1930-ті. З газети «Діло» за 1931 рік. Довбушеві «три церковці». Олесь Степовий.

Кожний знає, як минають дні серед літньої канікули у літниськовій закутині. Чоловік попросту слухати не хоче про щось таке, що нагадувало-б йому повседневне його істнування. Увесь спосіб життя старається він так улаштувати, щоби всю свою увагу звертати на своє здоровля і на те, що для нього корисне. А всеж-таки трапляються дні, коли вся програма рівноваги та безтурботности валиться шкереберть.

Було це в Кутах. Поміж гуцулами, які з гір зійшли на торг з далеких сіл Ферескулі та Полянки, ба, навіть із Гриняви, зустрів я сліпого лірника, який сидів під розлогою липою й співав під акомпаніямент своєї старої ліри. Я сів біля нього й почали ми гуторити. Лірник впізнавши в мені «свого« оповідав уже далі про все щиро та просто.

Слпий лірник на ринку в КутахКоли вкінці звернув на Довбушеві часи, я вперше почув ті роскішні, високо вартісні народні оповідання про Довбуша, які живуть поміж гуцулами передавані з уст до уст. Зміст однієї із них звязаний саме з моєю прогульною на три церковці. Йдучи із Кут вісім кільометрів через великий проріз між горами, Камінну, дійдете до села Ріжна Малого, яке розпростерлося у підніжжа гори Бабин. По дорозі очаровані ніжним запахом зорки та мотригану-зілля, вслухавшися в далекий пошум Черемошу, все єство ваше зазнає такого радісного переживання, що мимоволі забудете про всі турботи із сірини наших днів.

На блакитному обрію пливуче сонце разураз усміхається, ласкаючи ясними проміннями зелені полонини. Вершки смерек очаровані глибокою тишею кучерявлять гори, де час від часу, залунає сумний, низький голос трембіти. Це вівчарі перекликуються та балакають між собою, побачивши у свому царстві чужого мандрівника.

Один з тих вівчарів, побачивши мене, з цікавости зійшов з гори аж до мене тай ми роз балакались. Дізнавшися хто я, попросив на пращання «Діло» і назад почав лізти до свого стада. За хвилину я знов почув голос його трембіти і далеку відповідь його товаришів з других гір. Видко повідомляв їх про мене добре, бо в дальшій дорозі я бачив, як вони поздоровляли мене, вимахували привітно руками. У Ріжні Малому, селі, де хати одна від другої віддалена щонайменше на сто метрів, мусіли мабуть багато нашкодити всякі „прогульківці“, коли всі гуцули побачивши мене нахмурювали лиця.

Я почав лізти на Бабин. На самім вершку цієї гори є досить простора високорівня, де стоять три камені величезних розмірів у роді церковних бань. Ще з Ріжна я бачив ці камені, що зовсім роблять вражіння церков. Звідси й назва: три церковці. В них є там великі печери, де, як оповідають тутешні гуцули, мав ховатися Довбуш зі своїми товаришами. Із пісні лірника в Кутах, який оспівував мені Довбушеві подвиги, я запамятав слова про камінні ложа, на яких Довбуш у тих печерах мав спати.

Коли я почав розгортати хамиззя, яке вівчарі тут назносили ховаючись перед дощем чи негодою, я побачив, що під стінами печер дійсно є виковані в камені гейби ліжка, широкі та довгі на зріст чоловіка. У печерах тих ясно. В стінах напроти входу є отвори, крізь які паде світло. З отворів тих видно в долині вершки смерек, якими покриті дальші гори. На стінах печер видніють усякі підписи людей, які їх оглядали.

Особливу увагу звертає гарно вирізьблений в камені орнамент із тризубом в середині. Оповідали мені навіть гуцули, що через того тризуба хотіли якісь людці три церковці висадити в воздух. Та вівчарі побачивши там у ночі якісь світла, прогнали їх. Десь біля гори Бабин є двоє гуцулів, які зацікавлені оповіданнями про побут Довбуша у «трицерковцях», почали з власного почину копати в печерах. Кажуть, що повикопували там якісь ножі, зброю, всякі монети, рештки чересів, глиняні горшки тощо.

Хоч як я нашукався за тими гуцулами та ніяк не можна було їх віднайти. Багато снується оповідань старих людей довкола Довбушевих печер. Які з них правдиві годі збагнути. Та краса їх положення, розкішний вид на далекі гори довкола, врешті природна таємниця їх існування варті того, щоби побачити.

Прислав Павлюк Богдан.

Share