Мова йде про двотомник Богдана Гориня «Любов і творчість Софії Караффи-Корбут», що вийшов друком у львівському видавництві «Апріорі» 2013-­15 років і недавно презентований за великого здвигу творчої інтелігенції та просто зацікавлених осіб у Львівському палаці мистецтв.

двотомник Богдана Гориня «Любов і творчість Софії Караффи-Корбут»

Декілька слів про автора книги і його літературну героїню. Брати Горині — Михайло, Богдан і Микола (родом з Ходорова Львівської області) − відомі громадсько-політичні діячі, причому старших Михайла і Богдана не оминула лиха доля побувати у сумнозвісних мордовських таборах за звинуваченнями у «антирадянській агітації і пропаганді» та «українському буржуазному націоналізмі» (читай «за обстоювання елементарних прав українського народу на автентичність»), а талановитий організатор Микола (наймолодший), як родич «неблагонадійних» мусів перебиватися на другорядних посадах під недремним оком спецслужб.

З постанням незалежності України всі троє активно включилися в процеси державотворення: Михайло (вже, на жаль, покійний) багато років був співголовою Народного Руху, а Микола очолював Львівську обласну раду. Богдан, як фаховий мистецтво- і літературознавець став ідеологом в сфері національної культури, публіцистом і письменником. Основний напрямок його публікацій — художня документалістика, присвячена головним чином феномену «шестидесятництва», адже пан Богдан сміло може бути віднесений до їхньої когорти, оскільки з більшістю «шестидесятників» був не просто знайомий особисто, а й тісно з ними співпрацював. Ось промовистий факт: на початку 60-х до Львова на кілька днів приїхав поет Василь Симоненко. У своєму щоденнику «Окрайці думок» він записав: «Особливо легко я порозумівся з Богданом Горинем».

У тих же 60-х почав квітнути талант львівської художниці Софії Петрівни Караффи-Корбут і волею долі Богдан Горинь — як мистецтвознавець (працював на посаді наукового співробітника Національного музею у Львові) декілька років тісно з нею спілкувався. Нині, мабуть, нема в Україні митця, котрий не знав би творчого доробку СК+К — такий логотип мисткиня ставила на своїх творах.

С.П.Караффа-Корбут (23.08.1924-29.11.1996)

С.П.Караффа-Корбут (23.08.1924-29.11.1996)

Художниця працювала в різних галузях, але найкращі її роботи — це графіка, через що її нині величають з повагою «графиня» (її батько, до речі, таки мав дворянський титул!). Улюблена тематика — твори історичної тематики, ілюстрації до книг. Той, хто читав «Лиса Микиту» Івана Франка, «Лісову пісню» Лесі Українки, «Цяцькованого осла» Леоніда Глібова або «Чорногору» Бориса Загорулька, мусів би бути знайомий з творчістю Софії Караффи-Корбут, оскільки книги з цими творами, видані в 70-80-х роках містили її ілюстрації. Стиль художниці не сплутаєш ні з ким іншим.

Народжена у Львівській області і львів’янка за місцем проживання, С.П.Караффа­Корбут дуже любила Гуцульщину і навіть здійснила в складі творчої групи десятиденний піший перехід Карпатами з Ворохти до Косова. Чимало її творів так чи інакше «зав’язані» на Гуцульщину й гуцульські типажі легко в них прочитуються, як, наприклад, в лінограв’юрі «Квіт папороті» (1962 рік):

Лінограв’юра «Квіт папороті» (1962 рік)

Аби не зупинятися докладніше на цій тематиці, наведу лише декілька ілюстрацій до повісті Гната Хоткевича «Камінна душа» як приклад глибокого розуміння художницею стилю життя гуцулів і їхньої уяви про прекрасне:

Або ось ілюстрація до книжечки «Довбушеві скарби» чи портрет Лук’яна Кобилиці:

Є в доробку СК+К декілька портретів Олекси Довбуша, як ось цей із «Чорногори»:

декілька портретів Олекси Довбуша, як ось цей із «Чорногори»

Наведеного, гадаю, достатньо, аби обґрунтувати назву цієї статті й перейти тепер безпосередньо до зарисовок про двотомник Богдана Гориня, як його зрозумів пересічний читач — автор цих рядків.

Богдан Горинь презентує свою книгу. Ведучий – професор мистецтвознавства Роман Яців (праворуч)

Богдан Горинь презентує свою книгу. Ведучий – професор мистецтвознавства Роман Яців (праворуч)

Свою працю Б.Горинь за жанром назвав «роман-колаж», і це, мабуть, вперше в історії української художньої прози. З терміном «роман» у нас асоціюються обов’язкові любовні муки-страждання літературного (як правило — вигаданого) героя, а тут мова йде про реальну, добре знану багатьма людину. Чи можливе поєднання? Автор впевнено відповідає: так!

Талановита художниця С.П.Караффа-Корбут, була жінкою не лише всестроннє розвинутою, освіченою, світлої душі і серця, але, як можна бачити з наведеного фото, ще і вродливою. Само собою зрозуміло, що вона мріяла про велике кохання і стремилася до нього, однак воно мало бути чистим, як сльозинка. Доля, на жаль, розпорядилася інакше — увесь вік провести в самотності і не стати матір’ю. Ці напружені й трагічні моменти відображені в двотомнику мовою листів (відтворені в факсиміле) при читанні яких меркнуть авторські домисли про Анну Кареніну чи Джейн Ейр, себто маємо роман реальний, а не вигаданий!

Твори про видатних особистостей пишуться, як правило, через доволі тривалий час після відходу їх у вічність і людьми, котрі безпосередньо з ними не спілкувались. В цьому випадку Автор і його літературний Герой тривалий час перебували у тісних стосунках, й до честі першого він практично ніде в своєму творі не допускає того, що в літературі називається «художній домисел». Будь-який факт з життя Героя (вірніше Героїні) підкріплюється копією відповідного документа — наказу, записки, листа, газетної статті, афіші etc. Але талант Автора полягає в тому, аби не перетворити роман в сухий протокольний виклад фактів з життя Героя і повірте: Богданові Гориню це вдалося! «Любов і творчість Софії Караффи-Корбут», викладена на 1269 (!) сторінках читається на одному диханні як захоплюючий літературний твір… Рідкісне явище!

Великою перевагою двох книг є дуже висока якість поліграфії, а також вдумливе ілюстрування. Помимо вже згаданих вище документів (як от листи, записки, накази і т.д.) тут наведені фото сімейні й осіб дотичних до тексту, приміщень, де відбувалися важливі події тощо, але найголовніше — твори мисткині, так що двотомник можна вважати ще й альбомом-антологією творчого доробку СК+К. Тільки поодинокі розвороти обох книг не містять ілюстрацій, причому кожна з них обов’язково обговорюється в тексті і його гармонійно доповнює, не відволікаючи водночас читача від основнлої сюжетної лінії твору. Респект!

Говорити про двотомник Богдана Гориня, присвячений життю і творчості Софії Караффи-Корбут можна ще довго і багато, але краще його все-таки прочитати в оригіналі, до чого я всіх закликаю. Єдине, що можна додати: твір явно заслуговує найвищої літературної премії України і було б справедливо, якби компетентні організації та спілки представили його у відповідний комітет. З великою любов’ю мисткиня проілюструвала «Кобзар» Тараса Шевченка, який побачив світ у видавництві «Дніпро» ще у 60-х роках (недавно львівський «Каменяр» продублював це видання на багато кращому поліграфічному рівні), але вона жила в такі роки, коли Шевченківську премію отримували здебільшого писання-панегірики про лютих ворогів українства (яке блюзнірство!), а не справді патріотичні твори. Відзначення такою премією цього двотомника було б водночас пошануванням світлої пам’яті видатної художниці, 90 років від дня народження якої виповнилося минулого 2014-го…

Василь ГУМЕНЮК
huwaswas@i.ua

Facebook коментарі
Share