В мене вже давнесенько є wish list місць, куди я хочу потрапити. Подекуди замріявшись у маршрутці по дорозі на роботу я прокручую цей список у голові, розмірковую коли, як та з ким я могла б там опинитися. Гуцульське містечко Косів посідав перші місця в моєму особистому рейтингу wish list вже дуже давно, але щось якось не виходило доки одного весняного дня ми не купили квиточки до Івано-Франківська на два великодніх вихідні.

Концепція подорожі була щось на кшталт наступного: потрапити у весняні Карпати, проматрасничати у гарному зрубі, покуштувати смачнесенькі гуцульські страви, насолодитися гірськими краєвидами. По ходу подорожі планувалося вносити корективи. Втім «перші корективи» купили квитки на потяг на день раніше за нас – Міра та Віталік також спокусилися Карпатами, але за відсутності вільних місць на потяг вирушили до гір у четвер. Планували здибатися вчотирьох вже десь в Косові…

Суботнім ранком ми зі Славою випхнулись на Івано-Франківський вокзал та майже відразу знайшли бус на Косів (декілька бусів саме набирали бажаючих до Косова з інтервалом в 10-15 хвилин). Декілька шоколадок, пляшка води і ми готові байдикувати впродовж двогодинного переїзду до місця призначення. Під пісні Тіка у навушниках за вікнами галопували спочатку смугасті поля, потім зелені пагорби, а згодом і гори з деінде білесенькими маківками.

Нарешті Косів і ми потрапляємо у такий набридливий ще в Києві затор! Так-так, справжнісінький затор на головній вулиці міста! Скрізь хтось кудись поспішає з сумками, купа людей в та біля магазинчиків, сигналять автівки, бігають собаки під ногами — словом звичайний базарний день.

Нарешті автостанція та невсидючі друзі, які чекали на нас весь ранок. Наплічники на спини і ми рушаємо у напрямку ринка (власне це і була основна причина мого бажання потрапити у Косів).

Чим косівський ринок відрізняється від інших? Власне на ньому я заповітні ряди, де торгують модним зараз hand made :) Я маю на увазі усі ті захоплюючі карпатські сувеніри, що розкуповуються туристами у Яремче, на Яблуневому перевалі, Буковелі тощо. Різниця в тому, що, по-перше, у Косові цей базар оптовий, у тебе є можливість купити товар власне у різб’яра, митця чи майстра, що той товар створив. Саме тому кожний продавець має дуже обмежений асортимент – тут лише кераміка, тут – дерев‘яні скрині, а тут – вишиванки.

По-друге, саме тут купляють усі ті товари для сувенірних ринків.

Ну й по-третє, тут значно дешевші ціни!

Цей ринок функціонує раз на тиждень – по суботах вранці. Вранці означає що о десятій вони вже починають складати товар і йдуть додому!!! Треба сюди завітати якомога рано – о 4-ій підійде!!! Тим не менш ми встигли спокуситися декількома скринями, керамічними звірятками та фантастичними писанками (з сирих яєць).

Нарешті ми відірвалися від споглядання спокусливих товарів та вирушили пішки до готелю, де зупинилися наші друзі.

На черзі – помилуватися краєвидами! Складаємо із собою смачненькі їстівні штучки, протираємо об‘єктиви та за рекомендацією господаря рушаємо у напрямку сірководневого джерела. От тільки ми пізно спохватились – а чи взагалі можна пити воду з цього джерела?

Не відразу, але ми знайшли дорогу, що зміїлася повз гарненькі частоколи, охайні будинки з черепичними дахівками та розписні хвіртки. Судячи з усього до Пасхи усі господарі привели до ладу не тільки домівки, але й подвір‘я. Скрізь прибрано, травка підстрижена, дерева побілені, собаки у свіжо покрашених халабудах.

Через півгодини ми зупинилися на краю містечка – далі дорога йшла весняним лісом угору. З неба почав сипати дощ із мрякою, але ми те не менш поповзли далі. Годинку шкандибали по вологому лісу, насолоджувались найсвіжішим та ароматним повітрям. Вдихали аромат сосен, перших весняних квітів та землі, що нарешті обговталася після довгої зими.

Можна сказати, що сірководневе джерело знайшли по запаху – досить специфічний запашок можна було відчути не тільки коли п‘єш, а навіть коли стоїш поряд. Напились та навіть набрали з собою у бутилі.

На шляху додому зупинились десь на галявині та пообідали під парасолями (дощ все ніяк не закінчувався). Наша улюблена страва на природі – підсмажені на спирту мисливські ковбаски – пішли на «ура» з видом на навколишні краєвиди.

Наступного дня господарі запросили нас піти з ними до церкви – це була Пасхальна Неділя. Звечора ми підготували кошичок з паскою, купленою в Києві, та писанками, придбанмим вже у Косові на ринку. Вранці ми прокинулись під яскраві сонячні промені – дощ скінчився і починався насправді весняний день. Вдягнувши полари та трекінгові куртки ми зустрілися з господарем та попрямували до церкви.

Дійства у церкві у Києві та у Косові дуже відрізняється. По-перше, ставленням – у Косові це дійсно свято і свято для кожного без виключення. Всі у святкових вбраннях, чоловіки – у костюмах, жінки – у чепурних платтях, дехто одягнені у вишиванки (якщо б було тепліше – більше надягли б вишиванки, як сказав наш господар). По всіх вулицях до церкви сходились люди з охайними великодніми кошиками. На відміну від Києва, де священики святять великодні кошики майже що півгодини і робиться це на манер конвеєру, у Косові вранці (а не вночі) починається служіння і після закінчення святять кошики.

Ми підійшли майже під кінець – народу вже зібралося багатенько. Рівними рядками всі вишукувалися навколо церкви, поставивши перед собою дуже апетитні й дуже гарні кошики з кільцями ковбаски, чепурними пасками та писанками, прикриті вишуканими вишивними серветками. При цьому ставали всі вулицями – поряд з сусідами! Скрізь бігали святково вбрані дітлахи, групки охайних бабусь у хустках щось активно обговорювали, сусідки прискіпливо оглядали сусідські кошики.

Як ось хтось зняв хусточку з кошика, здійнявши хвилю – всі квапились відкрити свої кошики. Через декілька хвилина нова хвиля – всі почали запалювати свічки у кошиках. Під легким вітерцем вони згасали і процедуру починали знов.

Як ось нарешті з церкви вийшла процесія у голові з молодим священиком, який щедро кропив святою водою і кошики, і людей.

Повернувшись додому до готелю нас чекав великодній обід – гостинні господарі накрили для нас чудовий стіл з домашньою ковбаскою, холодцем, салатами та іншими стравами. Вчотирьох ми дуже файно посиділи та відсвяткували велике свято.

В нас залишилося декілька годин до від‘їзду, які ми вирішили присвятити місцевим водоспадам. Сміхотливий дядько на таксі відвіз нас спочатку на косівський водоспад, а потім примчав нас у сусідське село Шешори та місцеві водоспади. Втім ми згодні були й просто подивитись на відоме село – отже колись ми були однойменному фестивалі.

З трудом спакувавши речі (сувенірів було більше ніж наших речей) ми всілися на єдиний бус на Франківськ. На Великдень майже всі рейси були відмінені – окрім одного, що приходив до міста за 10 хвилин до відправлення нашого потяга. Втім ми встигли :)

Вихідні були чарівні. Нам вдалось гарно відпочити у мальовничій місцевості у привітних господарів та з гарними краєвидами. Якщо чесно, дуже хочемо повернутись – чи взимку, чи восени. Я упевнена ми знайдемо чим там зайнятись наступного разу!

Автор: Milka

Share