Як показати незрячим красу автентичного народного вбрання? Чи спроможні ми, українські музейники, зробити експозиції старовинного одягу доступними для людей з тяжкими порушеннями зору? Адже у сучасних умовах можемо взяти на озброєння хіба словесний опис, бо ж торкатися експонатів із усім зрозумілих причин не припустимо.

Незважаючи на цю суперечність, ми з київською колегою Кірою Степанович наважилися максимально адаптувати для незрячих виставку народного одягу одного з осередків Гуцульщини.

І основний акцент зробити саме на тактильне сприйняття (одразу хочу попередити , що жоден музейний експонат не постраждав). Реалізувати цей задум вдалося завдяки участі нашого Музею у міжрегіональному Проекті, який минулого року переміг у конкурсі ініціатив карпатських громад Асоціації «Єврорегіон Карпати-Україна».

Ключовим заходом Проекту стала інноваційна виставка «Одяг, люди і мистецтво», присвячена історії моди східного передмістя Косова середини ХХ століття. Родзинка експозиції – унікальні світлини з родинних альбомів місцевих мешканців, доповнені комплектами автентичного вбрання і аксесуарів зі збірки нашого Музею та приватних колекцій. І що найважливіше, вперше в Україні виставка такої тематики частково адаптована для осіб з тяжкими порушеннями зору.

Отже, як ми це зробили. Розробкою тифлоадаптованої частини експозиції займалася моя колега і товаришка Кіра Степанович – старша наукова співробітниця Педагогічного музею України (м.Київ). Вона працює з відвідувачами з тяжкими порушеннями зору понад чотири роки. Займається адаптацією виставок та екскурсій.

Також Кіра має досвід коментування театральних спектаклів для цієї особливої аудиторії.

У нашому Проекті ми вирішили показати незрячим комплекти парного весільного одягу одного з сіл косівського передмістя, а також окремі фрагменти народного вбрання. Для цього було прийнято рішення виготовити сучасні реконструкції одягу і аксесуарів. Виконавцями цієї непростої місії стали студенти двох мистецьких навчальних закладів: Вижницького коледжу прикладного мистецтва імені В.Шкрібляка та Косівського інституту прикладного і декоративного мистецтва.

Фрагменти окремих елементів вбрання вирішили розмістити на планшетах та доповнити анотаціями шрифтом Брайля, продубльованими текстом. Зіштовхнулися з проблемою передачі об’ємної текстури вишивки традиційних сорочок. Тут Кіра узяла на озброєння звичайну 3D ручку для дитячої творчості, за допомогою якої відтворила з пластику тактильні моделі елементів вишиття та іншого оздоблення.

Незвичайна виставка вже експонувалася в Косові, Вижниці та Коломиї. Відвідувач із захопленням сприйняв інновації: охочих потримати в руках якісні копії народного одягу і аксесуарів не бракувало. Особливо тішилися діти.

Але найбільше ми хвилювалися, як сприймуть нашу розробку самі незрячі. Таким своєрідним іспитом стало для нас запрошення представити тифлоадаптовану частину виставки вихованцям спеціалізованого інтернату для дітей з тяжкими порушеннями зору у місті Харкові (Комунальний заклад «Харківський спеціальний навчально-виховний комплекс імені В. Г. Короленка» Харківської обласної ради).

Протягом чотирьох днів ми з Кірою проводили заняття з групами дітей різного віку – від першокласників до випускників. Скажу відверто, на відміну від моєї київської колеги, для мене це був перший досвід комунікації з тотально незрячими дітьми. Спробую описати свої враження.

Нам було справді цікаво спілкуватися. Дітлахи настільки емоційно та позитивно сприймали все, що ми їм демонстрували, що кожне заняття нас буквально окрилювало. І навіть підлітки із задоволенням «обдивлялися» пальцями кожен зразок, і їхні вигуки «Ух ти, як круто!» були найтеплішим спогадом поїздки.

Вікторія Яремин – автор ідеї та керівник Проекту, завідувач Косівського музею народного мистецтва і побуту Гуцульщини (філії Національного музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Й.Кобринського)

Фото Наталії Кубанської.

Share