МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ

2.1. Загальнонаукові методи дослідження

Для дослідників-початківців дуже важливо мати уявлення про методологію та методи наукової творчості, оскільки саме на перших кроках до оволодіння навичками наукової роботи найбільше виникає питань саме методологічного характеру. Передусім бракує досвіду у використанні методів наукового пізнання, застосуванні логічних законів і правил, нових засобів і технологій [14].

Метод – це сукупність прийомів чи операцій практичного чи теоретичного освоєння діяльності підпорядкованих розв’язанню конкретних завдань [17].

Загальнонаукова методологія використовується в усіх або в переважній більшості наук, оскільки будь-яке наукове відкриття має не лише предметний, але й методологічний зміст, спричиняє критичний перегляд прийнятого досі понятійного апарату, чинників, передумов і підходів до інтерпретації матеріалу, що вивчається [18].

Існують такі методи: загальні методи – методи, які можна використати для дослідження в різних галузях науки. Спеціальні методи – використовуються в спеціалізованих науках, конкретних випадках, на окремих етапах дослідження.

Рівні та методи наукового дослідження поділяються на емпіричні до яких належать: спостереження, порівняння, експеримент, вимірювання; та теоретичні – методи, які використовуються як на теоретичному так і на емпіричному рівнях.

Спостереження — цілеспрямоване, організоване сприйняття предметів і явищ. Це один з найважливіших методів емпіричного дослідження. Це один з найважливіших методів емпіричного дослідження. Спостереження використовується, як правило, там, де втручання в досліджуваний процес небажано або неможливо. Під спостереженням розуміється цілеспрямоване сприйняття явищ об’єктивної дійсності, в ході якого ми одержуємо знання про зовнішні сторони, властивості і відносини об’єктів, що вивчаються.

Експеримент — спосіб дослідження, відмінний від спостереження активним характером. Це спостереження в спеціальних контрольованих умовах. Експеримент дозволяє, по-перше, ізолювати досліджуваний об’єкт від впливу побічних неістотних для нього явищ. По-друге, в ході експерименту багато разів відтворюється хід процесу. По-третє, експеримент дозволяє планомірно змінювати саме протікання процесу і стану об’єкту, що вивчається.

Абстрагування – відхід у думці від неістотних властивостей, зв’язків, відношень предметів і виділення декількох ознак. Що цікавлять дослідника. Складається з 2 ступенів: 1)виділяє найважливіше у явищах і встановлює факт незалежності чи незначної залежності явищ; 2) один об’єкт, замінюється більш простішим.

Аналіз – метод пізнання, який дає змогу поділити на частини. Синтез – є наслідком з’єднання окремих частин чи ознак предметів в єдине ціле.
Дедукція – така розумова конструкція, внаслідок якої висновок, щодо якогось елемента роблять на підставі знання загальних властивостей всієї множини. Тут діє принцип – від загального до конкретного.

Індукція – перехід від часткового до загального, коли на підставі знання про частину предметів роблять висновок стосовно класу загалом.

До теоретичних методів досліджень належать: метод ідеалізації – конструювання подумки об’єктів, які не існують насправді або практично нездійсненні; метод формалізації – вивчення різних об’єктів способом відображення їхньої структури у знаковій формі за допомогою штучних мов.

Аксіоматичний метод – метод побудови наукової теорії за якого деякі твердження приймають без доведень, а всі інші знання виводять з них відповідно до певних логічних.

Метод гіпотез та припущень – виступає основою для формування теорії. За його допомогою переосмислюється фактичний матеріал і на цій підставі формуються або спростовуються закони.

Евристичність – віддзеркалює спроможність передбачення та пояснення. Конструктивність – полягає у можливості простої й здійснюваної за певними правилами перевірки основних її положень, принципів та законів. Практика – основа наукового пізнання. Роль практики полягає у створенні матеріально-технічних засобів наукового дослідження [17].

До загальнонаукових принципів дослідження належать: історичний, термінологічний, функціональний, системний, когнітивний (пізнавальний), моделювання та ін. [18].

Сучасне науково-теоретичне мислення прагне проникнути у сутність явищ і процесів, що вивчаються. Це можливо за умови цілісного підходу до об’єкта вивчення, розгляду його у виникненні та розвитку, тобто застосування історичного підходу до його вивчення.

Перш ніж вивчати сучасний стан, необхідно вивчити генезис та розвиток певної науки або сфери практичної діяльності. Відомо, що нові наукові і накопичені знання перебувають в діалектичній взаємодії. Найкраще і прогресивне зі старого переходить у нове і надає йому сили й дієвості. Інколи забуте старе знову відроджується на новій науковій основі і живе друге життя в іншому, досконалішому вигляді.

У цьому зв’язку особливого значення набувають вивчення історичного
досвіду, аналіз та оцінювання історичних подій, фактів, попередніх теорій у контексті їх виникнення, становлення та розвитку. Отже, історичний підхід дає змогу дослідити виникнення, формування і розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв’язків, закономірностей та суперечностей.

У межах історичного підходу активно застосовується порівняльно-історичний метод — сукупність пізнавальних засобів, процедур, які дозволяють виявити схожість і відмінність між явищами, що вивчаються, визначити їхню генетичну спорідненість (зв’язок за походженням), загальне й специфічне в їхньому розвитку.

У кожному порівняльно-історичному дослідженні ставляться конкретні пізнавальні цілі, які визначають коло джерел та особливості застосування способів зіставлень і порівнянь об’єктів дослідження і встановлення ознак схожості і відмінності між ними. 3а характером схожості порівняння поділяють на історико-генетичні та історико-типологічні, де схожість є результатом закономірностей, притаманних самим об’єктам, і порівняння, де схожість є наслідком взаємовпливу явищ. На цій основі виділяють два види порівняльно-історичних методів: порівняльно-типологічний, що розкриває схожість генетично не пов’язаних об’єктів, і власне порівняльно-історичний, що фіксує схожість між явищами як свідчення спільності їхнього походження, а розходження між ними — як показник їхнього різного походження.

У соціальному пізнанні широко використовуються цивілізаційний, іфор¬маційний та інші підходи до осмислення культурно-історичного процесу [18].

Будь-яке теоретичне дослідження потребує описування, аналізу та уточнення понятійного апарату конкретної галузі науки, тобто термінів і понять, що їх позначають.

Термінологічний принцип передбачає вивчення історії термінів і позначуваних ними понять, розробку або уточнення змісту та обсягу понять, встановлення взаємозв’язку і субординації понять, їх місця в понятійному апараті теорії, на базі якої базується дослідження. Вирішити це завдання допомагає метод термінологічного аналізу і метод операціоналізації понять.

До загальнонаукової методології слід віднести системний підхід, застосування якого потребує кожний об’єкт наукового дослідження. Сутність його полягає у комплексному досліджені великих і складних об’єктів (систем), дослідженні їх як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усік елементів і частин [18].

Відносно новим загальнонауковим методом є інформаційний підхід, суть якого полягає в тому, що при вивченні будь-якого об’єкта, процесу чи явища в природі чи суспільстві перш за все, виявляються найхарактерніші для нього інформаційні аспекти.

Останнім часом зростає значення культурологічного підходу, який набуває статусу загальнонаукової методології. Культурологічний підхід, завдяки широкій палітрі поняття культура та пізнавальним можливостям культурології — науки, що вивчає культуру як цілісність, дає можливість дослідити безліч природних, соціальних, екологічних, економічних, педагогічних, інформаційних та інших об’єктів та явищ як культурологічного феномену.

Для вивчення внутрішніх і зовнішніх зв’язків об’єкта дослідження суттєве значення має моделювання.

Моделювання — подання різноманітних характеристик поведінки фізичної чи абстрактної системи за допомогою іншої системи [18].

Сутність синергетичного (синергійного) підходу полягає в дослідженні процесів самоорганізації та становлення нових упорядкованих структур. Бібліометрія — метод кількісного дослідження друко¬ваних документів у вигляді матеріальних об’єктів або бібліографічних одиниць, а також замінників тих чи інших.

Бібліометрія дає змогу простежити динаміку окремих об’єктів. Ці два підходи є також незамінними у дослідженні міста. Також використовується опитування, яке дає змогу дізнатися думку жителів міста, завдяки якій можна сформулювати проектні пропозиції [14].

2.2.  Методи дослідження у містобудуванні

Метою містознавчих та пам’яткознавчих досліджень є не лише вивчення архітектурних та містобудівних об’єктів як продуктів матеріального світу, але й визначення їхнього потенціалу та можливостей використання їх як чинника, що стимулюватиме сучасний економічний розвиток регіону, країни. Порятунком найдрібніших ланок мережі поселень, міської мережі можна зберегти ідентичність та самобутність антропогенного ландшафту України. Проекти регіонального розпланування потребують сучасних теоретичних концепцій та нової методологічної основи, що базуються на закономірностях урбанізаційного процесу загалом, а також формотворення його складових. Переважно фахові дослідження у галузі історії містобудування та архітектури України спираються на джерельну базу. Проте опрацювання цієї джерельної бази не є систематизованим, а мало б ґрунтуватись на певних наукових методах. [15]

Розглядаючи містобудівні об’єкти в цілому, іх можна поділити на дві частин: форма і функція. Функція – це призначення об’єкту (виробнича, житлова, складська, тощо). Форма – це простір та об’єм. Вони можуть бути природними або антропогенними.

Існують наступні підходи до вивчення міст:

  • функціонально-планувальний,
  • структурно-територіальний,
  • формотворчий,
  • системний,
  • середовищний.

Функціонально – планувальний підхід передбачає:визначення параметрів та структурних елементів містобудівних комплексів; застосування принципу функціонального зонування міських структур та функціональна диференціація теорії; застосування принципу динамічного містобудування; виявлення зон впливу містобудівних комплексів та поширення функціональних зв’язків; застосування принципу моделювання функціонально – планувальної єдності; визначення закономірностей розвитку містобудівних комплексів та їх елементів.

Наступним підходом є структурно – територіальний. Він передбачає: аналіз структурно – територіальних якостей об’єкта; визначення неоднорідності території містобудівних комплексів; визначення територіальної структури містобудівного комплексу, яка є його планувальною основою; робочі методи (аксонометрична сітка, метод ізоліній, метод критерію найближчого сусідства).

Формотворчий підхід передбачає: аналіз об’ємно–просторових якостей об’єкта; зясування походження об’єкта (природне чи антропогенне).

Системний підхід має 2 напрямки. І-й напрямок передбачає визначення структурних і функціональних відношень об’єкту. ІІ-й напрямок – дослідження способів і засобів управління об’єктом, розвитку об’єкту. Цей підхід здійснюється в три етапи: інформаційний (збір інформації); прогнозувальний (оцінювання, вибір варіанту); організаційний (апробація одного з варіантів).

В свою чергу середовищний підхід передбачає: динамічну екологічну рівновагу; моніторинг навколишнього середовища; забезпечення природного каркасу [15].

2.3. Методи, які використовуються у дослідженні особливостей ландшафтно-просторової організації міста

Перш ніж вивчати сучасний стан, необхідно вивчити генезис та розвиток певної науки або сфери практичної діяльності. Вивчення історичного досвіду, визначення етапів становлення, розвитку об’єкта дослідження та ідеї від часу виникнення до стадії вирішення завдання значно збагачує наукове дослідження, свідчить про достовірність його результатів і висновків. Історичний підхід дає змогу дослідити виникнення, формування і розвиток міста Косова у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв’язків, закономірностей. У межах історичного підходу також застосовується по¬рівняльно-історичний метод — сукупність пізнавальних засобів, процедур, які дозволяють виявити схожість і відмінність між явищами, що вивчаються, визначити їхню генетичну спорідненість, загальне й специфічне в розвитку міста.

В даному дослідженні також використовується системний підхід. Сутність його полягає у комплексному досліджені великих і складних об’єктів, в нашому випадку міста Косова дослідженні їх як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин.
Спостереження — цілеспрямоване, організоване сприйняття предметів і явищ. Таким чином цей метод емпіричного дослідження використовується при проведенні естетичної оцінки міста, результати якої дають змогу розподілити ландшафти на різні категорії за їх естетичним виглядом. Надалі ці результати використовуються для встановлення меж культурної сп спадщини міста.

Також використовується в дослідженні міста аналіз та синтез інформації. Таким чином можна вивчити екологічну ситуацію міста. Аналізуючи та синтезуючи відомості про проблеми, можна зібрати картографічні матеріали, що дають змогу краще наочно оцінити всю суть цих питань.

Проводилось соціологічне опитування, результати якого були враховані при розробці проектних пропозицій стосовно ландшафтно-просторової організації міста Косова. Було опитано 20 респондентів різного віку та статі, яким пропонувалось відповісти на 13 запитань. Результати опитування використовувались узагальнено, для встановлення загальної думки жителів міста Косова.

Моделювання також є основним методом, який використовується у даному дослідженні. Так, проаналізувавши всі матеріали та дані, можна змоделювати поведінку міста у майбутньому. Це дає змогу створити відповідні пропозиції щодо покращення міста.

Говорячи про методи дослідження, за якими вивчалось місто Косів, перш за все потрібно розглянути функції містобудівельних об’єктів, які аналізуються при розробці схеми розміщення урбанізованих ландшафтів та фома при розробці схеми рукотворних та природних ландшафтів.

Також використовується функціонально-планувальний підхід, завдяки якому розподілено територію міста Косова за призначенням. Завдяки формотворчому підходу виділяються походження окремих об’єктів у місті, що дає змогу краще проаналізувати існуючу ситуацію.

Шевчик О. М

Share