АНОТАЦІЯ

Шевчик О. М. «Особливості ландшафтно-просторової організації міста Косова Івано-Франківської області».

Дипломний проект зі спеціальності 8.060102 містобудування, спеціалізація ландшафтна архітектура. – НЛТУ України, Львів. – 2011.

Невелике гірське місто Косів завжди приваблювало своєю недоторканістю та красою навколишніх пейзажів. Для підвищення атрактивності міста Косова загалом та окремих його елементів, досліджено історичні фактори, що вплинули на його розвиток. Також достатньо уваги приділено дослідженню сучасного стану ландшафтів та екологічної ситуації. За результатами проведеного аналізу ландшафтно-просторової організації міста Косова розроблено рекомендації щодо подальшого розвитку об’єкту дослідження, які сприятимуть гармонійному поєднанню всіх структурних елементів міста.

Ключові слова: ландшафтно-просторова організація, урболандшафт, агроландшафт, природний та рукотворний ландшафт, екологічний стан, об’єкти культурної спадщини, природний каркас міста.

АННОТАЦИЯ

Шевчик  О. Н. «Особенности ландшафтно пространственной организации города Косова Ивано-Франковской области»

Дипломный проект по специальности 8.060102 градостроения, специализация ландшафтная архитектура. – НЛТУ Украины, Львов. – 2011.

Небольшой горный город Косов всегда привлекал своей неприкосновенностью и красотой окружающих пейзажей. Для повышения атрактивности города  Косова в целом и отдельных его элементов, исследовано исторические факторы, которые повлияли на его развитие. Также достаточно внимания уделено исследованию современного состояния ландшафтов и экологической ситуации. За результатами проведенного анализа ландшафтно- пространственной организации города Косова разработаны рекомендации относительно последующего развития объекта исследования, которые будут способствовать гармоничному сочетанию всех структурных элементов города.

Ключевые слова: ландшафтно-пространственная организация, урболандшафт, агроландшафт, естественный и рукотворный ландшафт, экологическое состояние, обьекти культурного наследия, естественный каркас города.

ANNOTATION

Shevchyk O. M. «Principles of landscape organization of town’s spaces of Kosiv Ivano-Frankivsk region»

Projekt on the receipt of master degree after specilality 8.060102 town-planning and specialization landscape architecture. – National University of Forestry of Wood-Working Technology of Ukraine, Lviv. – 2011.

The small mountain town Kosiv is attracting of its inviolability and beauty of the surrounding landscape. For the increase of atraktivnosti city of Kosova on the whole and his separate elements, We investigated historical factors which influenced on his development for the increase of atraktivity of Kosiv on the whole and its separate elements. Also an enough attention is spared for research of the modern state of landscapes and ecological situation. We conduct an analysis of landscape spatial organizations of Kosiv and than we developed recommendation to subsequent development objects researches which will be instrumental in harmonious combination of all structural elements of the town.

Keywords: landscape organization of spaces, urbanized landscape, agrarian landscape, natural and handmade landscape, ecological situation, objects of cultural legacy, natural framework of tomn.

ВСТУП

Актуальність теми: ландшафтно-просторова організація міста Косова набула актуальності у зв’язку з тим, що його відвідує велика кількість туристів протягом всього року. Тому необхідно створити відповідні умови для підвищення атрактивності Косова.

Косівщина — перлина гуцульського краю, самобутня, неповторна, багата на щедрих і талановитих людей, оспівана в піснях і легендах – завжди вабила до себе красою природи, багатою культурою та історичною спадщиною. Гуцули – автентичний народ, спосіб життя яких сформувався під впливом конкретних історичних, географічних, соціально-економічних умов.

Косів – один з найпотужніших осередків народної творчості Гуцульщини. Вишивка, ткацтво, гончарство, різьблення по дереву, лозоплетіння та інші промисли розвивались тут з давніх-давен. Місто на сьогоднішній день є одним з найвідоміших курортів Карпат. Чудова природа Косівщини, багата історико-культурна спадщина, робить його привабливим для туристів не тільки з України, а й з закордону.

Мета: дослідити особливості ландшафтно-просторової організації міста Косова та на їх основі запропонувати подальший розвиток міста в цілому і окремих його ландшафтів.

Об’єктом дослідження є місто Косів.

Предмет дослідження: ландшафтно-просторова організація міста Косова.

Межі дослідження: територіальні — визначаються територією міста в межах підпорядкування міській раді. Часові: ХХ-ХХІ століття.

Завдання дослідження:

1.    Вивчити літературні та іконографічні джерела, що стосуються питання дослідження;
2.    Проаналізувати існуючі методи дослідження, вибрати відповідні для даної роботи;
3.    Проаналізувати чинники, що впливають на місто Косів (містобудівельна ситуація, урбоекологічний аналіз, екологічна ситуація);
4.    Розподілити ландшафти за призначенням та проаналізувати їх сучасний стан (урболандшафти, агроландшафти, природні та рукотворні ландшафти);
5.    Вивчити законодавчу базу, за якою проводитиметься подальший розвиток міста;
6.    Сформулювати пропозиції щодо майбутнього розвитку міста.

Новизна дослідження: в даному дослідженні вперше пропонується приєднати села Вербовець, Старий Косів та Смодне до міста Косова.

Структура роботи: Робота складається з основного креслення розміром 3,75х2 м та пояснювальної записки, що включає 4 розділи. Об’єм роботи: основний текст — 75 сторінок, додатки — 4 сторінки, література — 22 позиції.

Апробація: матеріали даного дослідження апробовані на студентській конференції Національного лісотехнічного університету України (16 травня 2011 року). Доповідь на тему: « Екологічний стан урболандшафтів міста Косова Івано-Франківської області».

РОЗДІЛ І. ВИСВІТЛЕННЯ РОЗВИТКУ МІСТА КОСОВА У ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛАХ

1.1.Історична довідка

Виник Косів за польсько-литовської держави у другій половині ХVI століття завдяки цінним покладам солі. Ще задовго до його виникнення тут,чверть милі від центральної частини села Косова (тепер Старий Косів) існувала соляна баня в якій із добутої сировиці виварювали сіль.

Близько 1560 р. тодішній староста Тенчинський заснував при бані містечко, назвавши його Риків. Але коли незабаром Тенчинський помер, піддані та слуги Юрія Язловецького, якому дісталося в посесію (земельне орендне володіння) село Косів, учинили збройний наїзд на Риків і зруйнували його, а соляну баню взяв у свою посесію Язловецький. Через деякий час містечко було відновлене, але вже під назвою сучасною.

В податковому реєстрі з 1579 р. поряд з назвою «Koszow, villa» (Косів, село) вперше зустрічаємо назву «Koszow, oppidum» (Косів, містечко). В документі Косів виступає як приватне містечко, власник якого — син Юрія Язловецького Михайло. Опинившись у шляхетській власності, новозасноване місто відпало від Снятинського староства і утворило разом з чотирма селами окрему Косівську волость у володінні Михайла Язловецького. В усі наступні роки, аж до розпаду Речі Посполитої, Косів залишався приватним і переходив від одного власника до іншого шляхом спадщини.

Принаймні двічі Косів був спалений і знищений. Одначе місто не зникло, як це часто траплялося в ті часи, бо видобуток та виробництво солі вимагали зайнятости більшого числа робітників та ремісників; також чудовий клімат приваблював сюди поселенців; завдяки тим же кліматичним умовам тут добре розвинулось садівництво.

У центральній частині (середмісті) переважало жидівське населення, а на передмістях жили переважно українці.

1759р. у зв’язку з активізацією опришківського руху в Косові організовано головну стоянку карального війська проти опришків, яке очолив тодішній власник Косова, галицький хорунжий Тадеуш Дідушицький.

За австрійських часів життя Косова стало впорядкованішим.

У рямцях українського національного відродження, що відбувалося по всій Галичині, в Косові на зламі XIX— XXст. значний вплив мала Українська Радикальна партія, одним із засновників якої був поряд з Франком та іншими діячами косовець Михайло Павлик; діяли також товариства «Січ», «Воля», “Жіноча громада», «Просвіта»; у червні 1914р. засновано перший відділ стрілецтва «Кіш Січових Стрільців»; на І початку світової війни утворено повітову управу УСС.

Радянська окупація Косова почалася 22 вересня 1939 р. Під лозунгом допомоги пригнобленим «братам» українцям були націоналізовані пансіони, килимарні, млини, крамниці та інші підприємства, що контролювалися здебільшого поляками та жидами; почала працювати середня школа з українською мовою навчання; на базі Ткацької школи створено різнопрофільну промислову школу гуцульського мистецтва. Одночасно радянська влада ліквідувала українські політичні партії, організації, кооперативи; в ніч на 19 грудня 1940 р. в пошуках уявних «ворогів народу» було заарештовано і знищено вісімнадцятьох людей.

16-17 жовтня на Міській горі влаштували поголовний розстріл жидів і зруйнували багато жидівських будинків; сотні людей вивезли на роботу до Німеччини; організували штучний голод. Для захисту населення від сваволі німецької влади у червні 1943 р. провід ОУН створив у карпатських лісах Українську Народну Самооборону (УНС), яку від 27 січня 1944 р. включено до УПА. 31 березня 1944 р. Косів зайняли більшовики, а за Косовом у горах окопалися мадяри; таким чином, Косів опинився аж до літа на лінії фронту, в результаті чого зазнав чималих руйнувань. Після невдачі тривалих визвольних змагань УПА тут удруге запанував більшовицький режим, який розправлявся з підкореним народом, організовуючи розстріли та депортації «ненадійних елементів».

У повоєнний період радянська влада пригальмувала розвиток літникарства й курортництва, натомість надала пріоритет народнім художнім промислам; були утворені різьбарська артіль «Гуцульщина» та килимарські фабрики ім. Тараса Шевченка та ім. Івана Франка, на базі яких у 1968 р. створено виробничо-художнє об’єднання «Гуцульщина»; також було створено художньо-виробничі майстерні спілки художників.

Після здобуття Україною незалежності в пресі та на адміністративному рівні стало дедалі частіше порушуватися питання про відновлення в Косові відпочинкової галузі, зокрема курортництва і літникарства (сільського зеленого туризму). Щоб уберегти і відродити для цієї мети природу, 1997 року на території значної частини Косівського району (в тому й Косова) оголошено регіональний ландшафний парк «Гуцульщина», а вдалося узгодити межі парку: до нього включено всі пам’ятки природи та ліси Кутського державного й Косівського міжгосподарського лісгоспів. Та оскільки вирубування лісів не припинилося, то в 1999 р. було розпочато процедуру перетворення даного парку в національний природний парк.

Ще тяжче вирішується проблема охорони містобудівної спадщини: щойно в 2001 р. Косів занесено до Списку історичних населених місць України, а тим часом культурні надбання продовжують занепадати і гинути [1,9-16c.].

1.2. Формування просторової структури міста

Формування просторової структури Косова почалося ще до його виникнення, тобто в часи, коли тут не було міста, а тільки село Косово, уперше задокументоване 1424 року. Воно займало територію набагато більшу, ніж тепер, бо мало у своєму складі ще й землі теперішніх Вербівця, Старого Косова, Смодного і десь половину Черганівки та Города. Його центральна частина містилась оподаль від гір, у нижньому кінці долини Рибниці, на терені нинішнього села Старого Косова (див.рис.1.1).

Рис.1.1. Вулиці середмістя

У своїй основі просторова структура протягом усього часу після закладення міста й аж понині залишається здебільшого незміненою. Як і колись, її творять три великі складові частини. Перша: середмістя і Міська гора; це історичне ядро міста, що розташовується в центрі рівнинно-горбистої долини, оточеної горами; середмістя має суцільну забудову, яку, щоправда, в багатьох місцях зруйновано. Далі йдуть передмістя Манастирське, Вербовецьке, Старокосівське, Смоднянське, Москалівка і села (в межах збудованих масивів) Вербовець, Старий Косів, Смодне, Черганівка (давня назва — Чегринівка, Черинівка) і Город; вони охоплюють центральну частину кільцем, заповнюючи решту долини Рибниці аж до підошви гір; мають розкидану забудову. Третя частина — гірські околиці, незаселені й вільні від забудови [1,17-18c.].

Це історичне ядро Косова, яке займає первісну (льокаційну) територію Косова – містечка, наділену під час його заснування (льокації) в середині ХVI ст. [1,34c.].

Рис.1.2. Майдан Ринок

На просторовий уклад новозаснованого містечка наклав свій відбиток панівний у той час ренесансовий стиль, — очевидно через посередництво інших українських міст, що їх так багато з’явилося тоді на сході Речі Посполитої, зокрема таких, як Замостя, Броди, Жовква та інші, а насамперед Львів, — хоч і заснований значно раніше, але відбудований заново після нищівної пожежі 1527 р., — котрий помітно вплинув на розвиток містобудування цілої України (див. рис. 1.2).

У плануванні та забудові Косова перш за все був дотриманий визначальний у ренесансі принцип реґулярности, пов’язаний з концепцією “ідеальних міст”. Надану територію розплянували за всіма правилами урбаністики, на основі ортогональної модульної сітки з модулем на 25 хелмінських ліктів (тт. 14 метрів і 40 сантиметрів, або третину мірничого шнура), що узгоджувалося з тодішніми европейськими стандартами. Відповідно до модульної сітки цілий міський терен був рівномірно поділений на прямокутні квартали (бльоки), а ті своєю чергою на такі ж прямокутні парцелі (ділянки), які забудовувалися приватними домами на один, два, рідше три поверхи (див. рис. 1.3). Такий уклад уможливлював максимально використати землі, призначені на ділянки. До того ж приватні доми і вулиці творили однорідну міську тканку, на фоні якої добре виділялися громадські будівлі та простори (ратуша, церква, майдани). Старанно протрасовані елементи міської структури надавали одноцілості досконалу ясність і гармонію. [1,35-36c.]

Рис. 1.3. Краківський готель у центрі Косова на площі Ринок

Головний майдан Ринок був на плані квадратний зі стороною на 150 ліктів, або 2 шнури. Тут розміщувався ратуш, пізніше теж канцелярія староства, Краківський готель з найбільшим у Косові рестораном Трухановича, школа та інші заклади. Рівнобіжно до Ринку, в західній частині середмістя, — розташовувався другий за значенням і величиною майдан — церковний, на якому стояла міська парохіялна церква св. Трійці. На відміну від Ринку, церковний майдан відмежовувався від вулиць мурованою огорожею, яка, підносячись в одному місці, утворювала три склеплених вікнини в романському смаку; під кожним склепінням висів дзвін.

Забудова між Ринком і церковним майданом ділилася на квартали двома поздовжніми і однією поперечною вуличками; між майданами і Рибницею — двома, трьома і чотирма поздовжніми та сімома поперечними; між майданами і підніжжям Міської гори — шістьма поперечними. Важливо відзначити, що велика кількість поперечних вуличок так само як і конфігурація будинків навсторч до Міської гори мали візуально розширювати вузьку територію середмістя, віддаляючи високу прямовисну гору в просвітах між забудовою у перспективну глибину.

Плани окремих будинків теж мали ренесансові ознаки. Дерев’яні міщанські доми, яких було більшість, наслідували муровані будинки, що зводилися згідно з приписом Маґдебурзького права та відповідно до інших міських приписів. Міщанський дім був звичайно дуже вузький і довгий і своїм вузьким причілком виходив до вулиці. Спереду розміщувалися крамниці, ближче до двору — житлові й господарські приміщення. В той же час зовнішні форми будівель у більшості зберігали багато своєрідних рис народньої творчости, що особливо було помітно у повністю дерев’яних будинках чи в таких поширених дерев’яних деталях, як різного роду піддашшя, підсіння, опасання, ґанки, ґалерії, веранди тощо. Це були самобутні витвори гуцульського теслярства, бо будували ці всі міщанські житлові доми, адміністративні будинки і навіть жидівські божниці талановиті гуцульські майстри. За оцінкою визначного українського архітектора й історика мистецтва Володимира Січинського (1894–1962) — в гуцульських містечках і зокрема в Косові були «найкрасніші зразки маломістечкової архітектури, будівлі справжнього гуцульського стилю. Сьогодні [тобто в міжвоєнний період] ці надзвичайно цінні пам’ятки або цілком знищено переважно в добу світової війни, або пошкоджено і перебудовано до невпізнання». [1,36-37c.]

Руйнування окремих будинків у наслідок різних нещасних подій відбувалося й раніше, але яким би воно не було значним, просторова структура містечка не втрачалася. Реґулярний геометричний уклад, який місто отримало ще в час заснування, зберігався упродовж усіх наступних віків. Деяка нереґулярність з’являлася хіба що після пожеж і воєн, коли будинки зводилися з поспіхом, переважно хаотично, в незгоді з попередньою симетрією, з відступом від лінії забудови на терен ринку та вулиць, а інколи вглиб ділянок. Та навіть і тоді не зникала найхарактерніша риса давнього Косова, — спільна для всіх европейських міст, — яка полягає в тому, що житлові будинки становлять не стільки самостійні архітектурні об’єкти, скільки фраґменти стін вулиць і площ, утворюючи один з одним суцільні ряди забудови, що називаються періями.

З плином часу окремі будинки могли бути перебудовані, отримати нову, пристосовану до змінюваних потреб і смаків форму, не переставали однак бути в засаді фраґментами стін уздовж вулиць або площ. Факт, що мусіли вони й по перебудові пристосовуватися до величини попередньо визначеної ділянки й рекомендованого габариту будинку, вирішував про те, що втоплювалися в наявну тканку міста.

Така форма міста, що постала ще в ХVI столітті, визначила напрям розвитку на дуже довгий період, аж до 1939 року. Місто підлягало перебудові та розбудові, але структурна основа міської тканки змінювалася дуже поволі й незначно. Була то отже структура еластична й самовідпірна.

На жаль, структуру цю зламано після 1939 року. Замість знищених під час війни ратушу, божниць, системи кварталів збудовано райком компартії, побуткомбінат, кілька житлових будинків і крамниць за типовими проєктами. В наслідок цього ориґінальна квартальна забудова майже цілком затратилася. Тим часом про її відновлення питання ніколи не ставилось. Річ певна, про це й гадки не могло бути, бож і нині існує думка, защеплена в нашу свідомість радянським ладом, що рештки даного містобудівного комплексу не становлять навіть найменшої історично-культурної вартости. [1,42-43c.]

Рис 1.4. Радянська архітектура: Косівський райком компартії

Рис 1.4. Радянська архітектура: Косівський райком компартії

У всіх генеральних та інших просторових планах, починаючи від приходу радянської влади і до нині, однозначно йшлося про демонтаж старої забудови і заміну її так званими мікрорайонами звичайного радянського взірця (див. рис. 1.4). І цю програму частково здійснено, — зокрема в східній частині середмістя у вісімдесятих роках зведено такий мікрорайон з п’ятиповерховими будівлями, які завдали найбільшої досі шкоди організації центру: з одного боку вони відрізали від простору середмістя невід’ємний елемент міського пейзажу — Міську гору, а з іншого — звільнившись від вулиці й переставши бути виключно фраґментами стін вулиці, вони тим самим ліквідували колись обережно оббудовану вулицю; через їхній величезний нелюдський масштаб ціла дільниця набула необжитого вигляду; людина почувається тут, як на пустирі.

Найстаріші будинки, що дійшли до наших днів, позначені прикметами сецесії, які бачимо передусім у залізних поруччях бальконів і дерев’яних порталях крамниць. Всі порталі (крім одного — тепер єдиного) знищено зовсім недавно — у вісімдесятих-дев’яностих роках. Їх просто повідривали, щоб було менше клопоту під час ремонту. З тих же міркувань з року в рік розбивають на стінах обрамлення вікон т. ін. [1,46-47c.]

 

1.3. Історико-культурна спадщина м. Косова

1.3.1. Пам’ятки історії, архітектури та містобудування

1. Святомиколаївський монастир на передмістю Манастирському. Його уперше згадано 1424 року в жалованій грамоті чернігівського князя з литовського великокняжого роду Свидригайла, який за згодою свого брата, польського короля Володислава Яґелли, управляв Снятинською волостю, Косівщиною. [1,22c.]

Біля церкви є цвинтар, пам’ятковий хрест на знесення панщини 1848 р., хрест на честь тисячоліття хрещення України-Русі.

Монастир припинив своє існування в 1744 р.

Перелічені вище об’єкти (церква, пам’яткові хрести, цвинтар) разом з прилеглою територією становлять ансамбль пам’яток історії, археології, церковної архітектури та монументального мистецтва. Цей ансамбль особливо цінний насамперед тим що колишній монастир — то найдавніший відомий нам культурний комплекс Косова, пов’язаний з унікальним документом, у якому викладено найпершу писемну інформацію як про Косів, так і гірський край поза ним. [1,24-26c.]

2.  Монастир в Хоминськом лісі і його церква на Москалівці (Нинішня парохіяльна церква св. Василія В.). З церковних візитацій (ревізій) від 1741, 1745 і 1753 рр. довідуємося: церква на передмістю Москалівці належала ченцям, була збудована після звернення (заклику) Святого Василія Великого; приблизно в 1740 р. її прилучено до міської церкви св. Трійці як філію; замість церковної будівлі, поставленої законниками, було зведено новий храм коштом і старанням свято-троїцького пароха Андрія Івановича (див. рис. 1.5).

План москалівської церкви (обмір 1993 р.)

Рис.1.5. План москалівської церкви (обмір 1993 р.)

Є тут також дзвіниця, цвинтар, пам’ятник воїнам УПА, пам’ятковий хрест на честь січових стрільців. [1,26-27,29c.]

3.    Форталіція

На вершині Міської гори збереглися фрагменти земляних валів і ровів, які в літературі (путівники, «Історія міст і сіл…», газетні статті) прийнято характеризувати, як сліди замку XVI — XVII ст.

Косівську форталіцію збудували невдовзі після заснування міста. Згідно із задумом, її пов’язали з містом у одноцілість на основі єдиної модульної сітки, а саме: розташували на продовженні осей головного міського майдану Ринку і визначили розмір у межах осей 150×200 ліктів. Щоправда, розмістили форталіцію на сімдесят метрів вище Ринку — на верхівці Міської (або Піскової) гори, завдяки чому вона домінувала над цілим містом, виразно вказуючи на підпорядкованість Косова, як приватного містечка, шляхетській владі.

З північного боку оборонність забезпечувалась прямовисним скелястим схилом, що нависає над середмістям. З інших боків, де схили пологіші, садибу було обведено окопами, тобто валами (заввишки 5 м) і ровами, котрі заповнювалися водою.

Крім окопів, форталіції звичайно обносили ще й частоколом з міцних дерев’яних вібляків, гостро затесаних і зв’язаних терням угорі, зате щільно один біля одного повкопуваних у землю. Ті палі виступали принаймні на зріст людини, пересічно на два метри.

У прогалині між двома східніми валами містилася в’їздна брама. Такі брами зазвичай зводились у формі вежі на кілька ярусів. Тільки середня частина нижнього ярусу завширшки більш-менш три метри призначалася на проїзд. У прилеглій до проїзду частині з одного боку будували сходи, що вели нагору, з другого — притулок для сторожа-воротаря. Брама повинна щільно замикатися найперше міцними ворітьми, оббитими залізною бляхою і штабами окованими. Друге замкненню брами становила «борона», або ґрати. Нарешті третє замкнення творила піднесена частина стяганого моста, що перекидався через рів з водою, а при небезпеці підіймався, повністю затуляючи отвір брами.

На рогах валів (принаймні з двох боків брами) були насипані бастіони, на яких стояли дерев’яні вежі-бійниці з кам’яними підмурівками, звідки вівся флянковий (поздовжній) обстріл ворога.

Всередині укріплень з правила були найважливіші двірські будівлі: сам двір (помешкання пана-дідича), дім управителя-підстарости, службово-господарчий будинок, шпихлір, комора, склад дорогоцінних речей. Були тут також сад і город.

Мабуть, косівська форталіція найкраще виглядала зі сходу. Звідси об’ємно-просторова композиція садиби мала розкриватися найбільш повно.

Багато інших будівель, приналежних до двору, стояли далі від нього, за межами окопів. Найважливішими з них були: фільварок, млин і корчма. В центрі Косова, під Міською горою, донедавна було розміщене лісництво у довгих будинках, які тутешні люди називали «конюшнями від замку».

Всі будівлі у форталіціях споруджували виключно з дерева, застосовуючи зрубову конструкцію «у кути»; дахи накривали ґонтами. [1,47-49c.]

1968 р. на території форталіції збудували пам’ятник косівським жидам, розстріляним на цьому місці німцями, розсунуто західній вал і частково пошкоджено інші. 1987 р., коли на Міській горі було розпочато будівництво парку культури, біля підніжжя східних валів велися земляні роботи для влаштування спортивних майданчиків, а в самих валах прорили ступені на глядацькі лави і забетонували їх. Невдовзі будівництво припинено як недоцільне. [1,52c.]

4.    Жупа та баня (копальня і варильня солі)

У південнозахідній частині Косова, між церквою св. Миколая і водоспадом Гук, на теренах загальною площею 3 кв. км залягають цінні поклади солі, що мають вигляд намулу, каменю та солоної води. Ті родовища разом із прошарками м’якого пісковика, червоного сланцю і нагромадженнями екзотичних брил і куп жорстви належать до підкарпатської соляної формації, утвореної перед 25-ма мільйонами років у ранньому неогені, коли територія Косова перебувала під водами Карпатського моря. В умовах тодішнього посушливого клімату в Карпатах і Передкарпатті в неглибоких затоках, дно яких поступово прогиналося, а приплив морської води був уповільнений, з часом осідали соленосні породи і сіль, тоді як море поволі зникало. [1,29c.]

Вже від самого початку експлуатації соляних запасів підземні роботи спричиняли осідання і сповзання цілого схилу Горба; відтак почалися місцеві обвали, що зрештою очевидно призвело до утворення невеликого замуленого ставка, який у наслідок продовження видобутку соли поступово розширювався, набираючи розмірів нинішнього Банського озера. Від 1870 року видобування кам’яної соли було припинено, але перед Першою світовою війною, коли в одному із шибів виявили кристалічну білу сіль, уряд виділив кошти на спорудження механічного млина, щоб сіль перемелювати. [1,32c.]

Ситуаційний план Державної соляної жупи в Косові (грудень 1929 р.)

Рис. 1.6. Ситуаційний план Державної соляної жупи в Косові (грудень 1929р.)

На місці зліквідованої жупи було засновано лікувально-солянковий заклад (див. рис. 1.6).

Досі від солярні залишилися: запущена територія з Банським озером і кілька будівель, у яких містяться цехи фабрики «Гуцульщина»; від лікувально-солянкового закладу зісталися: спотворений перебудовою вхід і занедбаний басейн. Але навіть і в такому вигляді терени колишньої соляної жупи із зацілілими рештками становлять особливо цінний ансамбль пам’яток геології, археології, історії, а також промислової та курортної архітектури. [1,33c.]

5. Середмістя

Це історичне ядро Косова, яке займає первісну територію Косова-містечка, наділену під час його заснування в середині XVI ст. Оскільки заснування містечка було спричинене багатими покладами соли, то само собою розташували його недалеко місця солевидобутку, тобто соляної бані. Зі стратегічних міркувань територію на місто вибрали так, що вона обмежувалася від півночі стрімкою Міською горою, від півдня глибокою тоді річкою Рибницею, від заходу потоком Манастирчиком і від сходу — схилом Горба, який збігає в напрямі Рибниці. [1,34c.]

6. Жидівський цвинтар

Цей історично-меморіальний комплекс (площею близько 1 га) розміщується у зворах відлюдного узбіччя Міської гори.

Жидівський цвинтар у Косові — характерний приклад самобутньої жидівської культури. Вертикальні камінні плити стоять тісно одна біля одної; від ваги й часу вони повгрузали в землю і понахилялися в різні сторони або й повністю лягли на землю. Пересічний розмір плити становить: 15 сантиметрів завтовшки, півтора метра заввишки та півметра завширшки. У верхній частині вони переважно заокруглені, але трапляються також зі зрізаними кутами й прямими. Написи зроблено здебільшого жидівською мовою, лише на кількох плитах — німецькою або польською. Найпоширеніші орнаментальні елементи: шестикутна зірка, долоні рук, відчинене вікно, розгорнута книга, рослини (зокрема,виноградна лоза), звірі (наприклад, лев, що лежить), фантастична істота Грифон. За манерою різьблення написи та орнаменти зустрічаються заглиблені, накладні та обведені по контуру рисунка заглибленими лініями [1,54-55c.].

1.3.2. Пам’ятки природи та садово-паркового мистецтва

1.Річка Рибниця

Річка Рибниця бере початок від двох потоків, що стікають з-під Схилів Ігреця та Писаного Каменя, на висоті близько 800 м. Довжина річки 54 км, вона впадає в р.Прут біля с.Вовчинець. Площа басейну 276 кв.км. У гірській частині (близько 30 км) долина річки вузька, з високими, стрімкими берегами, вкритими різноманітною рослинністю. У нижній течії долина розширюється до 0,5-1 км. Русло галечникове, шириною 10-25 м. Швидкість течії коливається в межах 0,5-1 м/сек. На річці численні пороги — в с.Яворові, Соколівці, Городі, Косові. У Яворові й Косові знаходяться водоспади — „гуки”. Значний інтерес становлять геологічні відслонення на берегах річки, зокрема уровище хребта Каменистого біля с. Города. Обабіч річки впродовж її, течії відкриваються захоплюючі види на хребти Плоский, Стручків, Буковець Ріцький, Сокільський, Брусний, Каменистий, Хоминський, впоперек яких річка пробила собі русло.

Зліва в Рибницю впадають притоки Безулька (7 км), Припір (5 км), Річка (16 км), Монастирчик (3 км), Тарновець (14 км), Хімчин (13 км); правими притоками є Параджин (5 км), Стоянів, Бабинець (6 км), Острий (4 км) та інші.

Режим Рибниці типово карпатський, тобто на ній, переважну частину року мілководній, трапляються паводки, нерідко катастрофічні. Річка Рибниця становить велику цінність як джерело чистої води, вона відіграє значну рекреаційну роль.

Розпорядженням Івано-Франківської облдержадміністрації від 15.07.1996р. № 451 р. Рибниця з прилеглою територією площею 1980 га оголошена гідрологічним заказником місцевого значення [2,47-48c.].

2. Банське озеро

Банське озеро розташоване в північно-західній частині Косова, на території фабрики „Гуцульщина”. Техногенного походження, утворилося внаслідок провалу шахти, з якої добували соляну ропу у XVIII ст. Площа дзеркала озера 30 тис. кв.м., глибина місцями сягає понад 10 м. Озеро заросло очеретом, рогозом. На схилах, що спускаються до озера, — ерозійні процеси, зсуви. Водиться риба. Територія, що прилягає до озера, і саме озеро не окультурені, не облаштовані для відпочинку. [2,54c.]

3. Косівський Гук

Косівський Гук — ряд водоспадів і великих порогів на р.Рибниці на південно-західній околиці Косова, між горами Острий та Стіжки. Найбільший „Перший Гук” — поблизу турбази „Карпатські зорі”. Утворений шляхом розмивання м’якших шарів, зокрема — сланців, пісковиків. 50-60 років тому вода спадала з висоти 2-3 м з стінки, трохи нахиленої в напрямку течії; поряд був т.зв. „шум” — високий поріг. У даний час залишився лише великий поріг та ряд менших вище за течією.

На правому березі скелі досягають висоти 15 м. „Другий Гук” знаходиться через 300-400 м у бік гір. Є ще й „Третій Гук”, де вода спадає з бетонної греблі, спорудженої ще в 30-х рр. для відведення млинівки. Біля кожного з. Гуків — цікаві геологічні відслонення. Обабіч річки в цих місцях — численні садиби з садами, городами, будинками оригінальної архітектури. Досить багата берегова рослинність: шавлія кільчаста, ожина сиза, материнка, самосил гайовий, м’ята довголиста, плакун верболистий, окремі кущі верб тритичинкової та пурпурової.

На території пам’ятки не дозволяється розводити вогнищ, проводити масові заходи, видобувати камінь, забруднювати воду та інше, що може порушити природний гідрологічний комплекс.

Розпорядженням Івано-Франківської облдержадміністрації від 15.07.1996р. № 451 Косівський Гук площею 1 га оголошено геологічною пам’яткою природи місцевого значення. [2,60-61c.]

4.    Міська гора

Міська гора розташована в м. Косові на лівому березі р. Рибниці. Це відслонення неогенових пісковиків кайнозойської ери (утворилося 20-10 млн. років тому). Пласти залягають майже вертикально, складаються з уламків кварцу з кварцево-глинистим і кварц-карбонатним цементом. Характерні химерні форми фізичного вивітрювання при незначному хімічному вивітрюванні. Відслонення простягається з заходу на схід на 300 м, висота відслонення 50-80 м. Мальовничі скелі з північного боку над центром міста вкриті сосною і частково акацією.

Місцями зустрічаються залишки лімоніту і кальциту. Неогенові пісковики утворились у морських умовах поблизу берега острівної дуги. Зустрічаються рештки неогенової морської фауни, що показує умови формування на глибинах 10–200 м. Геологічна пам’ятка стратиграфічного і геоморфологічного типу площею 3 га оголошена державною пам’яткою місцевого значення рішенням Івано-Франківського облвиконкому № 264 від 7 липня 1972р.

Поблизу — парк та могили і пам’ятник жидам — жертвам фашизму. Парк створений на початку 1960-х років ентузіастом, старим лісівником С.В. Ковалем (1893-1973). З Міської гори відкриваються захоплюючі види на місто і його околиці, на найближчі гірські хребти [2,66-67c.].

Share