«ОГО-ГО» — це молодіжна театральна студія, створена в Косівському районному Центрі Дитячої Творчості в 2011 році. Керівником театру є Світлана Морикіт, яка працює на посаді культорганізатора в ЦДТ, а також очолює вокально-естрадну студію «Золотий Орфей». На сьогодні – це єдиний діючий театр в Косові з різноплановим репертуаром, який постійно оновлюється. 28 березня відбулася прем’єра нової та оригінальної вистави «Теплі історії до кави у Мельпомени». Там ми поспілкувалися зі Світланою про виконану роботу за 3 роки.

Скільки вистав вам вже вдалося поставити? Яка кількість акторів навчилася театральному мистецтву?

За три коротких роки ми ближче познайомились з світом Театру, осмислили його сутність. Це був час постійної творчої праці, самореалізації, пізнання. Наш колектив з кожним роком змінювався, приходили нові люди, розкривалися нові таланти, хтось ішов у доросле життя, а хтось навпаки поповнював ряди, але ми завжди раділи і радіємо з того, що, незважаючи на різні життєві дрібнички, внутрішні непорозуміння і конфлікти, ми знову і знову повертаємося до Театру. І саме він згуртовує нас найтісніше. Протягом трьох років театральна студія, зважаючи на плинність, загалом налічувала біля 40 акторів.

За три роки навчання і плідної праці «Ого-го!» подарував глядачам багато різножанрових заходів, зокрема вистави: «Історія маленького Привиденяти» (2011), «Прикрі пригоди в країні погоди» (2011), «Чорне і біле» (2012), «Як ми на Андрія ворожили…» (2012), «Ми – «Ого-го!». А ви?» (2013), «Одного разу…» (2013), «Моя новорічна казка» (2013), «Таємниця зимового лісу» (2014); театр одного актора «На перші гулі»; театралізовані мініатюри: «Великодній ярмарок», «Норовиста», «Вечорниці»; літературно-музичні композиції: «Колядочка», «Шлях Тараса», «Терниста дорога Христа».

Результат нашої діяльності може побачити і оцінити лише глядач. Ми ж стараємося і працюємо для нього.

Розкажи про виставу “Теплі історії до кави у Мельпомени”, яку ви презентували 28 березня. Зважаючи на тривалість (1.5 години) та велику різноманітність жанрів чи можна вважати виставу своєрідним звітом роботи за 3 роки?

Скажу словами, декламованими зі сцени: «Знаєте кожен з нас, творчих людей, трішечки божевільних, має свої особливі і такі улюблені речі, які дозволяють відволіктись від повсякдення. Хтось стрімголов тікає до гір, комусь набагато миліше просто вимкнути світло і мріяти у повній тиші. Дехто віддає перевагу читанню улюблених книг… А хтось просто любить сидіти у вікні, обгорнувшись теплим покривалом, слухати тишу, гладити свого улюбленого кота, дивитися як краплі дощу стікають по шибці, як перехожі зникають десь за останнім провулком вулиці і пити гарячий чай з терпкуватою гвоздикою і медом… І мріяти… А як відпочиваєте ви? Де ховаєте свою втому, негативні думки, емоції? Як заспокоюєте нерви, коли вони вже перебувають на стадії майже зриву?». Ми – йдемо до театру і граємо на сцені різноманітні ролі. І саме це хотіли презентувати глядачеві як один із засобів зняття буденної втоми. 27 березня весь світ святкує Міжнародний день театру. Ось і ми вирішили присвятити цій важливій даті свої театральні посиденьки.

Наші посиденьки частково поєднували у собі декілька форм і жанрів театралізованого дійства (театр абсурду, пантоміма, тіньовий театр, «шумовий» експромт тощо) з поєднанням невимушеності і неформалізму ми прагнули просто налаштувати глядача на відпочинок і задоволення. А оскільки трішки вже набридли традиційні форми – вдалися до експерименту.

Звітуємо, зазвичай, вкінці кожного навчального року в основному перед батьками і всіма, кому цікаве наше мистецтво.

В наш час театр є найменш популярним видом мистецтва. Чи важко залучати молодь і дітей до театру? В Німеччині вистави навіть транслюють он-лайн на популярних сайтах, щоб хоч якось залучити людей до себе. Як з цією проблемою справляєтесь ви?

Відомий театральний діяч К. Станіславський писав: «Якби суть театру полягала лише в захоплюючому видовищі, можливо, і не варто було б вкладати в нього стільки сил. Але театр — це мистецтво відображати ціле життя…» Театр не може бути не цікавим і не популярним. Просто він має свого глядача, для всіх інших – це «не варте уваги».

Дітям дуже цікаво грати різноманітні ролі у казкових виставах, тому вони з величезним бажанням записуються в студію. Навіть найменші (5 років!) теж мріють стати акторами. Але в студії затримуються не всі, оскільки це нелегка справа бути актором. Потрібно вкладати багато сил, терпіння, творчості, а дітки за своєю природою непосидючі і їм швидко набридає одноманітне розучування одних і тих самих слів чи ролей. Тому залишаються лише найбільш витривалі. І це добре. Оскільки має бути певний відбір.

Стосовно молоді – тут проблем з витривалістю немає, але взамін є проблема «цікаво-не цікаво». Надворі весна, після школи хочеться полежати перед телевізором, посидіти в Інтернеті… Кохання, перехідний вік і всяке таке. А в студії треба працювати до вечора, викладатися на всі 100%, проявляти творчість і ініціативу, жертвувати вечірніми прогулянками з друзями. Тобто, тут все по-іншому. Але якщо молоді люди люблять театр – то його їм замінити ніщо не може. Жодні перешкоди на заваді не стають. І, скажу з власного досвіду, з молоддю набагато легше і цікавіше працювати. Вони розуміють все з кількох слів, швидше орієнтуються у виконанні того чи іншого завдання. І з ними хочеться теж перевтілитися в актора і грати-грати-грати…

Залучати дітей і молодь до театру насправді не так вже і важко. Принаймні шукати акторів для своєї студії мені ніколи не доводилося. Тут головне мати трішки авторитету. Батьки самі ведуть свою малечу до керівника, який популярний в нашому закладі (так вже, на жаль, чомусь заведено). І рідше, звісно, трішки старші діти самостійно записуються в студію з власної волі. Набагато важче не залучати дітей до театру, а пояснити їм, що Театр – не їх вид мистецтва (не кожен може бути актором, в когось краще виходить малювати чи вишивати).

В театр іде багато дітей, але залишаються лише обрані.

Де можна знайти інформацію про ваш театр і вистави? Як глядачам дізнатись про ваші прем’єри? Чи є така інформація в Інтернеті?

Інформації про наш театр в Інтернеті не так вже й багато — кілька інтерв’ю, заміток. Про наші прем’єри можна довідатись з соціальних мереж. Як тільки в нас намічається щось важливе – ми пишемо і запрошуємо. Мій персональний профіль на фб — пишіть мені, якщо вас щось цікавить і заходьте в гості в ЦДТ.

Де можна записатися до вас на гурток? З якого віку ви приймаєте молодих акторів? Яка ціна за навчання?

В театральну студію можна записатись на початку навчального року (орієнтовно вкінці серпня), навідавшись до Косівського районного Центру дитячої творчості. Вік учасників студії різноманітний, обмежень конкретних не має, але, звісно, найпростіше і найцікавіше працювати з юнацтвом і молоддю. Навчання безкоштовне! Головне – бажання.

Кажуть, що театр – це ціла епоха високого і прекрасного. Саме він відкриває нові горизонти і можливості для самореалізації і самовдосконалення молодих творчих особистостей, які не бояться розкривати себе, експериментувати, самостверджуватись.

Якщо тобі набридла сіра буденність і ти хочеш виділитись і знайти себе у своєму середовищі; якщо ти оригінальний, креативний, неформальний і яскравий – приєднуйся до нас і разом ми збудуємо новий світ – світ її величності Мельпомени!

Які в театру плани на майбутнє? Коли чекати нову прем’єру?

Планів, як завжди, дуже багато. Наразі продовжуємо навчальний процес, готуємося до підсумкових іспитів (рік близиться до завершення), що вже ось-ось наблизяться. Окрім практичних занять працюємо над теорією театрального мистецтва, беремо участь в різножанрових заходах окремими індивідуальними номерами, освоюємо мистецтво вокалу тощо.

А наступним і найближчим нашим дійством буде вистава «Півник-синочок» для найменших діток нашого Центру. А ось вже більше глядачів театральна студія запросить на звітну виставу, яка відбудеться під кінець навчального року. Що це буде – наразі розкривати карти не будемо. Але з часом глядач про все дізнається першим.

Ти була моделлю у фотосесії «Космацьке весілля» відомого українського фотографа Анни Сенік (Ladna Kobieta). Розкажи детальніше про фотосесію та власну участь в проекті.

Бути моделлю в Ані Сенік – велика честь і ну дуже приємна «процедура». Я випадково натрапила в Інтернеті на її світлини і вони просто викликали в мене неймовірне захоплення. Я побачила в них щось дуже-дуже близьке.

Це дуже позитивна і талановита дівчинка з неймовірним даром помічати те, що не завжди помітне для людського ока. В день знайомства і була запланована фотосесія гуцульського весілля. А вже під кінець осені – Аня приїхала до Космача, де і відбувався фотосет. Моїм «нареченим» був Михайлик Малярчук з Івано-Франківщини (теж дуже хороший друг ще з вишколів). Його типаж, на думку фотографа, найбільше відповідав цьому образу. А метою фотосесії було відтворення колориту Космацького і Верховинського весілля. Результат першого вже побачили всі, а ось стосовно другого – то ще залишається невеличкою інтригою.

Наша фотосесія була не просто черговою творчою роботою фотографа, а цілою неймовірною пригодою. І, незважаючи на важкий тягар гуцульських строїв, які потрібно було тягати за собою і на собі, на бігання «з горба на горб» в пошуку кращого краєвиду, на пішу вечірню прогулянку з Космача до Шешор, – це була неймовірна пам’ятна зустріч.

З Анею дуже легко і цікаво працювати. Вона вміє знаходити особливий підхід до кожної моделі, помічати в ній щось таке, що вже пізніше дуже яскраво підкреслюється на світлинах. Тому дякую долі, що подарувала мені такого хорошого друга.

Ти багато років організовувала молодіжний патріотичний проект «Повстанські стежки». Чи існує він зараз? Чи потрібно відновлювати в районі і місті Косові такі проекти на базі «Пласту»?

Молодіжний вишкільний табір «Повстанська стежа» у Карпатах був гармонійним поєднанням програми фізичного тренування і різносторонніх навичок та знань.

Цей проект на превеликий жаль, припинив своє існування ще в 2012 році через нестачу фінансово-матеріальної підтримки. Але, щиро надіюся, що він матиме друге життя — зараз він дуже потрібний і актуальний. І оскільки це був Всеукраїнського рівня проект, то переконана, з його відновленням учасників з різних куточків України буде дуже багато.

Дуже приємно, що багатьом учасникам вишколу стали в пригоді всі навики, які вони здобули. І багато хто добре проявив себе в обороні Майдану в Києві.

А ось стосовно «Пласту» в м. Косів, то щось я давненько не чула про його діяльність, на жаль. І мій проект не був «вихідцем» з «Пласту».) Це був збір різних громадських організацій («Тризуб», МНК, КУН та ін.).

Тарас Пасимок

Відео з вистави

Share