2016 року випадає нагода згадати талановитого косівського художника і педагога Геннадія Кіндратовича Малявського, якому 7 січня могло би виповнитися 90 років.

Народився він в подільському селі Рудка на Тернопіллі в сім’ї службовця. З 1934 року навчався в школі древнього українського містечка Кременця, відомого своїм бурхливим історичним минулим, мальовничими околицями, старим козацьким цвинтарем, Замковою горою королеви Бони. В 1939 році, коли на західні землі України вступила Червона армія, в Кременці відкрився «будинок піонерів». Там Малявський вперше проявив свою обдарованість в гуртку юних живописців. Після учнівської виставки в Кременці, 14 малюнків юного художника експонувалися на обласній виставці в Тернополі, а в 1941 році їх відправили на республіканську виставку в Київ. На час початку Другої Світової війни йому було 15 років, але саме відтоді чудом збереглися декілька малюнків, на одному з яких зображено куточок провінційного містечка. Тиха, сонячна, напівсонна площа, на  якій нишпорять свійські тварини, ніде ні душі і лише підпис свідчить про прихований драматизм моменту — «22 червня 1941 року», — день нападу Німеччини на Радянський Союз. Любов’ю до рідного краю відзначаються малюнки «Куточок Кременця (травень 1941), «Стара хата» (1941), «Кременецький пейзаж» (1943), «Рідне місто в печалі» (1943).

malyavski-family-museum-2

Г. К. Малявському вдалося уникнути вивезення на примусові роботи до Німеччини, але 1944 році його мобілізували в Червону армію та незабаром звільнили за станом здоров’я. Він починає працювати театральним декоратором аж у місті Карпінск Свердловської області. Проте вже за рік йому вдалося звільнитися і знову за станом здоров’я. В листопаді його приймають на навчання у Львівське училище прикладного мистецтва. Навчатися було нелегко: панував післявоєнний штучний голод, крім того бракувало пензлів, паперу, фарб.

В 1950 році Геннадій Малявський одержує диплом художника декоративного розпису. Після успішного закінчення училища він три роки працює у Львівському комбінаті Художнього Фонду, виконує творчі та виробничі замовлення, портрети.

В 1952 році Малявський поступив на керамічний факультет Львівського художнього інституту. Йому пощастило навчатися у видатних західноукраїнських майстрів пензля Р. Сельського, В. Манастирського та інших. В інституті Малявський брав участь у редагуванні сатиричного відділу студентської обласної газети, оформляв свята, вечори , ювілеї. У студентському театрі виконував ролі комедійних персонажів. Серед тем його живописних зацікавлень — стара архітектура, мальовничі куточки старого Львова.

Після навчання його направили на посаду головного художника артілі «Килимарка» м. Кути, яке на той час мало статус районного центру. Він активно взявся до роботи, але деякі новації молодого спеціаліста у творчих питаннях були неоднозначно сприйняті на підприємстві. Справа потрапила навіть на сторінки районної преси і Г. Малявського переводять на посаду начальника керамічного цеху, але вже за рік директор Косівського училища прикладного мистецтва О. Г. Соломченко запрошує його на посаду викладача відділу кераміки замість недавно померлого відомого художника професора Євгена Сагайдачного.

Як учитель Г. К. Малявський відзначався емоційним викладанням матеріалу, тактовним відношенням до студентів. Колишні його учні з вдячністю згадують свого вчителя, проте невеликий дефект мовлення (через хворобу в дитинстві) часто ускладнював Малявському спілкування з оточенням. Особливо це відчувалося при певних напружених ситуаціях і він постійно відчував деякий дискомфорт у відносинах з людьми.

В 1964 році Геннадій Малявський переходить на роботу в художньо-виробничі майстерні Художнього Фонду України, де він працював до виходу на пенсію. На підприємстві, що було в структурі Спілки Художників, працювали відомі народні майстри, художники-професіонали, члени Спілки, Заслужені майстри народної творчості, засідали художні ради. Незважаючи на домінування виробничої продукції в майстернях, неординарний характер багатьох особистостей справляв благотворний вплив на творчу атмосферу. Для Малявського така ситуація була сприятливою і він, крім безпосередніх посадових обов’язків, часто малює в пленері, виконує портрети. Небагата зовнішніми подіями біографія художника мала іншу, наповнену духовністю сторону, проміння якої то ясніло стихійним блиском, то пригасало від життєвих негараздів. Лише в 1986 році у Косівському музеї народного мистецтва та побуту відкривається його перша персональна виставка, на якій було представлено близько 60 творів.

До кращих взірців живопису Малявського відносяться твори, виконані в жанрі пейзажу та портрета. Найбільш відомий портрет (1959) батька дружини художника, Миколи Юсипчука — талановитого майстра-каменяра, який не лише витісував блоки-квадри для в’їзних воріт, сходинок, кам’яні хрести, дзвінниці, постаменти, але й виконав з карпатського пісковика погруддя Тараса Шевченка. Одне було встановлене в Шешорах (зруйноване), інше дотепер збереглося в селі Балинці Снятинського району. При першому погляді на портрет згадуються рядки з безсмертних Франкових «Каменярів»: «…У кожного чоло життя і жаль порили, І в оці кожного горить любові жар…». Для Косівського музею народного мистецтва Малявський виконав серію акварельних портретів найвідоміших народних майстрів художнього ремесла кінця 19-поч. 20 ст. (1962-1964 рр.). Портрети монохромні, за відтінками нагадують техніку сепії і відзначаються документальною точністю зображення. У підборі ілюстративних матеріалів — давніх фотографій, чи рисунків для портретів значну допомогу надав мистецтвознавець Олексій Соломченко.

Любив Геннадій Кіндратович виконати дружні шаржі на знайомих. Кількома штрихами він умів передати характерні деталі обличчя, чи постаті, але це завжди були доброзичливі, товариські шаржі. Природжена інтелігентність не дозволяла йому будь-яким чином насміхатися з людини; його почуття гумору ніколи не було злосливим.

Захоплено сприймаючи «творчість» природи, Малявський здійснює свій внесок у рукотворну гармонію світу. Художні переживання в нього викликають і чарівні краєвиди Карпат, і старенька церква, і крива містечкова вулиця , і просто поникла від часу і негоди хатина. Автор виконує заповіт Івана Франка, який в статті про творчість І. Труша вказував на необхідність розвитку і збагачення тематики живопису урбаністичними пейзажами, рустикальними краєвидами, видами мостів та ін. Старовинні будівлі постають перед нами, наче спогад про когось давно забутого, близького, але пам’ятного в серці: «Хата Параски Харук», «Почаївська Лавра», «Замкова Гора в Кременці». Ніжністю і чистотою кольору віє від картин «Під Сокільським», «Вода з-під каменю», «Задивились гори в Черемоша воду». В акварельних творах Малявського вражає витончена передача світлотіньових ефектів, особливо в зимових пейзажах. Як влучно зауважує автор ґрунтовного тексту до альбома про творчість Г. К. Малявського, мистецтвознавець Валентина Молинь: «Митець з однаковою вправністю зображує панорамні краєвиди… і нічим не примітні, буденні на перший погляд куточки рідного краю, перетворюючи їх на живописні перлини». Він проникливо відчуває красу і щиро, безпосередньо представляє її глядачеві.

Гідним партнером по життєвому і мистецькому шляху Г. К. Малявського була його дружина Анастасія Миколаївна Малявська (Юсипчук), яку вдома любовно називали «Ялинкою». Після закінчення Косівського училища прикладного мистецтва, (1951) вона працювала у львівському Будинку народної творчості, вела курс художньої вишивки, крою та шиття. Учасники курсів організовували виставки, творчі дискусії, надавали бажаючим консультації. Регулярно відбувалися зустрічі з діячами культури та мистецтва. Тут бувала академік О. Л. Кульчицька, інші відомі митці. Творчі роботи А. М. Малявської експонувалися на виставках у Львові, Києві, Івано-Франківську. В 1958 році вона повертається в Косів, працює вчителем середньої школи, але творчість не залишає, хоча й за браком часу менш інтенсивно.

У власних творах вона використовує різноманітні техніки та матеріали, неодноразово виконує тематичні роботи.

Розвиваючи власну творчість, вона, протягом багатьох років збирала взірці орнаментики Львівщини, Тернопілля, Прикарпаття. На багатьох виставках в Україні експонувалися спроектовані та виконані її руками жіночі костюми та аксесуари до них, оздоблені вишиванням за народними мотивами. Заслуговує визнання діяльність А. Малявської при організації в Косівському училищі прикладного мистецтва відділу ткацтва та вишивки.

Геннадій і Анастасія Малявські відзначалися скромністю у побуті і у відносинах з людьми, інтелігентністю, глибоким, але не показним, не для виду — патріотизмом.

Юрій Джуранюк

Share