До 123-річчя від дня народження Миколи Сеньковського.

Всім нам доводилося переглядати чудові ілюстрації Гуцульського краю, зроблені, до Другої світової війни: мальовничі краєвиди, сцени з життя горян, портрети гуцулів, види міст і селищ. За всіма тими зображеннями стоять люди, які їх створили. Правда, не всі фотографи донесли до нас ім’я своїх авторів, та інформація про окремих з них нам відома.

Сьогодні хочу розповісти про одного з фотографів і видавців того часу Миколу Сеньковського, 123-тю річницю народження якого ми відзначатимемо 23 листопада. Вперше потрапив Сеньковський на Гуцульщину у складі російського війська часу Першої світової війни. Думаю, закохався він у Карпати. І вже ту свою закоханість передав нам через сотні, а можливо, тисячі фотосвітлин, які видавали в основних центрах Гуцульщини: Жаб’є (Верховині), Косові та Коломиї.

Для нас, косівчан, золотим скарбом є його фотографії, присвячені нашому місту: різнопланові види «Гуку» з чудовим літнім павільйоном, Банський міст з «луками». Косівська солеварня (саліна) та її наступниця — заклад лікувально-солянковий. Площа Ринок (центральна площа). Пансіонати і лічниця доктора Тарнавського (санаторій «Косів»). І, звичайно, околиці Косова з чудовими краєвидами.

Микола Сеньковський

Микола Сеньковський

Хто хоч раз брав у руки листівки Сеньковського, а особливо ті, що видані у 1926 році, той побачив, що це мініатюрні витвори мистецтва. Чому? Наведу аналогічний приклад з мистецькими творами, виконаними у дереві. Не раз доводилося чути, що авторитетні митці, взявши вперше будь-який виріб до рук, спочатку розглядали його із зворотного боку. І коли пересвідчувались, що зворотний бік має відповідний рівень виконання, тоді варто було на виріб подивитися і спереду. Бо лиш добрий майстер виконує роботу «до ряду і ззаду». Саме такими були і витвори Миколи — «до ряду», як не крути.

Мені поталанило бачити багато фотографій різних авторів, та роботи Миколи, безперечно, між ними на першому місці. Його портретні фотографії дуже добре передають характерні риси горян.

Незважаючи на те, що практично усі видання про Гуцульщину щедро всіяні світлинами Сеньковського, часто-густо видавці взагалі не згадують ім’я автора цих фотографій. Листівки Миколи, через масовість їх використання, вже претендують на звання народних, а відповідна шана майстрові так і не надана.

Вперше, у скорому часі, світ побачать два найповніші видання цього неперевершеного майстра. Це, зокрема, альбом «Гуцульщина очима Сеньковського», який вийде у коломийській серії «Українське мистецтво у старій листівці», випуск 8. Її засновником і упорядником є Валерій Ковтун, заслужений працівник освіти України, лауреат обласної краєзнавчої премії імені Володимира Полєка (2014 р.). Альбом буде побудований на базі видрукуваних листівок за найкращими фотографіями митця. У цьому виданні я подаю статтю, яка аналізує спадок митця у виданні поштових листівок.

Другий альбом побачить світ у львівському видавництві «Леополь», засновником якого є знаний у світі фотомитець Кирило Горішній, який з 2003 року експонує свої фотороботи на багатьох європейських виставках. В альбомі буде представлено найбільший обсяг фотографій, зроблених Сеньковським, з професійним коментарем видавця. У виданні також буде подано найповнішу біографію Миколи, над якою працює відомий український письменник Володимир Хрущак.

Виходу з друку такого плану альбомів дуже очікував наш земляк, світлої пам’яті відомий краєзнавець Ігор Пелипейко. Пригадую, цю ідею від нього я почув ще на Гуцульському фестивалі в Косові у далекому 2002 році.

На жаль, цієї події не дочекався і син Миколи Сеньковського — Юрій, який відійшов у вічність навесні цього року. Він доклав багато зусиль, щоб спадок батька був пошанований. І наш обов’язок — зробити все, щоб так і було.

Стара гуцулка

Стара гуцулка

Завершуючи коротку згадку про фотомитця, хочу побажати нам доброї пам’яті про нього. Бо пам’ять про автора живе доти, поки народ пам’ятає творіння його рук. І так видається, що пам’ять про Миколу буде вічною, як і його безсмертне творіння — світлина «Стара гуцулка».

Мирослав Близнюк.
«Гуцульський край», №44, 11.11.2016 року