Історія кожного населеного пункту окремо є дуже важливою в контексті загального вивчення як світової так і вітчизняної історії. Адже саме локалізовані події, їх розвиток в певній місцевості дозволяють розкрити увесь комплекс тих явищ, що в загальному мали місце. На сучасному етапі в світовій науці особливої популярності набуває мікроісторія, адже саме при вивченні вузького кола питань можна добитись найбільших результатів у вивченні важливих питань історії.

Місто Косів є знаним не тільки в нашій державі, а й закордоном. Сюди приїжджає багато туристів, які хочуть відвідати перлину Гуцульщини. У зв’язку з цим постає питання комплексного дослідження історії, побуту та традицій міста. На сьогодні видається досить багато праць по туризму на Косівщині в той час, як інші аспекти, інші питання практично не досліджуються. В даній курсовій роботі ми намагались зосередитись на питаннях походження назв різних частин міста, його історії та побутових особливостей – якраз на тих питаннях, які в більшості праць або ігноруються, або висвітлюються не в повній мірі. В цьому і полягає актуальність даної теми.

Об’єктом дослідження є місто Косів.

Предметом дослідження є різні частини міста, географічні об’єкти, розвиток самого міста в різні часи, а також побут та звичаї, характерні саме для Косова.

Метою даної роботи є дослідження топоніміки та мікротопоніміки міста, історичного розвитку в різні часи і під владою різних держав, а також виокремлення характерних для Косова звичаїв та традицій, які багато в чому різнились від звичаїв і інших місцевостей.

Природно-географічні умови, топоніміка і мікротопоніміка Косова

З мети випливають завдання, які поставлені при написанні роботи:

  • Дослідження  природно-географічних умов, топоніміки та мікротопоніміки Косова, та збір легенд стосовно цих питань.
  • Вивчення проблеми розвитку міста в різні періоди та в умовах панування Польщі, Австро-Угорщини, СРСР а також проблеми розвитку міста на сучасному етапі.
  • Проаналізувати характерні для Косова побутові характеристики та народні звичаї.

Практичне значення полягає в здобутті інформації, яка може бути використана як на побутовому рівні так і в науковій діяльності.

Хронологічні межі охоплюють період від 1424 року до наших днів.

Природно-географічні умови, топоніміка і мікротопоніміка Косова

Косів розташований біля підніжжя Покутських Карпат над річкою Рибницею, правою притокою р. Прут, довжина Рибниці 54 км. Вона випливає з-під хребтів Ігреця та Писаного каменя і впадає в Прут біля села Вовчківці Снятинського району. Висота міста над рівнем моря від 368 м до 503 м.

Географічні координати Косова 25°05′ східної довготи і 48°20′ північної широти. Висота найближчих вершин починаючи з заходу: Зіняків верх – 710 м, Каменистий – 632 м, Острий – 584 м, Голиця – 691 м, Михалків – 812 м, Баранівка – 561 м, Хоминський – 816. Гори вкриті мішаним лісом ( бук, смерека, сосна, граб, береза та ін. ).

Розташування на межі гір та низовин, захищеність від північних вітрів, наявність лісу створюють сприятливі кліматичні умови. Середня річна температура – плюс 9-10°С. Середня температура січня мінус 5,4°С, липня – плюс 18,6°С. Середньорічна кількість опадів 787 мм. Місту належить територія в 1139,4 га, у т.ч. під лісом 279,3 га. Природоохоронна зона, сади, городи займають площу 27 га, під будівлями та вулицями – 67 га, під водою(річка, озеро) 15 га.

За типом рельєфу північно-східна частина Косова належить до Передкарпатської рівнини (Передкарпаття, Підгір’я), а південно-західна – до Гуцульського бескиду (Покутсько-Буковинських гір). За геологічною структурою територія Косова відноситься до Передкарпатського крайового прогину і становить одну з двох на Передкарпатті Косівську западину. Гірські породи, що залягають у Косові утворились в той час, коли цілий терен був під водами Карпатського моря, складової частини могутнього океану Тетіди. Цікаво, що породи мають чітко окреслену тектонічну будову: це прямовисні шари пісковика з екзотичними скелями на Міській горі, соляна формація з нагромадженнями брил у районі колишньої солеварні, плесковаті пісковики з хвилястими пругами в районі водоспаду Гук, сланці з численними екзотичними брилами і смугасті роговики за Гуком. Всі ці породи вздовж Рибниці, починаючи від Міської гори і кінчаючи Каменистим у сусідньому селі Город, складають незрівнянний профіль карпатського берега (межі) з послідовними верствами від наймолодших, утворених в неогені (20 мільйонів років тому ), до найстарших, утворених у крейдовому періоді (100 мільйонів років тому). Через виняткову послідовність верств і виразну тектоніку, вчені вважають профіль карпатського берега в Косові одним із найкращих і найцінніших. Це своєрідний музей просто неба, кам’яні експонати якого щедро діляться таємницями історії геологічного розвитку Передкарпаття.

На північ від Косова розташовані такі села як Пістинь та Шешори, на сході Косів межує з Вербовцем, на захід по трасі Косів – Верховина розташовано село Город, а на півдні, на шляху до Кутів – село Смодне ( в якому щосуботи відбувається знаменитий Смоднянський ярмарок).

Відстань від залізничних станцій: Вижниця – 12 км, Заболотів – 25 км, Коломия 33 км. До обласного центра – Івано-Франківська 101 км через Яблунів – Коломию, до Львова – 267 км, до Києва 610 км.

В етнографічному плані Косів відноситься до Гуцульщини.

Стосовно походження назви міста Косова існують різні думки. За однією з легенд Косів було названо на честь дружинника галицького князя Юрія, Коса. Звали його Косом через те, що він вмів гарно свистіти. В одному бою він заступив собою князя на якого кинувся з мечем ворожий вершник. Князя свого Кос врятував, але його самого так тяжко поранили, що далі він вже не міг служити в княжій дружині.

За такий прояв мужності, який в умовах кривавого середньовіччя траплявся досить часто, князі як правило нагороджували воїнів всім, чого тільки вони просили. Кос, який вже не міг виконувати своїх безпосередніх обов’язків воїна, попросив у князя земельний наділ у вотчинне володіння. Звичайно ж князь не зміг відмовити вірному дружиннику в такому проханні, тим більше що у своїй власності князь Юрій мав досить обширні володіння.

Кос відправився в сторону річки Прут, звідки походило його коріня. Їхав він декілька днів, але підходящої ділянки знайти не міг. Тоді він ліг відпочити на березі невеличкої річки.

Ранком його розбудив дзвінкоголосий пташиний хор. У ньому найголосніше звучав спів косів, яких звали ще шпаками. Оглянувся довкола Кос і не міг намилуватись місциною. А до того ж земля була ще не зайнята.

За легендою, Кос зрозумів це як знак і вирішив залишитись у цій місцині. Через декілька років на березі річки, яку Кос назвав Рибницею вже було невелике поселення, яке проте дуже швидко розросталось і згодом його назвали містом Косів, на честь засновника.

На схилі стіжкоподібної гори Зінякової є в лісі стрімке урвище. З-під його стін в скелі витікає сіркове джерело. За однією з легенд в тій скалі колись сидів щезник (чорт). В Косові в той час жив один побожний чоловік, Зіняк. Одного разу він вирішив прогнати цього чорта. На дванадцятьох службах Зіняк посвятив воду, зробив кропило з коси дівчини, що прийняла перше причастя, воду вилив в горщик, зроблений з глини, замішаної на йорданській воді, а ліпив горщик гончар після триденного посту, сповіді та причастя. Коли все було готове, Зіняк пішов у ліс так, щоб до півночі зайти під скелю, в якій сидів щезник. В півночі він покропив навхрест схованку щезника. І коли він покропив, щезник вогняною кулею вилетів зі скелі і полетів кудись в бік Чорногори. А на місці схованки щезника залишилось лише сіркове джерело. Вдячні люди назвали гору з якої Зіняк вигнав щезника Зіняків верх.

Голиця – гора біля Косова. Назва дивна, тому що майже ціла Голиця вкрита густим лісом. Кажуть що так її назвали тому, що 150 – 200 років тому її геть оголили, вирубавши ліс на дрова для солеварні. Але й перед тим, як гору “оголили” її називали Голицею. За розповідями старих людей цю гору здавна полюбили мавки та лісовиці. Вони дуже полюбляли голими гойдатись, співаючи, на вітах дерев. То через те назвали і гору Голиця.

На схилі Голиці тече джерело, яке називають Кринчиста криничка. За переказами в давнину Голиця була вкрита старезним лісом, в якому господарював Лісовик. Його слуга Полісун наглядав за порядком серед звірів, а помічники Блуд і Страх перешкоджали людям чинити шкоду в лісі, заводячи їх в непрохідні нетрі та лякаючи. Віднаджувала їх від лісу і Лісниця, дочка Лісовика. Якось, весняного ранку, коливаючись за своєю звичкою на вітах берези, лісниця побачила легіня, що йшов по стежці. Вона захотіла побавитись з ним, а потім залоскотати до смерті, як це зазвичай роблять лісниці, мавки, русалки. Щоб привернути увагу юнака, вона почала співати. Юнак зупинився і подивився їй в очі.

Легінь завів розмову з Лісницею, почав їй розказувати як живуть люди. Лісниця була вражена розповіддю юнака, адже вона була зовсім незнайома з людським життям.

Легінь в свою чергу був вражений красою Голиці, адже серед дівчат він не зустрічав такої довершеної краси. Юнак порівняв її з “крином чистим” – цвітом білої лілії. Проте, коли Лісниця запропонувала йому залишитись в лісі і жити з нею, він відмовився, сказавши, що в нього вже є дівчина і він її сильно кохає.

Тоді Лісниця не витримала і розплакалась. В цей момент земля розступилась і поглинула її. На місці цієї події утворилось джерело, з якого витікає найчистіша вода. Це джерело і до сьогодні називають Кринчиста криничка. Це джерело, за легендою, утворилось з сліз Голиці, яка й досі плаче за легінем, який її проігнорував.

Косівська річка Рибниця отримала таку назву через те, що здавна в ній водилось дуже багато риби. Сюди приїжджали ловити стругів (форель) люди з усіх усюд. Проте за останні роки через те, що річки засмічуються, риба водиться не в такій кількості, і річка фактично не виправдовує своєї назви.

Стосовно походження назви Банське озеро існує наступна легенда. Колись під горою Осиковою був монастир. Заснували його ченці Києво-Печерської Лаври, які примандрували сюди, рятуючись від монгольських нападників. Принесли вони з собою Євангеліє у коштовній оправі, срібний хрест і золоту чашу, які поставили в новозбудованій церкві. Від монастиря і всю околицю стали звати Монастирське, і потік, що тік неподалік, дістав назву Монастирчик. З часом монахів ставало все більше, а міщани приносили їм щедрі дари. І ось одного разу на Великдень на місто напали татари й дощенту його зруйнували. Вціліли лише ті, що заховались з дітьми за монастирськими мурами. Ченці і міщани завзято оборонялись, а дзвонар Михалко на дзвіниці не переставав дзвонити на славу Воскресіння Христового. Увірвавшись в монастир, татари почали вбивати не тільки озброєних захисників, а й жінок та дітей. Лише дзвін не вгавав. Розлючені татари підпалили дзвіницю. І тут сталось чудо: монастир провалився під землю, з-під якої зашуміла вода і утворилось озеро. А Банським озеро назвали тому, що нечисленні вцілілі косів чани тяжко банували – тужили за померлими родичами. На пам’ять про дзвонаря, який загинув, але не переставав дзвонити в дзвони, найвищу вершину біля Косова назвали Михалків.

За іншою версією Банське озеро утворилось на місці бані-солеварні. Сіль в той час була дуже дорогою, а пани, власники солеварні, примушували зваричів не лише варити сіль із сировини, яка витікала із землі, а й гнали їх усе глибше під землю, щоб добувати дорогу кам’яну сіль. Одного разу, коли власник солеварні прийшов на копальню, стався обвал і утворилось озеро. А оскільки воно виникло на місці солеварні-бані його й стали звати Банським.

Є в Косові й свій Облаз. Облазами називають стрімкі урвища над річками. Косівський Облаз знаходиться на схилі острого над Рибницею, на межі з селом Город. В давнину там, де зараз асфальтована дорога, пролягала вузенька доріжка, на яку не раз після дощів то згори налазив зсув, то сама дорога злазила вниз. Тому то й назвали це місце Облазом.

Одна з найбільших частин Косова носить назву Москалівка. За однією з версій назва походить від того, що тут построєм стояло московське військо, яке йшло придушувати угорське повстання. Але село Москалівка існувало ще задовго до цього – ще в 1600 році.

Насправді, поселення спочатку не мало власної назви. Його мешканці були зайняті ти, що возили косівську сіль у далекі краї цілими валками. Досягали вони аж до Московського князівства. Тих чумаків, що возили сіль, та можливо й інший товар ( хутро, сап‘ян тощо ) прозивали москалями. Подібне можна зустріти на Східній Україні: там часто трапляється прізвище Коломієць, Коломийченко. Так звали чумаків, які возили сіль з нашого краю, тобто “коломийську сіль“,як її звали. Нічого дивного нема в тому, що тих, які їздили в Московщину, у нас називали москалями, звідси й село, де їх було багато. Дістало назву Москалівка. Воно було самостійним аж до 1932 року, коли його приєднали до міста Косова.

На Москалівці багато людей з прізвищем Балагурак. І це також пов’язано з чумакуванням. Слово ”балагула” означало ”великий вантажний віз”, а також ”візник”.Від цього слова й утворилось прізвисько, а потім і прізвище Балагурак. Балагурак – той, хто возить вантаж великим возом – балагулою.

Слово балагула перекладається з івриту – господар підводи. Косівську солеварню орендували євреї, саме вони назвали мешканців Москалівки балагураками.

Неподалік від Москалівки є затишна дорога, яка веде на Смоднянський ярмарок і називається вона Панська Долина. Назва походить від того, що там мешкали багаті польські поміщики. Цих поміщиків дуже ненавиділи гуцули і тому вони сюди ніколи не показувались. Коли з приходом радянської влади поляків повиселяли на Панській Долині почала жити місцева номенклатура. І попри те, що радянська влада намагалась позбутись старої назви, це їй зробити не вдалось. Назва залишилась і досі і зараз там розміщені красиві дачі.

Прямо над центром міста розміщена прямовисна скеля, яку називають Міською, або Замковою горою. Походить назва від того, що колись на ній була розміщена польська фортифікація, яку гуцули називали замком. Зараз більш вживаною назвою є Міська гора, проте старші люди і до сьогодні її називають Замковою.

Річка Рибниця колись була дуже широкою, від Голиці і до міської гори. Текла вона мало не попід Черганівку. А в тому місці де вона проривалась з гір, утворювався глибокий яр, яким річка тече зараз. У тих місцях, де шлях їй загороджували тверді скелі, утворились водоспади.

Косівські водоспади, або гуки, складаються з двох частин: власне гук – водоспад, і шум – та частина ріки, куди падає згори вода. Шум – це також пороги, якими шумуючи збігає вода по похилій скелі.

Хто цього не знає, дивується, коли чує ”Ти в гук? – Ні, в шум!”

В Косові власне не один гук, а три. Перед Другою світовою війною вони мали свої уточнюючі назви.

Перший гук, найближчий до міста, називали жидівським через те, що тут любила відпочивати єврейська молодь, чи не найчисельніша в Косові. Другий гук – польський – подібно пояснює свою назву. До того ж над ним стояли польські пансіонати «На скалє», «Байка», «Креси».

Третій гук розташований ще вище проти течії. Його звали українським, бо там полюбляли відпочивати приїжджі українці з Львова та інших міст. Водоспад тут був штучний, утворений греблею від якої вздовж правого берега річки відходила млинівка до млина і тартака. На українському гуці знімалась сцена з фільму «Тіні забутих предків», в якій Марічка падала з скелі у воду.

Ще одне привабливе для туристів місце називають «Скали». Розміщене воно вище ”українського гуку”. Назву отримала ця місцина через те, що плесо з усіх сторін оточене прямовисними скалами.

Більшість старих назв кутків міста, потоків, інших об’єктів на сьогодні є забутими, і заміненими сучасними назвами, які жодної історичної цінності не являють.

Таким чином Косів розташований біля підніжжя Покутських Карпат на березі річки Рибниця, в етнографічному плані відноситься до Гуцульщини. Різні кутки міста, оточуючі гори, водойми, інші об’єкти мають цікаві назви, стосовно походження яких є досить багато легенд.

Проте в контексті процесів глобалізації та урбанізації старі назви поступово забуваються, утворюються сучасні назви, які не мають жодної історичної цінності.

Сашко Бондаренко

Share