Духовна святиня Соколівки

За документальними даними церква збудована у 1866 році з добротного довгостійкого дерева.

В основу храму закладено центральний хрестовий тил. З урахуванням вівтаря, тетраподу та бабинця. Талановиті зодчі села (Господь знає їх імена) вписали свої довговічні автографи в літопис рідної Соколівки, доклавши неабиякий хист, зусилля, природне чуття й естетичний смак у цей шедевр дерев’яної архітектури. Прекрасна сакральна споруда поставлена на дубові підвалини. Основа з’єднана в традиційні «кані». Закид зроблений з міцних смерекових брусів, завезених з місцевого лісу. Форми притвори, фронтонів, хорів продумані, вишукані і зручні. Бані церкви в первинному вигляді були покриті колотою гонтою у гуцульському стилі. Перекриття було «запущене» довготривкими природними барвниками.

Серцем храму є величавий ошатний вівтар. Він має «царські» ворота і двоє бічних «дияконських» дверей. Іконостас складається з кількох рядів образів-ікон. На думку кандидата мистецтвознавства з м. Косова Олега Слободяна, це справжні високомистецькі твори. Вівтар оздоблений ажурною і рельєфною різьбою, що покрита позолотою і вражає парафіян та гостей своєю красою, гармонією і довершеністю.

Наприкінці 70-х і на початку 80-х років минулого століття виникла необхідність заново перекривати бані церкви і дах (бо вже протікав) добротною бляхою.

Це був період розгулу войовничого атеїзму. Задумане втілити в життя було нелегко. Односельці пригадують, що цією важливою роботою безпосередньо займався світлої пам’яті колишній старший церковний брат, голова церковного комітету Петро Григорчук, який жив на присілку Горби. За його порадою і вказівкою, цинкові та алюмінієві листи бляхи, накриті верітками, Петро Рибенчук з кутка Зелена вулиця перевозив фірою у сховок на цвинтарі. Там листи прикривали сухим листям і гіллям. Майстрам іноді доводилось викінчувати покрівельні роботи даху в нічний час, при світлі ручних і кишенькових ліхтарів, а то й при світлі місяця.

І одного прекрасного дня церква засяяла на сонці усіма кольорами веселки.

Та несподівано, проїздом на Верховинщину, в село завітав непроханий гість з обласного центру (нині уже покійний), який відповідав за атеїстичну роботу на Прикарпатті. Він звернувся до голови церковного комітету з принциповим запитанням: «За які кошти придбано будівельні матеріали?». Петро Григорчук подав йому список прізвищ, які безкоштовно трудилися на перебудові і хто офірував свої пожертви на потреби церкви. З’ясувалося, що до списку було внесено прізвища жителів села, яких уже не було серед живих, і що спитаєш з покійників? Але головний атеїст області не вгавав. Він прискіпливо кинув оком на сяючі купол і бані, на яскравий, вилитий із срібла фасад. Знервований чиновник наказав або зірвати алюмінієву бляху, або перефарбувати фасад. Представникам церковного комітету довелось підкоритись горе-настановам чиновника і виконати його наказ. Але з часом, під дією вітру і дощу, зелена фарба облущилася, і церква знову засяяла на сонці фасадом, мов вилита зі срібла.

Соколівчани пишаються тим, що в радянські часи їхній храм Божий залишався чи не єдиним діючим в околиці. У великі свята до нього сходилось багато люду на Богослужіння з різних населених пунктів району. І до цього часу у цьому селі збереглись місцеві релігійні звичаї, традиції, обряди, адже горяни щиро турбуються про свою духовну святиню.

Іван Мисюк,
заслужений працівник культури України.

«Гуцульський край», №47, 20.11.2015 року

Share