Чудовим зразком дерев’яного церковного зодчества Гуцульщини є церква Різдва Івана Хрестителя, котра недавно святкувала свій столітній ювілей. Вона — не лише осередок духовного життя парафіян міста Косова, це плід вправних рук майстра, творча думка художника і різьбяра, вишивальниці і ткалі, котрі увібрали в себе духовне багатство, життєву мудрість, творчий талант українського народу.

Звели церкву у 1912 році в гуцульському стилі. Нині вона робоча і досить доглянута. Розташована серед цвинтаря, на якому збереглося немало цікавих склепів та надгробків.

Церква Різдва Івана Хрестителя відома тим, що в ній у 1990 році прийняв постриг в чернецтво патріарх УПЦ КП — Володимир (Романюк), — той що похований біля Софії Київської.

З дарчої грамоти 1424 року князя Свидригайла довідуємось, що на місці теперішньої церкви був монастир, при якому діяла церква Св. Миколая. Документи свідчать, що святомиколаївський монастир функціонував протягом кількох сот років, про що засвідчує Ревізія ігуменів з 1724 року. Проте, 1744 року, відповідно до рішення капітули в Дубні про концентрацію малих монастирів, його було закрито і прилучено до Крилоського святоуспенського кафедрального монастиря; туди мали перевести ряд книг і дзвоник до вівтаря; отець Авксентій Старчевський зі своїми речами мав відбути до Погонського монастиря; парохія й залишена нерухомість (церква, дзвіничка з двома невеликими дзвонами, маленька хатина отця Авксентія, цвинтар, великий сад, замулений ставок і дві сіножаті) та ще церковний реманент, частина книг і образи передавалися у світську церковну адміністрацію. На той час, за словами візитатора (ревізора), церква при монастирі мала на плані одну наву, а завершувалася трьома банями модної структури. Проте через дедалі більше руйнування вуглів під середньою банею довелося 1758 року будувати нову церкву, і звели її на хрещатому плані з однією банею. Вона була хрестоподібною, однобанною, невеличкою, але ошатною та красивою.

З часом дерев’яна церква руйнувалась, і її розібрали, а на тому місці встановили тимчасову капличку, де правилась служба Божа. Довкола каплички 1912 року була зведена нова дерев’яна Монастирська церква, в котрій і донині відбуваються богослужіння. Вона є однією із рукотворних перлин бабинського майстра-будівничого Івана Гарасим’юка. Можливо, така послідовність будівництва стала причиною того, що масивний центральний четверик прийшлося піднести вище дахових гребенів крил і вже аж тут виконувати перехід до восьмерика, який з тих же міркувань теж випало зробити вищим. Крім центральної великої бані, церква має ще дві малі, які є сліпими. Із західного та південного боків прибудовано одно- і двоярусний засклені ганки, в кутах при вівтарі – двоє захрестій.

Інтер’єр церкви вражає своєю пропорційною завершеністю та лаконізмом, що виражається чітким співвідношенням висоти будівлі та її елементів. Так при вході у бабинець висота храму має висоту середнього зросту людини, прохід у наву – висоту людини з піднятою рукою, підкупольний простір відкривається при їх переході. Різьблені позолочені ґратки іконостаса, відразу постають перед нами через фігурно прорізаний прохід з бабинця до нави. У плані церква складається із прямокутників, котрі розміщені по одній осі від заходу на схід. Не зважаючи на аматорський підхід в роботі майстра-різьбяра Івана Гарасим’юка, ми відчуваємо його глибоку одухотвореність проникнення в матеріал. Гуцульський майстер відзначається спостережливістю і філософською оцінкою та аналізом навколишнього світу, карпатської природи, бажанням пізнати її закони і перенести на свої архітектурні творіння.

Внутрішнє просторове багатство підкреслюється світлотіневою грою, викликаною джерелом світла. Розпис стін храму виконав відомий майстер Володимир Гуз, предмети декоративно-прикладного мистецтва, які використано в облаштуванні церкви, виконані косівськими майстрами художнього дерева Миколою Гавришем, Миколою Матійчаком, Іваном Павликом, Іваном Балагураком.

Місце за іконостасом, де знаходиться Престол – Трапеза Господня, називається вищим хором – святилищем. Посеред святилища розташований Престол, на якому саме і приноситься Безкровна Жертва Нового Заповіту. Престол, є ядром усього храму, тому його розміщують на підвищенні так, щоб було видно на весь храм. У Монастирській церкві Престол має вигляд чотирикутного стола, який символізує чотири сторони світу, для яких приноситься Безкровна Жертва.

Посеред престолу розміщено кивот, який називається залежно від його виду Гробівницею, Сіоном або Єрусалимом. Кивот дарохранительний (грец. скриня, ковчег) – напрестольний літургійний предмет у вигляді скриньки, хрещатого храму, призначений для зберігання Наперед освячених і запасних Святих Дарів. У церкві Різдва Івана Хрестителя кивот – робота косівського різьбяра Миколи Гавриша, за виготовлення якого у середині 80-х років минулого століття він був притягнутий разом із різьбярем Василем Баранюком до кримінальної відповідальності. Прокурор наполягав на конфіскації будинку. Але йому все обійшлося великим штрафом.

Share