На березі річки Рибниці навпроти уславленого базару відразу за Кутським мостом на роздоріжжі між Косовом і Старим Косовом є особливо дороге місце для гуцулів — тут у соті роковини народження Тараса Григоровича Шевченка було урочисто освячено і відкрито один з перших пам’ятників великому Кобзареві на Прикарпатті.

У ті часи пам’ятники Кобзарю як правило виготовляли з каменю у вигляді скелі або зрізаної піраміди, в які вмонтовувати портрет Шевченка. Вшановували великого поета і насипанням курганів — імітацій могили у Каневі на Чернечій горі.

Перші скульптурні зображення Кобзаря у вигляді погруддя виготовили за власні кошти мешканці Коломиї і Косова. Але якщо коломийський пам’ятник стояв на майдані в центрі міста, то косівчани пішли іншим шляхом: за містом над рікою Рибницею висипали високий курган, а вершину його увінчали постаментом із бюстом Кобзаря.

Косівчани підійшли до справи згуртовано і відповідально. Спочатку ініціативна група створила організаційний комітет зі спорудження пам’ятника, який довірили очолити Петру Рондяку уродженцю Самбірщини на Львівщині. Погруддя Кобзаря на замовлення косівчан виготовив уродженець Козацьких хуторів (тепер село Гаврилки Полтавського району) Михайло Гаврилко (1882-1920).

Косівський віртуоз каменярської справи М. Юсипчук витесав із скали бюст Кобзаря.

Активний учасник товариства «Січ», доброволець-легіонер Українських Січових Стрільців, вояк знаменитої Гуцульської сотні УГА Михайло Горбовий, замордований червоними катами у 1941 році в Дем’яновому Лазі, згадував, що люди возами привозили землю із Косівщини, Верховинщини, Снятинщини, Вижниччини, щоб насипати високу символічну могилу на клаптику землі, яку добровільно пожертвував один з патріархів гуцульського різьбярства, засновник косівської школи різьби Василь Девдюк (1873-1951). За іншими джерелами землю подарував відомий на всю округу посол до австрійського парламенту. Славний на всю Гуцульщину газда Костин Лепкалюк із Старого Косова.

Голова Союзу Українок Косівщини Ганна Семенівна Богдан згадує, що їй мама розказувала: «Коли мені було 12 років, якось учителька сказала на уроці: всім нам наступного дня принести з дому до школи невеличкі кошички. З ними всі учні школи, зловившись за руки, парами, організованою колоною попрямували на околицю міста. Там вся косівська інтелігенція, газди з навколишніх сіл тачками звозили заготовлену наперед глину на «Шевченкову могилу». Уся дітвора приєдналася до старших із своїми кошичками. Кожен вважав за велику честь покласти своїми власними руками у святу справу хоча би грудочку землі.

Відкриття пам’ятника відбулося 29 липня 1914 року.

При відкритті пам’ятника були очевидно ріжні промови. Декламували вірші Кобзаря, співали пісні на його слова. На мітингу виступив уродженець Косова, відомий український письменник і громадський діяч, соратник Івана Франка Михайло Павлик».

Але вже невдовзі, у роки Першої світової війни пам’ятник було пошкоджено, а після війни польські шовіністи намагалися повністю знищити його, та це вдалося їм лише частково.

Громадськість Косова добилася у влади дозволу відновити пам’ятник. Організаторами відбудови були П. Рондяк, М. Горбовий, учителі, юристи. З допомогою згаданого вже М. Юсипчука скульптурне зображення Кобзаря знову постало над Рибницею. На мармуровій плиті, вмурованій у п’єдесталі, зробили напис: «Тарасови Шевченкови. В столітні роковини. 1814-1914-1928».

Польська влада після таких «урочистостей» для себе неодноразово намагалася знищити ненависний і небезпечний пам’ятник. Згуртованість місцевої громади і активний опір однак не давалили змоги втілитися злим намірам. Але наруга сталася тоді, коли вже ніхто її не очікував.

Косівчанин Володимир Тутуруш, лікар і громадський активіст згадує, що у 1939 році, коли з початком Другої Світової війни польське війське масово тікало від німців через Косів-Кути на Румунію, якийсь шовіністично настроєний йолуп-вояк декілька разів вистрілив у погруддя Кобзаря з карабіна, чим добряче його пошкодив. Косівчанам вдалося його гарно відреставрувати.

Після воєнного лихоліття «червоні визволителі» погруддя таємно зняли і заховали у підвалі теперішньої центральної районної бібліотеки.

Радянська влада, яка вела нещадну боротьбу з вояками ОУН-УПА і з мирним населенням, щоб хоч якось викликати до себе прихильність, на місце, по суті викраденого пам’ятника, спромоглася на гіпсовий бюст і нову мармурову плиту з викарбуваними словами: «Тарасові Шевченку в столітні роковини уродин. Гуцульщина.».

Через багаторазові недоброякісні ремонти пам’ятника з нетривких матеріалів, у дев’яності роки минулого століття він опинився в аварійному стані.

Щоб не ускладнювати собі життя, представники доручили фахівцям Косівського технікуму декоративно-прикладного мистецтва і художніх промислів імені В. Касіяна відновити скульптурне погруддя Кобзаря.

Автором нового погруддя Т. Шевченка, як стверджував Ігор Пелипейко у книзі «Містечко над Рибницею», став Святослав Добровольський, громадянин Австралії, який в той час приїхав у Косів до родини. Саме цей пам’ятник став свідком того, як після багатьох десятиліть, у травні 1991 року, знову пролунав Гімн «Ще не вмерла Україна».

27 жовтня 2010 року незадовго до виборів місцевих органів влади новий пам’ятник видатному синові України було урочисто освячено та відкрито.