Косів завжди славився виробами з кераміки, адже його околиці багаті на глину. Тож гончарство тут розвивалось з давніх часів. Здебільшого виготовляли тарелі, горнятка, миски, глечики, дзбанки, кахлі для печей. Традиційна косівська кераміка другої половини XX століття і початку XXI століття прославилася творами видатних майстрів. До них належить і Василь Юрійович Стрипко. Це надзвичайно талановита людина, заслужений майстер народної творчості України та «самоук», який продовжує творити, не покладаючи рук.

Василь Юрійович Стрипко народився 9 січня 1938 року в селі Келихів Снятинського району. Після закінчення школи вступив у Косівське художнє училище, на відділ дерева. Закінчивши тільки три курси, пішов служити в армію. З 1963 по 1976 рр. працював у керамічному цеху виробничо-художнього об’єднання «Гуцульщина», згодом, до 1996 року, — у Косівському художньо-виробничому комбінаті.

— Чому Ви обрали саме кераміку?

— Оскільки я закінчив тільки три курси різьби по дереву й пішов служити в армію, тож з різьбярством мені не склалося. Мав трохи хисту до гончарства; мене до того тягнуло — так усе і сталося.

— Які найбільші труднощі виникали у Вашій роботі?

— На мою думку, в роботі труднощів не буває, якщо ти їх не боїшся. А якщо боїшся, тоді все важко.

— Які орнаменти використовуєте у своїх роботах?

— Орнамент — це набір традиційних елементів. Я, зазвичай, використовую рослинно-геометричний.

— Що вас надихає? Можливо, маєте секрет успіху?

— Відверто кажучи, мене надихає саме життя. Тут секретів ніяких немає. Потрібно просто закотити рукави і працювати. Рано вставати і пізно лягати, як то кажуть: «Хто рано встає, тому Бог дає». От і весь секрет.

— Чи є у Вас особлива техніка виготовлення?

— Мої роботи одразу впізнають, адже вони відрізняються від виробів інших майстрів. А працюю я у різних техніках.

— Пане Василю, Ви пам’ятаєте свою першу роботу?

— То була невеличка робота, 10 на 12 сантиметрів. Зробив я такого маленького бичка. Це був мій перший виріб, який (також уперше) побував на виставці.

—  Скажіть, будь ласка, чи багато майстрів сьогодні займаються косівською керамікою?

— Цього я точно не знаю. Багато хто залишив цю справу. Знаю, що продовжують традиції місцевого гончарства подружжя Трушиків, М.Сусак, Ірина Заячук-Серьогіна, а також мої син Юрій і внук.

— Скільки часу витрачаєте на виготовлення глечика, тареля чи на ліпку скульптури?

— Цього ніхто не може сказати. Наприклад, один глечик я можу виготовити за півгодини, а другий робитиму годину, і не зроблю — впаде, і все. Колись намагалися робити такі підрахунки на фабриці. Приходила жінка, сідала біля нас, коли ми працювали, і записувала кожну секунду. А для чого? Щоб ми більше працювали і менше заробляли. Тоді ми робили так: за той час, який витрачали на одну річ, могли б зробити дві. А загалом сам процес виготовлення виробу дуже довгий і копіткий. Спочатку потрібно його зліпити, підсушити, нанести орнамент і кольори потім висушити та випалити.

— Чи популярна зараз косівська кераміка?

— Косівська кераміка продовжує користуватися попитом, проте, менше, ніж колись. Одне я знаю точно, що мене на базарі завжди чекають, виглядають, коли ж я прийду.

— Серед усіх Ваших робіт, яка найбільше до вподоби?

— Мені подобаються всі, адже вони мої, зроблені моїми руками.

— Скажіть, будь ласка, чи є Ваші роботи за кордоном?

— Звичайно. Багато людей купляли мої роботи і вивозили в інші країни. Було одне замовлення від чоловіка з Канади. Мої роботи вивозили в США, Швецію, Австралію, Канаду, Польщу, і не тільки. Також проходили виставки за кордоном.

— Що Ви побажаєте для натхнення молодим майстрам?

— Потрібно працювати і ще раз працювати, трудитися вдень і вночі, адже це — головне.

Видатний майстер продовжує створювати надзвичайні твори мистецтва, які зачаровують своєю красою. Тож побажаємо пану Василеві творчих успіхів і натхнення, адже він зробив вагомий внесок у розвиток косівської кераміки.

Розмову вела Іванна Рибаконик,
студентка І курсу факультету журналістики Львівського національного університету ім. і. Франка.

«Гуцульський край», №32, 7.08.2015 року

Share