Книга про Косівщину 40–50-х років

26 лютого 2016-го в Музеї історії міста Коломиї була презентована книга «Літопис УПА, том 25 (нова серія). Коломийська округа ОУН: Документи і матеріяли, 1945-1952 рр.».

Солідний фоліант (1104 сторінки) впорядкував буковинець Дмитро Проданик (він також автор аналогічного 22-го тому «Станиславівська округа. Документи і матеріали 1945-1951 рр., 2013.− 1376 с.»; як бачимо на Прикарпатті не виявилося дослідника, котрий би виконав цю потрібну історичну працю – давайте, шановні земляки, переглядати своє ставлення до подій новітнього часу!).

Презентація книги «Літопис УПА, том 25 (нова серія). Коломийська округа ОУН: Документи і матеріяли, 1945-1952 рр.»

Само собою зрозуміло: вихід у світ подібного тому неможливий без сприяння видавців та фінансування проекту, чому слід завдячувати видавництву «Літопис УПА» (як комітетові в Канаді, насамперед професору П.-Й. Потічному, Р. Кулику, Е. Нагірній-Зінько, Н. Солтис, так і українській філії – І. Гомзяку, Б. Столяру, М. Посівничу та іншим) й благодійникам − Фундації ім. Романа Дубиняка (16 Bexley Avenue, LEEDS, West Yorks, LS8 5LU, England), за що ми їм щиро вдячні.

Презентацію відкриває директор Музею історії міста Коломиї Михайло Арсак

Той, хто дочитав написане до цього місця мимоволі задумається: а чому це автор назвав свій опус «Книга про Косівщину…», коли вона присвячена Коломийській окрузі? Але в тім то й справа, що наш район там фіґурує ледь не в третині повстанських документів, які ВПЕРШЕ зі сторінок 25-го тому нової серії «Літопису УПА» постають доступними для ознайомлення найширшим колам бажаючих.

Микола Посівнич, член Редакційної ради, представляє нове видання

Запитайте пересічних перехожих на вулиці, що вони знають про ОУН і УПА, й можете бути певні – у відповідь почуєте далеку від реальності інформацію, мовляв ховалися лісами, зимували в бункрах під землею і періодично нападали на якісь комуністичні установи, вбивали неугодних та гинули самі. Одні скажуть – «герої», інші – «проблема неоднозначна», ще хтось (позавчорашній homo soveticus) заявить «вороги»… Лише одиниці щось чули, ніби «лісові хлопці» в проміжках між боями інтенсивно вишколювалися в ідеологічному плані, писали художні й публіцистичні твори, малювали, фотографували, складали пісні, компонували мелодії, а ще фіксували правдиву інформацію про події на теренах своєї дислокації й закопували це в бідонах у потаємних місцях з надією, що колись постане вільна Українська Держава і їхня Правда восторжествує.

Нині можемо сказати: СТАЛОСЯ! В презентованій у Коломиї книзі якраз і зібрано документи підпілля 1945-52 рр., котрі збереглися в бункрах і схронах (наприклад, у всім відомому Пістинському архіві, віднайденому навесні 2015-го), як і у високих чекістських кабінетах й котрі нині розсекречені та доступні для опрацювання дослідниками.

Укладач тому – Дмитро Проданик

Переповідати зміст презентованої книги і перебіг презентації я не буду (враження про дійство шановні Читачі винесуть від перегляду репортажних світлин), але витяги з надрукованого хочу привести. В них жахлива правда про те, як насиллям і терором насаджувався на Косівщині «справедливий» соціалістичний лад і «найгуманніша в світі» радянська влада. Читайте і думайте:

«1.[12].1949 р. в с. Яворів Косівського р-ну на прис. Плоскім органи МГБ заарештували Гасюка Василя і його дружину Анну, яких зразу забрано в Косів. Тут протоколували їх протягом двох днів. Під час протоколування їх так сильно били прикладами в груди і плечі, що Гасюкові зламали два ребра. Били до непритомності, а потім відливали водою і дальше протоколували. Причина арешту та, що большевики знайшли коло його хати на віддалі криївку повстанців. Від арештованих хотіли довідатись, хто був у тій криївці. Не довідавшись нічого, арештованих звільнили (с. 360)».

Нема найменшого сумніву в тому, що про існування криївки (хай і неподалік їхнього обійстя) Гасюки НІЧОГО НЕ ЗНАЛИ. Якби знали, то витримати тортур навряд чи змогли б. Повстанський звіт про це не повідомляє, але після «спілкування» з чекістами Василь Гасюк став інвалідом на все подальше життя…

В залі презентації вільних місць не було…

Те, як утверджувався «соціалізм» у гуцульских селах, свідчить ось такий запис:

«21.10.1949 р. в с. Яворів Косівського р-ну прибув партактив в ч. 5 чол., який провів збори з десятниками. На зборах виступив голова с/ради, заявляючи, що кожний возій села (тобто той, хто ще має коня – В.Г.) має вивезти по 6 кубометрів дерева з Яворова до Заболотова для переселенців у Херсонщину. Хто відхиляється, буде відповідати перед судом. Опісля сказав, щоб десятники і депутати зігнали все населення на мітинг. Там голова с/ради говорив, що всі працездатні від 16-60 років мають іти в заготівлю лісу в с.Гриняву. Кожний лісоруб має врубати 150 кубометрів лісу, а возій вивезти 250 кбм. Дальше говорив, щоб до 30.10. населення вирівняло всі держналоги… (с. 367)».

Знову ж таки в повстанському звіті не зазначено, але з розповідей батька (який зрубав належних 150 кбм. деревини) знаю: всі ті повинності належало виконати БЕЗОПЛАТНО і харчуватися за власний кошт. Ні раби давнього Риму, ні кріпосні царської Росії такої експлуатації НЕ ЗНАЛИ…

Гість із Харківщини Богдан Кібкало знайшов спільну мову з ветераном УПА…

А ось як організовувалися колгоспи в селах Яворів та Соколівка:

«3.10.1950 р. в с. Соколівка відбулися збори під головуванням зав.райфінвідділу Генсецького. Він, представивши спочатку селянам незавидне становище малоземельних одноосібняків, яких в Соколівці більшість, почав малювати та вичисляти позитиви артільного господарства /…/, а наприкінці своєї промови сказав піднести руки всім, хто за колгоспом. Коли ж не піднялася ні одна рука, він почав грозити кажучи, що на другий рік податки ще підвищуться втроє і тоді селяни самі будуть проситися в колгосп. Партактив залишився в селі через 4 дні. Ходили по селі стягати держналоги, а при тому брали господарів одинцем до с/ради, приарештовували, замикали на кілька годин до пивниці, стараючись змусити селян подати заяву на вступ в колгосп /…/ 7.10.1950 р. такі самі збори відбулися в с. Яворів. Провадив ними другий секретар райкому партії Самойлов, який наперед закликав населення впливати на місцевих повстанців, щоб здалися /…/ При кінці ще раз згадав про чотирьох яворівських підпільників, які, мовляв, служать англо-американським імпреріалістам. Актив залишився в селі через тиждень, організовуючи сільсько-господарську артіль (тобто колгосп – В.Г.). Притиснене неймовірними податками населення подало багато заяв… (с. 412)».

Така ось «добровільність» по-радянськи, про що не знайдете в ЖОДНІЙ книжці чи газетній публікації часів СССР!

Виступ Мирослава Симчича-«Кривоноса» у обговоренні присутні вислухали з особливою увагою

На презентації в Коломиї був вагомий «десант» з Косова: голова «Просвіти» Богдан Глібчук, першовікривач Пістинського архіву Петро Пліхтяк, дочка курінного «Недобитого» Оксана зі своїм чоловіком І.В.Кабином, співробітники Косівського музею визвольної боротьби Віра та Олег Рак (п. Олег фотографував дійство, і всі наведені тут сюжети саме його авторства), а також легендарний сотенний УПА Мирослав Симчич-«Кривоніс» з дружиною Раїсою (він хоча номінально і є почесним громадянином Коломиї, все-таки реально проживає на теренах Косівщини – в с. Вижній Березів, звідки й родом).

В обговоренні презентаційної доповіді, яку виголосив упорядник тому Дмитро Проданик пролунала думка, що аналогічний захід слід провести в Косові чи Косівському районі, адже це по-суті ПЕРША книга документів означеного хронологічного періоду нашого терену й вона повинна знайти свого зацікавленого читача.

Василь ГУМЕНЮК (huwaswas@i.ua)
Фото: Олег РАК

Також читайте:

Державний реєстр нерухомих пам’яток у Косівському району Криївка окружного провідника ОУН у Великому Ключеві Автом по Галичині — в Косівську долину Кафедра Дизайну Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва