У буді і коло буди — то два різних світи на весіллю

У буді – три поверхи вареного, печеного, кльоші з солодким, голосисті співанки і лиш потєгає холодом по литках знадвору.

Під будов – хтось грає у триньку на капоті старенької машини, хтось виносит «колєґам» наїдки і випивку «під вісілє», хтось кліпає на файного музиканта, заким у него перекур, а хтос уже і здибанкує.

Повіяло опівнічним холодком, пробираються лавки та й перші столи, хтось з віника скроплює підлогу від порохів і зачинаються данці. І найбірше вижідаласи цего моменту навіть не молода, котра зараз буде довгу фату у бистрім данці розвівати, ні.

Пістинcьке весілля, 1957 р. Прислав Костянтин Братівник .

Найбірше си вижідала бабка молодої. Старенька Настуня дрімає навсидячки на вузькій лавці, ніби писана курочка, і лиш заколисують її застільні співанки. Певно на кожнім другім вісілю була і є старенька бабка, котра дрімає на лавици і чекає той урочистий момент. Бо перший данец, коли внучка її з своїм молодим вийде гуцулки загуляти – оце бабка Настя має видіти. Вона може чекала цего моменту відтогди, коли вчула: має внучку.

Дочекаласи, нарешті першого данцю.. Бабка дивитси ти й плаче. Бо ніби вчера свою Іринку кашков курудзінов гудувала ти й на базари сандалики їй купувала, а тепер Іринка вже ади йка велика, вишша від баби. Молодого, правда, могла би і ліпшого найти, але Бог бери.

«Чуєте, бабко, ви собі будильник покладіт на четверту, коли я маю вельон перегулювати, а дотив спіт», — молода обіймає бабку і потихо провадит з данцовні у хату на подушки.

Традиційне гуцульське весілля у Космачі. Фото: Геннадій Мельника.

Йде з хати та й так собі роздумує: не лиш її бабка, вона так само вже не могла си дочекати того першого данцю ти й фати. Але її Олег си женити таки гет не хотів, ти й того його Ірина втуманила, ніби вагітна… Ірина вимріювала собі весілля. Уявляла не так сімейне життя та й злагоду з чоловіком, як оцей в її розумінню вершечок усього: убрати вельон і при двох сотнях гостей з двох боків той вельон перегуляти і стати молодиця. Аби виділи.

.. А вісілє гудит, ніби вулик. І по два боки данцовні, зсередини ти й задвірку, таки два різні світи. Горєчий, розпашілий у скорому данці — один, і переддосвітній, студений та й вогкий — другий. Є молодий з молодов у буді ци дес пішли – довгий час розгойданий данцем гурт може і не помітити. А надворі студено вже, так. Того тверезі попід будов довго стоєти не годні.

Данцовня ціла убрана красистими кілімами, блимає ти й усіма кольорами си переливає гонорова данцовня.

«Цеї-цеї», — підохочують музики і без того горєчі данці.

«Легонька полька, єк у Гані сукєнка»…

«Набувайтеси, гості дорогі, завтра цего не буде…»

… Молода в данцовни – їй зле. Їй дружка дала напитиси навіґлі, та й Ірина сіла на лавку, та й схилилася на руки, та й не розуміє десєтої…

Кольоровий лінорит «Гуцульське весілля»
Георгій Якутович та Олександра Павловська. Прислав: Павлюк Богдан.

Молодий під будов. Пробує підженитиси то там, то там. «Ти не можеш мені відказати, у мене согодни весілє», — каже одній з дружок, дістає за ту пропозицію по писку, і йде далі пробувати удачу. А друга дружка була «май нормальна». Ти й не така відгониста.

… Данці ти й набутки си скінчили дуже раптом. Молодого застав на дружці не мало-не багато тесть, ти й того молодий напровсєке зліз з дружки, виліз на грушку ти й вже звідти доказував, шо в’на перша почєла.

— Йди ста, поговоримо, — тесть бере вила ти й вигулює молодого з грушки. Але з усего було видко: переговори мают бути не дуже мирні.

— Лови, лови Фасульку! – кричить не своїми голосами кухарка на цілий двір. То тесть Никола, коли за вилами йшов, у нервах тих лишив розтворену стайню, ти й корова Фасулька вийшла надвір і пошуміла собі у данцовню, на набутки. Правда то вже були дуже дивні набутки…

А під кінець усього вийшла з веранди заспана і розпеллехана баба Настуня – їй будильник задзвонив.

— Чо-сте кричите, ви хоть вельон уже здоймили? – питає спантеличено. — Вельон! Здоймили?

— Здоймили, — випускає пару злости і тиче вила у землю розпашілий тесть.

На ту всю оказію дивиться збоку оператор і думає: це відий такі набутки, на котрих раз платют, аби все здоймив на камеру, а другий раз – аби стер до холєри…

Це образок «Набуток» з мої свіжої книжки «Данцовня». Хто хоче мати «Набуток» в себе — прошу замовляти у повідомленні.

Іванна СТЕФ’ЮК – кандидатка філологічних наук, кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва, письменниця, кобаківчанка