Як і коли електрифікували Косів

Регулярні і нерегулярні перебої з електрикою, які спричинені російською агресією, мимоволі спонукають згадати деякі цікаві факти пов’язані з історією енергетики нашого міста.

Косівський краєзнавець Богдан Павлюк віднайшов згадку про електричне освітлення у Косові в описі «Прогулька в гори» А. Будзиновського, опублікованому в газеті «Руслан» 1909 року. — «До Косова ми в’їхали вже по заході сонця. Зараз на вступі осьвітленє міста неприємно вразило наш льокальний, львівський патриотизм. Цілий Косів є іменно о много лучше осьвітлений чим Львів, По цілім місті стоять високі електричні лямпи, такі самі як у Львові доперва тепер уставили на Марийскій площи. Ті лямпи — хоч нігде правди діти — не всі сьвітили ся ясним білим сьвітлом осьвітлюючи нам гостинець ясними білими смугами сягаючими також далеко в бічні вулиці.»

С. п. Ігор Пелипейко у своїй книзі «Люди і долі» повідомляє, що перша електростанція у Косові запрацювала у кінці 20-х років. Власником (за іншими даними директором) був Й. Кауфман. Крім освітлення вулиць та домів косів’ян, «електровня» давала струм для проекторів кінотеатру «Аполло». Фільми в той час були ще німими, без озвучення. Їх показ супроводжували музиканти – тапери ( в тому числі Михайло Ясельський – знаний косівський скрипаль).

Масивний, квадратний у плані, будинок електростанції містився по вулиці Небесної Сотні, на перехресті з вулицею від пошти. Високі у два поверхи вертикальні вікна були засклені напівпрозорими квадратиками. Над вхідними дверима вмурували прості трубчасті кронштейни, до яких підвісили сферичні світильники з матового скла (які в принципі мало що освітлювали, крім самих себе). Перший генератор приводив у рух могутній двоциліндровий дизель «Löbens Dorf» з величезним маховиком і пасовою передачею.

Косів належав до небагатьох міст в Галичині, де відносно рано запровадили електричне освітлення. Старі світлини майже не зафіксували вуличних ліхтарів, отже перехід від тьмавих каганців до яскравого сяйва електроламп мусив бути вражаючою подією.

Із збільшенням числа абонентів поповнювался й технічна база. Незабаром прибув дизель «Buda», виготовлений на заводі в промисловому районі Будапешту, потім багатоциліндровий австрійський «Graz». Цей двигун відзначався верхньоклапанним механізмом, який черговому оператору доводилося періодично змащувати олив’яркою – бляшаною посудиною з дуже довгим носиком, подібною до якогось фантастичного чайника. Між іншим, працівники електровні часто користувалися українськими технічними термінами. На запобіжник – (калька з російського «прєдохранітєль») — говорили «безпечник» і т. ін.!

Для нових потужностей прибудували ще один цегляний корпус і встановили на одній зі стін розподільчий щит. Для цього в ніші стіни прикріпили тонкі плити з білого мармуру (!), який відзначається добрими електроізоляційними властивостями. На плити прилаштували контрольні прилади, реостати, перемикачі, рубильники. Проводи від генераторів зосереджувалися назовні на високому стовпі з численними фарфоровими ізоляторами і звідси розбігалися містом. Технічне обслуговування забезпечував чеський інженер. Механіками були місцеві жителі.

Під час Другої Світової війни, за німецької окупації, електростанція продовжувала працювати, але в кінці 1944 року німецька адміністрація наказала демонтувати генератори, запакувати їх в ящики й відправити «у фатерлянд».

І тут відбулася, без перебільшення, героїчна подія в історії Косова. Працівники електростанції, під керівництвом Юрія Каплича, демонтовані генератори закопали у березі річки, а ящики заповнили різним металобрухтом, цеглою, акуратно опорядили і відправили в Коломию на залізницю. У разі викриття, за законами воєнного часу, їм та їхнім родинам грозила неминуча смерть на місці! (без «вручення повідомлення про підозру»!).

Та все закінчилося щасливо. Фронт незабаром посунувся на захід, а місто – рідкісний випадок – знову було зі світлом. Директором електровні став Юрій Степанович Каплич. У разі пошкодження на лінії, черговий електрик, без письмових заяв, узгоджень і дзвінків на «гарячі лінії», брав торбу з інструментами, сідав на ровер і виїжджав на виклик. Косів’яни жартували: «лампочка ілліча, а світло Каплича». Гумористичний контекст приказки полягав у твердженні радянської влади, що електрифікацію запровадив Лєнін, а електролампочку взагалі винайшов не американець Томас Едісон, а якийсь росіянин Лодигін.

В кінці 40-х років до Косова привезли трофейний генератор фірми «AEG» з газотурбінною установкою. Спочатку його планувалося використати для діяльності промислових підприємств в Калуші. Проте калуські фахівці не змогли розібратися з численними кінцями обмоток генератора, що радянські солдати захопили в якомусь місті у Німеччині. Юрій Каплич півтора місяця вивчав розташування обмоток, проводив випробування і таки запустив його в роботу! До електровні прибудували ще один корпус і німецька техніка ще працювала аж до під’єднання Косова до Бурштинської енергосистеми.

На жаль, увесь комплекс косівської енергетики з часом відправили на переплавку. А тепер він міг би бути неабиякою туристичною атракцією.

Юрій Джуранюк,
завідувач сектору обліку Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини (філії Національного музею НМГП імені Й. Кобринського)

Також ознайомтесь з іншими цікавими публікаціями та історичними дослідженнями п. Юрія Джуранюка на сайтах «Гуцулія», «ВелоКосів», «Лудинє» та «КосівАрт».

Також читайте:

Найкращі місця Косівщини Старий-новий Косів на знимках Андрія Близнюка: вулицями міста Вихідні у Косові: гуцульський колорит і гори Карпати Косів Гуцульський: релігійні громади, громадсько-політичні організації