Мала Гуцульщина і Миколу Шухевича і Михайла Коцюбинського, Гнатюка і Хоткевича і цілий гурт інших учених-етнографів і співців белетристів, але все ще вичікує дослідника, який занявся би менше поезією й історичним побутом, а більше прозою нинішнього будня темного, розпитого українського гуцула…
Романтичної принади у цьому будні справді мало, але чимало криється у ньому трагічних моментів, які моглиб послужити теж цікавою темою і для літературних обробіток: яке це безкрає урожайне поле, ця наша чудова Гуцульщина, для сівби деморалізації і деправації, які соки можна з тої гірської землиці видушувати і як повільно йде праця над припиненням того походу, що йде ріжними шляхами та змагає до одної ціли: позбавлення гуцула і рідної мови і розуму і чести, визути з землі і поставити довбати каміння при дорогах, помагати теребити ліси та заганяти до міст у ряди вуличного пролетаріяту.
Світлина “На ринку в Косові”, 1926 рік
Ці відносини слідні й у Косівщині, дарма, що не вся вона належить до „чистої” Гуцульщини. Адміністраційний повіт обіймає 42 громади з 80.000 населення. Економічно ділиться на дві полоси: доли й гори.
Саме місто Косів лежить на границі долів і гір. До долів належить 6 сіл: Рибно, Слобідка, Кобаки, Рожнів, Химчин і Микитинці, решта 36 громад це вже гірські села. З отих то долів завдяки адміністраційній спільноті пливе в гори чимала деморалізація більшовизму й хруніяди. Точніше кажучи, мається тут на увазі 4 із згаданих 6-ти сіл: Кобаки, Химчин і Рожнів як твердині сельробівщини та Микитинці, що зискали собі славу осідку ‘кваліфікованих’ хрунів.
Що торкається хруніяди, то її кадри рекрутуються здебільша (бо є і виїмки) з теперішніх та бувших війтів і писарів. На чолі тієї чесної кумпанії стоять війт з Жабя Уршеджук Янушевський, війт у Головах, і відомий у Косові різьбар Девдюк, громадський писар у кількох селах. Цей останній тип досить цікавий.
Був колись учителем ремісничої школи у Вижниці (відсіль його нинішній титул ‘професора’) і має у Косові цілу майстерню мистецьких виробів із дерева, на якій видніє напис: “Хай живе український домашній гуцульський промислі”. У цій майстерні виробляються м. і. різьблені касети, які потім ‘в подарунку’ власник майстерні ‘в імени вдячної Гуцульщини’ вручає ріжним достойникам.
Тож і їздить теж при всяких нагодах до Варшави, а на свято 10-ти ліття польської державности їхав на безплатний білет… ‘оброньци Львова’!.. Мабуть тому й його вироби такі дорогі, що звичайний український смертник докупитися їх не годен.
Вплив отаких людців на місцеве гуцульське населення має на практиці дуже кумедні та сумні наслідки: ні один гуцул чи гуцулка, ні навіть мала гуцульська дитина, маючи перед собою інтелігента, не про мовляє до нього інакше, як по польськи, а часто треба аж самому пригадувати: “чому, газдо, чи молодице говорите до мене по польськи, колиж я до вас по українськи чи може ви поляки?!”.
В громадському житті доходить до таких куріозів, як напр. в Москалівці під Косовом, де війтом є поляк Барановскі…
Зразками сельробівських експериментів служать згадані вже Кобаки, громада в долах, і Монастирське передмістя самого Косова. В Кобаках був “Народній Дім” і “Просвіта”. Їх закрила влада. Засновано там кружок “Сільського Господаря”, але місцеві молойці почали його так яскраво використовувати для пропаґандистично-сельробівських цілей, що косівська філія “С. Г.” сама мусіла його розвязати.
Акцію свою ведуть сельроби дуже просто – терором. Мають зорганізовану організацію ‘комсомола’, який по суті є терористичною боївкою, що розбиває віча і збори, бє кому подобається вікна чи косить сіножать і тримає громаду в атмосфері постійної авантюри.
Особливе завзяття сельробівців звернене проти церкви, “Рідної Школи” і… косівської Захоронки. На щастя, парохом у Кобаках є о. Мелимука, кол. Усусус, який не належить до трусливих і не піддається погрозам і шиканам. “Рідна Школа” і Захоронка ненависні сельробівцями тому, що виховують дітей ‘у буржуазному дусі’. Коли напр. є в Косові фестин з доходом на Захоронку (про яку буде мова окремо), сельробівці з Монастирська як стій уладжують другий фестин, аби тільки відтягнути людей.
Очевидно, як скрізь на світі в акції комуністичній і як на всіх ділянках життя Гуцульщини, в сельробівському русі Косівщини провідну ролю грають жиди!
На 1 травня скликали сельробівці повітове віче в Косові: промовляв на ньому жид Аба і кидав громи на контрреволюціоністів із Спілки Визволення України.
Сельробівці з громад Кобаки, Монастириська і Москалівки вислали до Харкова телеграму з жаданням покарати Єфремова. Коли один партійний сельробівець з Кобак помер у шпиталю в Косові, хоронили його з музикою, але без священика, а на цвинтарі промовляли місцеві жидики… (Цікаво, чи автор “Тіней забутих предків” передбачав можливість такого церемоніалу похоронів гуцула?!).
Як кожний дивогляд, так і цей сельробівський викликує здорову реакцію. В даному випадку вона тим здоровіша, що починають активно реагувати кращі одиниці зпоміж самих таки селян. Бачучи щораз більше здичіння звичаїв і обичаїв з одного боку, з другого вгинаючись під репресіями влади, старші господарі шукають порятунку.
З сельробівських чи радикальних послів ніхто до Кобак і носа не показав. На запрошення гурта господарів, поїхали туди недавно спершу посол О. Луцький, потім пос. Д. Паліїв і навязали звязок із втомленими від безглуздих герців громадянами.
Третю категорію опікунів Косівщини (і всієї Гуцульщини) творять жиди. Жидівські хати тягнуться від Коломиї скрізь аж до самої Чорногори. Гуцульський жид є універсальним купцем: усе купує і все продає! В порівнянні з жидом із долів, з Поділля, він є некультурний, темний і дурний, але має до діла з гуцулом, який є ще темніший і ще дурніший і тому дає з себе сему шкуру дерти, на жебрака зводити, а проте — має до жида довіря, як до нікого в світі.
Розказували підписаному таку історію: процесувався з гуцулом жид (очевидно за зворот боргів), пішов гуцул до адвоката, порадився і вмовився, але після того пішов ще до того самого жида і повірив йому, що судова розправа не в середу, а в четвер: і пішов гуцул на розправу в четвер, коли в середу жид виграв процес…
Коли почався в Косівщині кооперативний рух, жиди занепокоїлися, але швидко після компромітації Повітового Союзу Кооператив у Косові (це окрема тема!) вспокоїлися і стали ще нахабніші. Сам Косів, ‘столиця’ Гуцулії, це прецінь одно з найпоганіших і найбрудніших жидівських містечок у Галичині!
Як-же на тлі тих явищ виглядає друга сторона український національний табор?
Далі буде…
Косів, 28 червня 1930, І. Кедрин.
З газети “Діло” 1930 рік.”Косів і Косівщина.
Підготував Богдан Павлюк.
