З новим роком нові постанови, нові пляни та наміри, нова енерґія — і нові затії ворогів на наш бідний нарід.
Як з польскої сторони віднесли тепер оклик добиратися до живої душі народа, відділюючи простолюдина від єго інтелігенції, яку він вигодував та викохав своїм кровавим потом і скупим кусником хліба, що віднимає собі від рота, аби в ній найти провід та опіку, — так і кацапскі наємники тайком, по тихоньки підлазять підпольними стежками та огидними средствами до руского селянина, щоби, защепити в нім своє заплачене віроісповіданє, що Русин не є Українцем, але Москалем!
Ми і не звертали би на се уваги, бо се надто відомий боляк, якого лише з часом, при зростаючій самосьвідомости руского-україньского народа, та після здобутя кращих условій для єго національно-політичного житя — бутя, буде можна викоріняти і раз на завсігди знищити, — ми і не згадували би про се, колиб се кацапске плюгавство вже не так надто було вибуяло. Перед нами лежить перше „оказове’’ число «Русскаво Слова», яке розсилає «Ґалічанін» своїм адресатам.
От така то кацaпська пропаганда була і 100 років тому. Листівка Василя Гулака, відредагована. 1918 рік.
На характеристику сего числа не можна добрати иншого слова, як те, що ми поставили у заголовку, бо се є лише зливки найбруднійшої самохвальби та найгидкійших клевет. Ні в одній статі сего „оказового’’ числа не говориться там про щось путнє, про потреби народа та зараду єго злидням, про наші права та стремліня, але в кождій без виїмки, або вихвалюють своїх „діятелей і поплечників’’ або всіма їдкими, підступними та клеветними способами стараються в очах селяньства опоганити, осьмішити, відчужити національно-сьвідому інтеліґенцию.
Всі ті місця виняти було би стілько цікаво, щоби показати, до якого степени упадку та лотрівскої техніки може довести вандруючий рубель. Але тоді треба би хиба переписати цілий сей довший памфлет, поділений на ріжні статі, а названий «Русским Словом». Досить перечитати одно місце зі вступної статі, щоби набрати понятя, як пишуть ті, що мають за ціль: всі славяньскі ріки, а переважно україньскі звернути у московске море:
«Знай отже, милий брате, що ті ложні науки нинішних україньских пайдократів — то все облуда, то обман, то гіркі овочі польских вітрогонів-шляхтичей: Падури, Ржевуского, «Павла Свого», которий сего дня мусим кушати, которий наділали такого пекла на нашій галицкій Руси. Ми вірим твердо, що як скоро нарід наш прийде до самопізнаня, то ті ложні фарисейскі науки ізчезнуть, а з ними ізчезне і язва-фонетика, бо як нарід наш буде самосознательяий, то пізнає, що тут Русь а не Україна(!), що Русь є тілько одна, чи она галицкая, чи тобольская, чи она червоная, чи білая, чи великая, чи малая — все то одна Русь сьвятая (Московщина!), непобідимая, страшная для врагів своїм громким іменем, своїм стоміліонним, побожним народом, та своїм могуществом і силою.
«Русское Слово», як твій вірний приятель-учитель, учить тебе брате-русине всего того. Оно тебе не здрадить(!), оно тебе не продасть(?), оно кріпко боронить твоїх народних сьвятощей(!), оно не віддасть за юдиний гріш хоть би того маленького ъ-ра(!), оно ні на волос не відступить від тебе, чесний і любезний русский народе. Оно і тепер з началом 1903 р. сьміло іде до тебе, яко до свого від тринацяти літ(!) добре знайомого і любимого брата селянина, а сьміло застукавши до твоїх дверей, і станувши на порозі, громогласно кличе і витає тебе словами: «З новим роком, з новим щастєм».»
З газети «Руслан», 1903 рік
Підготував Богдан Павлюк.
