Нещодавно в соціальній мережі Фейсбук, на Косівській сторінці, з’явилася світлина, зроблена у жовтні 1943 року. Це групова фотографія косів’ян, які в той час (а дехто — і пізніше, після закінчення війни) були достатньо відомими публічно. Певна частина осіб на зображенні належала до штату діючої на той час Косівської міської ради.
Штат Косівської міської ради.
Люди на світлині стоять перед фасадом двоповерхового будинку з мурованим ґанком. Цей будинок зберігся — його тепер займає Косівська поліція. Після Другої світової у будинку знову розташовувалася міська рада, а ще — відділ комунального господарства, міжвідомча охорона, ДТСААФ (напівфіктивна організація для збору коштів на армію у вигляді добровільних внесків), паспортний стіл і т.п.
Косівська міська рада. До тої споруди прибудували не надто вдалу її копію, тепер там поліція. А тут на першім поверсі зліва був комунгосп, справа — паспортний стіл. Справа — міська рада. На балконі друкарка, бухгалтерка. Будова заросла диким виноградом і тому не видно деталей архітектури. Колись то був будинок одного єврея, котрий мав двох синів. Молодший оженився проти волі батька з християнкою і був позбавлений маєтку, тому утік аж у Варшаву і вже до Косова не повертався…
Міська рада працювала там і під час Другої світової війни, «за німців», бо війна-війною, а без адміністрації місто жити не може.
Управляти життєдіяльністю міста німці призначали людей, які користувалися авторитетом і мали досвід громадської роботи. Про якусь політичну концепцію не йшлося. Умови воєнного часу, плюс славнозвісний німецький «орднунг» (порядок), забезпечували неможливість використання службового становища в особистих інтересах. Порушення карали швидко і дуже суворо. Такого поняття як корупція практично не існувало.
Є вірогідне припущення, що фотографію зробили з нагоди візиту до Косова делегації сусідньої територіальної громади (Яблунів, Стопчатів, Уторопи, Люча) на чолі з її головою Юрієм Чукуром, родом з Ковалівки (у першому ряді, в кептарі).
Як зазначає дослідник Василь Максим’юк-Івасів, Юрій Чукур у довоєнні часи був широко відомий у громадському і політичному житті Коломийщини. За активний опір полонізації та боротьбу проти окупаційного режиму українці в 1930–35 роках обрали його послом (депутатом) Сейму — польського довоєнного парламенту. Там він входив до фракції Українського народного демократичного об’єднання (УНДО) і продовжував активно захищати своїх виборців від зловживань влади.
Як свідчать нечисленні світлини, Юрій Чукур завжди ходив у вишиваній сорочці і гарному кептарі, навіть — у найвищому органі польської влади. Тим самим він чітко зазначав свою національну ідентичність.
Якість світлини не дозволяє точно ідентифікувати кожну особу, проте вважаємо, що там присутній і голова міста Антін Сальварівський (перший зліва у третьому ряду?). У своїй книзі «Містечко над Рибницею» Ігор Пелипейко за історичною традицією іменує його «посадником».
Після першого приходу червоної армії (1939) їх обох, звичайно, заарештували, але Чукура після семигодинного допиту в яблунівському НКВС — звільнили, внаслідок протестів учителів району. Німецькі окупанти призначили його війтом об’єднаної Яблунівської громади. Сальварівського радянський суд засудив на 15 років каторги, він загинув у концтаборі.
Про мету візиту делегації до Косова ми тепер можемо лише здогадуватися. Очевидно, перемовини стосувалися співпраці у вирішенні проблем: захисту людей від голоду і репресій, обговорення поточного моменту. Протокол зустрічі мала вести Оксана Дзюбей (третя справа у другому ряду). Наприкінці, за традицією, учасники зібралися до спільної фотографії.
Після повернення радянської влади Юрія Чукура, який відмовився евакуюватися на Захід, знову заарештували, він помер у яблунівській тюрмі.
Урядники косівського староства в 1938 році.
Ще одна світлина представляє трьох акуратно одягнених чоловіків. Це — урядники косівського староства в 1938 році: секретар Яськєвіч, економіст Бартковскі і бухгалтер Березовскі.
Навряд чи вони сподівалися, що десь через півтора року все керівництво Речі Посполитої разом з тисячами біженців покине Варшаву і через Коломию, Косів, Кути тікатиме у Румунію. Дві чи три доби вони проведуть у косівській віллі «Байка» (Казка»). Тут була змонтована радіостанція для зв’язку з військом, яке ще вело відчайдушні бої з німецькою армією.
Пансіонат «Байка». Косів, 1934 рік (Фото Скаржинського Казимира). З путівника по Косівському повіті: «Розташований на південному схилі серед садів, під лісом, схід до ріки. Електричне освітлення, водотяг, лазня, каналізація, телефон, гараж, веранда, кожна кімната з балконом.» Прислав Павлюк Богдан.
У Кутах, на березі Черемошу, збереглася напівзруйнована будівля посту митного контролю на колишньому польсько-румунському кордоні, через який відбувалася евакуація. Будинок у стилі модерн побудували на початку 30-х років за проектом знаного архітектора А. Гіпинського.
Румуни інтернували на деякий час польського прем’єра, президента і міністра закордонних справ. Користуючись нагодою, затримали у себе певну частину золотого запасу Польщі, який прихопило, подаючись в еміграцію, міністерство фінансів. Невідомо, чи повернули.
Штат Косівської міської ради кінця 1940–початку 1950-х років.
Ще одна світлина (також неякісна, розміром у сірникову коробку) представляє штат Косівської міської ради кінця 1940–початку 1950-х років. Знаємо, що на ній є Маруся Галицька, Янка Вах, Анна Близнюк, Олеся Корней, Павло Балагурак (?).
Отака історія…
Юрій Джуранюк,
завідувач сектору обліку Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини (філії Національного музею НМГП імені Й. Кобринського).
Також ознайомтесь з іншими цікавими публікаціями та історичними дослідженнями п. Юрія Джуранюка на сайтах «Гуцулія», «ВелоКосів», «Лудинє» та «КосівАрт».
