Люди тут привітні, звикли, що в їхнє село приїжджають десятки тисяч гостей, особливо дітей, пише «Добрий лікар». Адже в Пістині міститься найвідоміша в Україні карпатська резиденція Святого Миколая!

Та все наше село овіяне спокоєм та святістю, — каже краєзнавець Василь Табахарнюк. — Сама назва “Пістинь” походить, вочевидь, від слова “пустинь”, тобто місця, де усамітнювалися і молилися монахи. І є неподалік джерела одна з вапнякових печер, де, як припускають науковці, й молилися ченці-самітники. Збереглись також залишки рукотворних валів, адже на місці, де нині стоїть дерев’яна церкви, а її спорудили ще в 1600-му році, був оборонний монастир. Щоправда, усе це потребує докладного вивчення».

За словами пана Табахарнюка, стара церква стоїть на потужному, з погляду природної енергетики, місці — бо ж оточена зусібіч річкою. Узимку тут майже не віють пронизливі вітри, а влітку — не пече сонце.

«Це наче сам Всевишній Собі місце для храму вибрав, — тихо починає оповідь краєзнавець. — Та є такий переказ у селі, що коли зводили церкву, то хотіли її збудувати перед річкою, але вона тричі дивним чином переносилася на другий берег. Коли храм отак “мандрував”, люди вирішили, що там йому й бути, тому до церкви веде вузенька підвісна кладка».

До речі, два потічки, які протікають біля церкви, мають символічну назву — Йордан. На них відбуваються водосвяття, люди набирають і звідси води, омиваються, п’ють. А ще чудодійною вважається Іванова криничка.

«У нас церква Успіння Богородиці, але її покровителем є Іван Хреститель, — каже Микола Тодорак, член місцевого церковного комітету. — У нашій церкві дуже незвична і дивна фігурка святого, який чомусь… лежить у труні. Зрештою, кажуть, що Іванова криничка є на тому місці, де колись ходив сам святий. Ще наші прапрапрадіди говорили, буцімто спустився святий з раю на грішну землю і опинився посеред гір. Оглянувся, а довкола така краса, ніби й раю не покидав! Але захотів святий Іван пити, а до річки треба було трохи йти. І лише подумав Божий достойник про воду, як зажебонів під його ногами потічок. Умочив у нього святий свої долоні, напився — і стала вода чудодійною, святою. А згодом, переказують, що навіть сама Богородиця пила з того потічка, де тепер криничка. І на знак того, що Матір Христа ходила тут, у храмі є камінь з відбитком Її стопи».

Краєвиди звідси й справді райські: гори, пахучі ялиці, смереки, цілюще повітря, пташки співають, тиша, унизу річка, навіть небо тут здається ближчим. Сама криничка — на підвищенні, над водоймою щось схоже на церковний кивот, унизу три дерев’яні сходинки та дашок із шиферу. Біля кринички — горня. Підходжу й просто зачерпую води. Крижана, м’яка, смачна! Омиваюся, протираю очі. Стає так легко, що хочеться над горами злетіти…

Тутешня ткаля Анна Бейсюк розповідає, що до Іванової кринички люди звідусіль приїздять. Навіть в радянські часи, коли нас усіх переконували, що Бога немає, приїздили від якихось великих компартійних начальників та воду брали.

Сьогодні цю воду паломники розвозять в усі куточки України. «Якщо вже людина сюди приїхала, водою вмилася, оздоровилася, то не треба, аби вона на весь світ кричала, бо то не слава тієї кринички чи місця, чи села нашого, а лише Божа міць і сила», — каже пані Анна.

Тут кажуть, що водою з Іванової кринички омиваються та зцілюються й ті, у кого є шкірні хвороби, її дають пити неспокійним дітям та людям, у яких було велике нервове потрясіння. А в останні роки до кринички приходять воїни, які боронять Україну на сході…

Веломандрівка до Іванової кринички в Пістині: фотографії та gps-трек

Share