Враження з побуту у вишкільному Таборі

Дня 26 січня ц. р., по двох тижнях вишколу в таборі, від’їхали з Косова юнаки і юначки ВСУМ на вантажному авті з безжурною піснею на устах. Повезли вони з собою набуте знання таборового вишколу, відомості з історії тіловиховання, відомості про теренознавство, про гуцульське мистецтво і побут, хорове зіспівення і спомини з 2-х прогулянок: на гору Михалків і в село Бабин.

Оця на Михалків, вимагає дві години ходу та має доволі прикрі і стрімкі підходи. Зате з гори розлягається розлогий вид на самий Косів, перетятий блискучою смугою Рибниці та на замкову гору з пречудовими голими скалами пірамідами. Далі тягнеться густо засіяна селами розлога долина з тією ж кривульковатою Рибницею, ген аж до Черемоша під Буковину, а в другу сторону на північ хвилюється горбовинка далечінь помережана лісами і полями аж поза Коломию.

Світлина з журналу «Дорога». Журнал, який виходив під час Другої світової війни, був центральним і єдиним періодичним виданням забороненої з політичних мотивів молодіжної організації українського скаутингу «Пласт» і легальних напівпластових Виховних спільнот Української молоді (ВСУМ).

Отут на Михалкові знайшли таборовики добрі з’їзди і для санок і для лещат. Та і з поворотом з Михалкова покотився за молоддю сміх, регіт, веселощі від стрімкої дороги і від частих ховзань та падань в пушистий білий сніг. Село Бабин, у 8-й кілометрах від Косова, розкинулося і понад крутим потічком і по узбіччях і по грунях: Зольовата, Вібчєнка, Пишне ген високо аж під хребет Сокільський, про який згадує Федькович у «Королі гуцулії»:

Село віком не старе. За оповіданнями старих людей, сягає воно не більше як 200 років взад. Ба, до 1835 р. ні церкви, ані цвинтаря в цьому селі не було. Парохія була в Соколівці. В тематизмі з 1841 р. зазначено, що патроном цеї церкви був цісар, отже село було вільне від панщини. В цьому році в Бабині було 413 душ, а в 1941 р. — 250 господарств і 890 осіб. Бабин є єдиним селом на Гуцульщині, яке не мало в себе ніколи коршми.
Бабиняни це переважно будівничі, які на ціле літо залишали на газдівстві свої газдині і діти, а самі розходилися по Галичині і вели будівляні роботи. Між ними будівничим дерев’яних церков в гуцульському стилі вславився Семен Гарасим’юк. До найвизначніших майстрів належать тепер Петро Гарасим’юк, Петрічуки, Онуфрій Петро, Василь с. Дмитра, який веде тепер будову Народного Дому в Бабині, родина Лукинюків, Стєфуранчиних і Василь Палійчук (теж дуже добрий різьбар).
Другим джерелом прожитку інших Бабинян це полонинське діло. Минулого року вони держали 8 полонин. Всі роди полонинської ієрархії в них заступлені, тобто: депутати (наємці полонин, приймачі худоби на випас і фінансові господарі), ватаги (керівники на полонині всіми підлеглими людьми і всім господарством), бовгарі (пастухи великої худоби) і вівчарі (овечі пастухи). Ше є першорядний боднар Лукин Петрічук, якого беруть у полонину до виробу бочок на бриндзю, бо добра бриндзя мусить бути тільки в новій бочці. В селі є кооператива.

У неділю рано вранці, рушив табір у дорогу до Бабина. І зараз таки зміняються картини, наче в кіно на екрані. Ось по лівому боці битого шляху, піднімається нагло в гору шовб Гострий, критий ялицями і буками, а від сходу вже оголений, наче хтось стрижійною машинкою переїхався по ньому.

По правій стороні шляху, кільканадцять метрів внизу, журчить Рибниця з відногою млинівкою та з кладкою, яка згори подобає на лінію, що її потягнув маляр від стрімкого берега до плоского. Тут кругом білий сніг, спокій, тишина; навіть річка примерзла і скрила під льодом журкітливу воду, щоб не заколотити маєстатичного спокою нашої молоді, що прибула сюди з гамірних міст, для вишколу, для відпочинку і для нових вражінь.

Але ж ця сама Рибниця на весні, як тільки зачнуть таяти сніги, або літом, як у горах впадуть дощі, перемелеться в дикого звіра, шо реве, лютує, рве мости, кладки, верне камінням, тащить ковбки, бервена, ба й грозить людям. А промине ця лють і знову в долині тишина, спокій і Рибниця переміняється в хрусталь, що мерехтить пестрою рінню і голубим небом».

Нова картина мигнула наче на екрані: ось тут зараз за невеличким закрутом розкинулося невеличке село Город. Частина хат у долині при куні, наче курята в гнізді, а частина розлізлася по узбіччях і верхах: Грунів, Кичерки, Лази, Вішні. Над всіми царить стрімкий, голий верх Камінистий, що від полудня стріляє вгору і замикає цю долину.

Щоб точно окреслити, то й не долина це, а радше казан, от такий козацький, шо в ньому козаки кашу варили; тільки цей ось тут величенький собі, що і сего Город на його дні та і ше трішки Соколівських осередків у ньому примостилося. Ось з цього казана битий шлях потягнувся на Соколівку, а вужик молоді, перейшовши міст на Рибниці, високий на кільканадцять метрів, подався на полуднє в сторону Бабина. І знов річка Рибниця, а перед нею невеличкий горбок, що в нього глибоко врізалася дорога.

«Отут літом, як сонце пригріє, чути сірку» — каже одна косівська товаришка мандрівки, колишня пластунка, що в товаристві таборової молоді забажала пригадати собі колишні величаві пластові часи. Може й справді в цьому горбку сірка криється, бо чомусь поклади мають жовтаву краску. Ще не багацько геологів стукало своїм клевчиком об ці гори. Хай ще дрімають заворожені скарби.

Вуж молоді підходить щораз то вище аж до лісового перстеня. Величезні криласті буки наче розступилися на боки; одні по узбіччі вгору, другі трішки вниз і приняли юних гостей, уставившися в два ряди і сплівшися вгорі своїм верховіттям над вузькою доріжкою. Оці буки на привітання гостям зашуміли пошумем своєрідною віковічною піснею.

На придорожному поручі біля церкви засіла молодь довгим рядом, наче ластівки на телеграфному дроті, щоб підкріпитися перекускою до поворотної дороги. Що за апетит у юнацтва! Як ті груні високі! Чорнява юначка, з’ївши свою спору пайку, бере таку ж другу від своєї косівської товаришки, а інша ділиться ще з третьою, а четверта з’ївши, щоб не дармувати, скаче в лещата і з горбка з’їжджає.

Нараз команда: «Збірка!», «Струнко!», «В поворотний похід, руш!». Отак повертала наша юнь до табору, надихана зимовим гірським повітрям і обвантажена різноманітними вражіннями з гордопишної гірської закутини.

З газети «Воля Покуття», січень 1944 рік.

Підготував Богдан Павлюк.

Facebook коментарі