Останніми часами кинулися були Гуцули до торговлі деревом. Не треба виясняти скільки потрібна труду, щоб призбирати фірчину дров і привести її до підгірського містечка. Та до всього біда присилує. От і Гуцул міркував собі, що хоч тим заробить на корець збіжа.
Але продавали Гуцули дерево дешево, міркуючи, що „по війні“ збіже подешевіє, та воно подорожіло. Зима зближається й голод шкірить зуба. Вже тепер за сотнар кукурудзи жадаюсь по 11000 м, а за бараболю 1300 м. І як тут бідному чоловікови призбирати з патичків таку суму?
Посуха спалила кукурудзу й пашу, якої фіра коштує тепер 9–16 тисяч м. Тому люде позбуваються за безцін худоби. Скуповують її різники, які по містах здирають за мясо страшні гроші. Вбогий народ не знає, як жити. Його обсіли всякі паскарі й инші кримінальні типи, — друть і натягають, як удасться.
Фотографія Поддембського «В Косові», 1936 рік.
Не видно ніякої помочі, вправді в останніх днях коломийська «Чорногора» вислала сюди якогось директора Поротка, який намовляв бідних людей, щоб складали гроші, а колись за них дістануть збіже, але люди не спішаться, бо з тою «Чорногорою» щось не ясно, коли вона мимо бажання членів і судового приказу півроку не скликує зборів.
Дальше тутешні люде читали, як «Рідний Край» хвалить якогось Бородка, й народ не знає, що думати про ту «Чорногору». А не знає там більше, що всякий чує багато про якогось Бородка, що то за московських часів колодки ломав, двері розбивав, купців обкрадав, маєтки збивав, грошики складав. І люде не знають добре властивої ріжниці між тим злодієм Бородком, а Породком, якого хвалить «Рідний Край», а там директором Поротком, що хоче грошей для «Чорногори».
Тому дуже добре будо-б, як що хтось із того Т-ва вияснив би ріжницю, що-б народ не вважав злодія директором, а директора злодієм. А «Чорногора» мусить на це дуже вважати, шоб не була якогось нового непорозуміння. І так косівські люде кажуть: «Коли туди впхався той лепський пан, що був у вас комісаром, то з того товариства не буде нічого! То-ж позір, панове з Т-ва. Не посилайте між людей тих панків, які ширять непорозуміння.».
Взагалі косівська громада не розуміє, як столиця Покуття може так мало дбати про загально важні справа й інституції. Коломияне закладають ріжні товариства, які мають значіння для цілої території, а дуже часто в ці товариства вкрадаються люде підозрілого походження.
От недавно відбулася в одному з тих товариств правдива революція й дібралися до його каси непевні особи. Тому що й Косів був заінтересований цею інституцією, приїхав дехто з наших до Коломиї, щоб розвідати дещо. І пішли вони і до того мудрого пана з Народного Дому, що знає всіх коломиян, як свою кишеню.
Прийшли та й питають: «Скажіть нам, добродію, хто в тім а в тім товаристві більший злодій?». А той мудрий пан подумав, усміхнувся та й каже: «А там у Вас, у Косові десь гарно. Хоч погода й не дуже то, але…». І знову всміхнувся, подумав щось і подав руку. «Держіться — каже, тепла, а приїзджаючи в друге, привезіть бриндзі.».
От з тим і вернули наші — «Нема, кажуть, більших злодіїв. Всі рівні, як утяв.».
Так, так, а тут біда, хоч пропадай. Коломия робить не багато, а наші ще менше. Щойно тепер пробуджуються деякі гуртки, як «Жіноча Громада», що минулої неділі взяла участь в уладжєнню забави.
Приїхала сюди вдруге «Укр. Театр. Дружина» з Аркасами, Сороками, Барською й орхестрою під упр. Барнича. Ставила вже «Запорожця», «Хату за селом», «Катерину», «Верховинців», «Трійку гультяйську», «Діти Агасфера». Саля все повна. Небавком Косів матиме стале джерело розваги, бо добудовується нову салю на кіно.
З газети «Покуття», вересень 1921 року.
Підготував Богдан Павлюк.
