Дня 18 серпня ц. р. в 10 годині ранку надано в поштово-телеґрафічнім уряді в Делятині спішну телеграму під адресою сотрудника делятинської парохії о. Сохацького, що тимчасово перебував на відпустці в Ріжні малім, коло Кут. Телеграма взивала його до вмираючого пароха о. Порубальського.
З огляду на те, шо село Рожен не має пошти, надаючі зажадали відослання телеграми окремим післанцем з Кут і зложили за це належну заплату. Телеграма була в Кутах цього ж дня в четвертій годині вечора. Та поштовий уряд у Кутах замісць відослати її післанцем, на що мав виразне припоручення, став чекати аж трапиться нагода.
Поштова служба в Косові курсуюча на трасі Кути–Косів–Снятин. Фото 18 червня 1928 року.
Чекав неділю, цілий понеділок і щойно у вівторок дня 20.VІІІ. ц. р. передав телеграму до громадського уряду в Тюдеві, яке лежить у віддалі кількох кільометрів від Ріжна, де телеграма була би пролежала ще кілька днів, якби припадково не був про неї довідався о. Сохацький і не почав розшуків.
Телеграму дістав до рук о. Сохацький у вівторок в 6 год. вечора, вже після смерти свого пароха. Подаючи це до відома дирекції пошт і телеграфів, запитуємо, чи їй відомі такі відносини? Коли істнує інституція окремих післанців, коли побирається за це високі оплати, то чи поштові уряди обовязані стежити, аби не легковажено телеграфічних приписів? Діло тут не в якімсь першоквітневім жарті але йде про життя людини. Є це нечувана недбайливість, якої промовчати не можна. Що на це дирекція пошт і телеграфів?
Газета «Діло», 24.08.1929 р.
Підготував Павлюк Богдан
