Місце сили – це територія, де на свідомість людини діє певна енергія, що приводить до різних феноменів: бачення картинок, незвичайне дихання (прискорене або уповільнене).

Там виникає напруга або, навпаки, розслаблення, по-іншому працює мозок. Є місця, в яких посилюються думки. Певно, кожен із нас хоч раз у житті відчув особливу атмосферу «місця сили», коли, затамувавши подих, переживаєш унікальний психічний досвід долучення до чогось таємничого, сакрального й незбагненного.

Місця Сили – це архаїчні пам’ятки природи, історії та релігії, які в минулому являли собою культурне явище. Вони могли виконувати роль капищ, святилищ, жертовників, астрономічних палеобсерваторій, храмових комплексів, мегалітичних споруд.

Такі місця, зазвичай, володіють сильною енергетикою, адже колись тут проводилися релігійні обряди, сакральні ритуали, ініціації, святкування тощо.

Наші предки вважали ці місця священними, встановлювали тут статуї своїх божеств (камінні баби, боввани, істукани), приходили, щоб помолитись, зцілитись, позбутися турбот та набратися сил, через що у наш час їх стали називати – “місцями сили”. Україна густо вкрита ними.

Останніми роками в Україні набирає популярності «езотеричний» туризм. В таких мандрівках людина шукає вищого сенсу, зазирає у власну душу, набирається наснаги в місцях сили. Скільки їх по всій Україні, поряд із нами, на пагорбах та лісових галявинах, у безлюдних степах та великих містах – прадавні капища та кургани, храми та монастирі, печери, скелі й інші природні та рукотворні дива.

Я вже описував місця сили, які є найвідоміші в Україні: Манявський водоспад, Камяна Могила, Бубнище, Бакота і Тустань, а в даній статті мова піде саме про місця сили Косівщини.

Найвідомішими дослідниками древностей нашого краю можна назвати Станіслава Вінценза, Любомира Держипільского та Миколу Кугутяка.

Скельні пам’ятки Косівщини серед населення овіяні легендами. Найстародавніші їх пласти пов’язані з існуванням тут язичницьких святилищ. Слід відзначити, що всі стародавні язичницькі святилища, пов’язані з петрогліфами, супроводжуються потужною легендарною традицією.

Терношорська Лада, Нижні Терношори (Снідавка)

Терношорська Лада (Нижні Терношори)Одним з найбільш популярних туристичних місць на Косівщині є «Місце Сили» — «Терношорська Лада» або Нижні Терношори. Неподалік від легендарних скель, де езотерики з усієї України проводять свої «таємні ритуали», є дуже красивий водоспад на річці Безулька. Кажуть у воді навіть є райдужна форель. Водограй приваблює туристів не менше ніж Лада, тому там часто купаються (дехто навіть голяка) протягом всього року для «очищення енергії».

Водоспад багатокаскадний — кількість каскадів: 3. Висота 3 м. Давнє святилище Терношори розташоване поблизу присілка Безульки села Снідавки на Косівщині.

На південному схилі гори Терношора на природному восьмиметровому кам’яному крузі, утвореному двома велетенськими брилами, залишилися солярні символи,накреслені древніми жерцями. Круг «дивиться» на південь. Цілорічно на цей вівтар падають сонячні промені.

Експедиція, яка досліджувала Терношорське святилище у липні 2008 року, виявила декілька «ліній Сили» де знаходяться так звані «чашні камені», котрі, судячи з усього, використовувалися язичницькими жерцями для офірувань сонячним божествам.

Саме в ті буремні часи, коли Карпати стали місцем зіткнення політичних інтересів даків, фракійців, римлян, кельтів та язигів, жрецтво в гірських святилищах досягло апогею своєї могутності. Для введення обраних у медитативний стан жерці цих ідолів, використовували галюциногенні гриби (деякі різновиди карпатських мухоморів).

Шаманські практики та телурична магія були могутніми засобами влади і пізнання в руках спадкових жерців, які з покоління у покоління накопичували і передавали свої вміння. Сучасні мольфари зберігають залишки тієї давньої могутності.

Верхні Терношори (Снідавка)

Верхні Терношори (Снідавка)Туристичний об’єкт Верхні Терношори не є таким популярним, як Нижні Терношори, або Терношорська Лада. Каміння, краєвиди та енергія цих місць зовсім різна, тому варто відвідати обидва місця. Перша частина топоніму Терношори «тер» означає «терра, земля, терен, територія». Отже місцева назва Терношори означає приземлену межу (шору, обмеження) до якої наближається схід сонця у день зимового сонцестояння і знову повертає на весну.

Тут значення Терношори є протилежне (антонім) Акрешорі. Описане М. Кугутяком Терношорське святилище як святилище родючості, плодючості тут могло означати «народження нового сонця» (що не протирічить тлумаченню вченого історика), бо сонце «повертало» з цієї точки на літо.

Писаний Камінь (Яворів)

Писаний Камінь (Яворів)В легендах, переданих Станіславом Вінцензом, йдеться про те, що Писаний Камінь є могилою першопредка, короля велетнів, які з Верховини розійшлись по всьому світу і стали засновниками знаменитих родів і племен, королівських династій. На Писаному Камені виявлено петрогліфічний сакрально-ритуальний комплекс.

Він включає в себе три стели, на яких подано трьохярусну вертикальну структуру світу, ритуальний центр святилища, а також жертовник на найвищій частині платформи у вигляді лунок з чіткою системою східних і західних зливних рівчаків, що корелюються з петрогліфічними зображеннями на нижніх бокових плитах.

Південно-східна частина кам’яної гряди концентрує знаки і образи, що вказують на пошанування неолітично-енеолітичної Великої Богині. Північно-західна гряда скель, зокрема грот, камінь-трикутник, що символізує «землю-гору», пов’язана з божеством землі й підземного світу.

Розташування окремих елементів пам’ятки вказує на її зв’язок з літнім сонцестоянням. На стелі знаків, поверхні платформи і її бокових плитах виявлено індоєвропейську язичницьку і християнську символіку.

Крім цих артефактних доказів того, що скеля Писаний Камінь була язичницьким святилищем наших Пращурів, можна навести ряд інших аргументів стосовно феномену збереженості віри в магічну силу цієї кам’яної скелі, яка встановлює зв’язок людини з Богом, притаманних синкретичному світоглядові гуцулів, що поєднує в собі залишки язичництва із новочасним християнством.

В гуцулів збереглося давнє повір’я, що якщо доторкнутися до скелі Писаного Каменя руками та чолом і загадати життєво важливе позитивне бажання, то воно швидше здійсниться.

Існує також легенда про те, що між двома кам’яними плитами Писаного Каменя ватажок гуцульських опришків Олекса Довбуш заховав найцінніші скарби Гуцульщини: трембіту, бартку і кріс.

Важливим є також дивна живучість гуцульського повір’я – якщо скаламутити воду в цих чашах, то піде дощ, або град. Там є вирубані в скелях глибокі виїмки-чаші, а також викарбувані на каменях древні написи – петрогліфи (досі так і не розшифровані). Існує версія, що тут колись проводили язичницькі обряди.

Хребет Ігрець (Снідавка)

Хребет Ігрець (Снідавка)Давній звичай влаштовувати народні ігри з нагоди приходу весни, Зелених свят та Купала на полонині Ігрець зберігся до ХІХ ст. Відомий письменник і етнограф С. Вінценз описує їх так: «Навесні, як тільки зазеленіють, було, бучки та берези, а шишки почнуть червоніти під верхами, сходились легіні на рівній та розлогій полонині Ігреця. Віталися радісно, вже здалеку ерекликалися,гукали,«вівкали», палячи густо з пістолів.

Розповідали собі про своє зимування, пили, співали, танцювали. Й безупинно палили зі зброї, аж дими стелилися понад лісами.

Гуляли так і справляли свято пробудження весни,влаштовували «розігри» людей лісових,легінів пущових. Тож звідси, кажуть,від тієї забави, від тих ігрищ сама гора назву «Ігрець» дістала.» Кожної весни тут сходилися опришки. За легендами в день літнього сонцестояння (22 червня) на ігрища до полонини Ігрець збиралися лісові духи, а також звірі.

Місцеве населення називає ігровищами кола, витоптані духами, що танцюють. Здійснивши мандрівку на гору Ігрець (1311м), ви матимете чудову можливість милуватися панорамою Чорногірського хребта, побувати на однойменній полонині, отримати масу незабутніх вражень.

Михайло Коцюбинський в 1911 році в повісті «Тіні забутих предків» писав: «Була гаряча днина. Ігрець закурився, земля парувала, од Чорногори бігли безперестанку хмари та виливались дощі, на які збоку світило сонце. Так було парно, що Палагна нізащо не полізла б на Грунь, коли б не приснився їй сон, який віщував для худоби недобре. Але ледве встигла Палагна злізти на верх, коли од Чорногори махнув крилом вітер і захитав дерева. “Коли б не було бурі”, — погадала вона і обернулась лицем до вітру. Ну, так і є… Там клекотіла важка синьо-біласта хмара.

Здавалось, сама Чорногора знялася в небо, готова спуститись на землю та все роздушити. Вітер біг перед нею та розпихав смереки, а гори й долини зчорніли одразу, як після пожежі. Нічого було і думати йти далі. Палагна заховалась під наметом смереки. Смерека скрипіла. Здалеку м’яко котився грім, тіні прудко бігли по горах, змиваючи фарби, а високі гаджуги згинались удвоє по далеких верхах. “Ще аби градом не вергло”, — лякалась Палагна, загортаючись у кептар»

Гора Грегіт (Шепіт)

Гора Грегіт (Шепіт)Обстеження гори Ґрегіт Миколою Кугутяком, дало змогу виявити великі рукотворні чашоподібні заглибини на каменях. На вершині гори Ґрегіт чимало нагромаджень великих і малих каменів, найбільший і найвищий з них має назву Камінь Довбуша. Його вершина має підправлену округлу форму. На східній, стрімко похилій важкодоступній стороні Каменя Довбуша видовбано дві округлі жертовні «чаші» діаметром понад 30 см, завглибшки до 20-ти см, заповнені водою.

На відстані трьох метрів розташована третя жертовна «чаша» діаметром 20 см, завглибшки 10 см.

На південній стороні каменя є так зване крісло Довбуша – еліпсоподібне утворення завширшки 70 см і завглибшки 60 см. Поруч продряпано кілька рівнораменних хрестів. Неподалік на каменях виявлено 7 менших чашоподібних виїмок діаметром від 7-ми до 15-ти см завглибшки 5-8 см.

На рівній поверхні одного з каменів трапецієподібної форми видовбано наскрізний п’ятисантиметровий отвір. За кілометр від пам’ятки на великому камені виявлено хрест і надпис польською мовою: Stupnicki Petr. Paroch Brustur 1830. Хрест вибито на затертому рельєфному зображенні, що нагадує змію. Ще два хрести продряпано на каменях Ґрегота з боку села Шепіт.

Виявлені на каменях хрести свідчать про те, що гору свого часу освячували християнські священики. На її сакральний характер у дохристиянський період вказують камені з рукотворними «чашами» на камені Довбуша і біля нього.

Лисина Космацька і Камінь у Завоєлах

Лисина Космацька і Камінь у ЗавоєлахГора Лисина розташована за 5 км. на захід від присілка Плаюци села Космача. Її висота сягає 1464м. У багатьох стародавніх народів гора загалом була сакральним місцем, праобразом Всесвіту, Світового дерева – омфала. Гора виступала посередницею неба і землі, її віссю і центром, священним місцем, де живуть боги. На горі закладали жертовники, святилища, ставили статуї кам’яних чи дерев’яних ідолів, відбувались обряди жертвоприношень, пов’язані з народженням Сонця (25 грудня), весняним рівноденням (21 березня), літнім сонцестоянням (21 червня), осіннім рівноденням (22 вересня).

Ця традиція була поширена і в слов’ян. Кам’яний комплекс на горі Лисина Космацька ми відносмо до календарного святилища. Воно розташоване на південному схилі гори і займає площу близько 400 м2.

Святилище являє собою видовжене (10×40 м) у напрямку схід-захід похиле нагромадження гігантських кам’яних плит. Верхні плити величезних розмірів утворюють повздовжній тунель завдовжки 6 м у напрямку північний схід – південний захід.

При вході із західного боку його висота становить 1,2 м ширина – 80 см, на східному – висота 70 см, ширина – 50 см. Праву стінку тунелю становить гладка монолітна плита, ліву – дві підігнані одна до одної плити. Чотири верхні гігантських розмірів плити служать перекриттям тунелю. На святилищі висічено 12 чашоподібних заглиблень, які ймовірно символізують 12 місяців, 12 знаків зодіаку, сонячний цикл.

Астрономічний характер святилища на Лисині Космацькій підтверджується спостереженнями учасників етнологічно-археологічної експедиції «Карпати – Дністер» інституту історії і політології Прикарпатського національного університету під керівництвом проф. Когутяка під час літнього сонцестояння 21-22 червня 2007 року. 21 червня виявилося, що сонце, яке заходило з 20-ї години 40 хвилин до 21-ї години 25 хвилин освітлює по всій глибині жертовну яму. Проміння сонця було спрямоване точно в яму через верх гори, за яку воно заходило. 22 червня о 5 годині ранку було зафіксовано схід Сонця на лінії кам’яного тунелю.

Схема астрономічних спостережень на Лисині Космацькій збіглося з планом Стоунхенджу, важливим елементом якого є так звана алея і п’ятковий камінь, спрямовані на північний схід, тобто в напрямку сходу Сонця у день літнього сонцестояння. На Лисині Космацькій відповідником алеї у Стоунхенджі є кам’яний тунель. Захід Сонця в день літнього сонцестоянн у Стоунхенджі фіксував камінь, на Лисині Космацькій цю функцію виконувала жертовна яма.

Не менш цікавим виявилося і те, що візирна лінія, яка проходить через жертовну яму в південно-східному напрямку, спрямована на святилище у Завоєлах. Далі вона проходить біля гори Ґрегіт через Терношорське мегалітичне святилище, гору Ігрець і Писаний Камінь. Нагадаємо, що в цьому напрямку сходить Сонце в день зимового сонцестояння. Весь цей неповний перелік стародавніх святилищ і дохристиянських оронімів, розташованих на одній лінії, яка проходить з південного сходу на північний захід, не може бути випадковим і потребує детальнішого вивчення.

Присілок Завоєли є одним із найвіддаленіших від центральної частини Космача, відомим осередком збереження найдавніших традицій Карпатської землі. Він розташований на північному заході в долині річки ставник, що є лівою притокою річки Пістиньки. За 2 км від присілка в північно-західному напрямку на схилі (750 м над р. м.) стоїть відомий своїми дивними формами Камінь Довбуша. Тут зосереджено понад 20 кам’яних брил світло-сірого ямненського пісковика. Займають вони площу понад 2150 м2.

З усіх карпатських культових каменів-вівтарів дохристиянської доби Драконячий камінь несе на собі найпомітніші сліди цілеспрямованої обробки. Скелю невідомі скульптори минулих епох обробили так, щоби вийшла «драконяча голова», яка південна назустріч Батькові-Сонцю.

Велетенська брила-голова звужується до шиї, що переходить у восьмиметрове «тіло». А нижче розташований співрозмірний хвіст. На камені можна побачити також вторинні за значенням зооморфні зображення та петрогліфи.

Таємничі водоспади (Косів)

Таємничі водоспади (Косів)Цікавим об’єктом неподалік хребта Острого є каскад з п’яти водоспадів на струмку Лючки. Це унікальне місце, каньйон, де залишився кам’яний акведук. Енергія цього місця унікальна і вражаюча, хоча коли посуха, то водоспади можуть пересихати. Потік, що бере початок зі схилів гори Міхалкова, протікає зі східного боку гори Остра (Гострий) та впадає в річку Рибниця вище урочища «Скали» (вул. І. Франка).

Потік цікавий тим, що в його руслі налічується не менше п’яти живописних водоспадів, середня висота яких біля 2-ох метрів. Особливо красиві вони в повноводний період після дощових паводків.

Мандрівники в цих місцях – велика рідкість. В руслі потоку зустрічаються невеликі скельні виступи та відслонення. Найбільш зручними місцями для відпочинку є руїни старого кам’яного моста та кам’яна кладка, що, ймовірно є залишком старого акведука (водовід, канал, труба), яким раніше вода з потока прямувала на Москалівку по вулиці Ірчана.

Часто можна побачити саламандр. Потрапити до потока можна звернувши вправо з дороги, яка веде на гору Михалкова в районі «трьох доріг» або ж від Форельного господарства. Місцями зустрічаються важко прохідні місця, що створює певні незручності, але, жодним чином, не зменшує його привабливості.

Містичні водоспади (Черганівка)

Містичні водоспади (Черганівка)Волійці — це один з присілків села Черганівка, Косівського району. Тут протікає річка Волійця, яка і дала назву присілку. Річка Волійця – невелика (близько тридцяти кілометрів) річка, що протікає територією Косівського району. Цей мальовничий край, захований між горами, в долині річки, відомий косівчанам, як місце, де можна напитись цілющої води з гірських джерел.

Стежка до водоспаду прокладена через присілок Волійця, який за переказами старожилів, отримав таку назву через те, що за часів Австро-Угорщини у цій місцевості випасали волів.

В 17 столітті у так званому Хоминському (територія Хоминського хребта) був побудований монастир, проте був зруйнований монголо-татарами. Відлуння тих сивих давніх язичницьких часів – переказ, що святилище-монастир знищили монголо-татари, коли напали на наші землі у княжі часи за короля Данила Галицького.

Народ оповідає, що коли загарбники-нечестивці вдерлися у монастир, він запався разом з ними і монахами під землю. На цьому місці тепер заболочена місцевість. Феномен легендарних церков і монастирів, що опустились під землю, як правило, вказує на існування на їх місці дохристиянських святилищ і капищ.

Про можливе існування тут у дохристиянські часи язичницького святилища натякають назви потоку-річки Волійці та гори Воловця (Волівця).

Місцевий житель Василь Крицкалюк розповідає: «мій дід показав у нашому родинному лісі залишки колишніх монастирських печер. Якось я попробував у них залізти, побачив там якісь древні предивні ікони, різні церковні речі та… скелети людей, можливо, і монахів. Як мене звідти винесло надвір і досі не пам’ятаю. Відтоді я більше не робив спроб потрапити в середину печер, хоча біля них буваю часто. Вхід до печер вже засунувся і важко навіть впізнати чи догадатися, що вони насправді тут колись були».

Це чудовий маршрут лісом з Косова до річки Волійці, де знаходиться три джерела (Ружене, Сірководневе і Цілюще), а також два містичні водоспади.

Нескладна, але енергетична мандрівка принесе вам радість і щастя. Адже це мальовничий маршрут з цікавинками. Водоспад величний, хоча і добратись до нього досить непросто, але воно того варте.

Загальна довжина маршруту з центру Косова до водоспаду не перевершує 10 кілометрів, проте там ви зможете відчути енергію дикої Гуцулії, де практично не ступає нога людини. І саме там знаходиться сірководневе джерело, заряд води якого коливається від –170 до –202 мв! Таку воду називають цілющою або «живою» — це ідеальний антиоксидант. Вживання такої води оздоровлює організм і продовжує життя.

Церква в Пістині

Церква в ПістиніЦерква Успіння Пресвятої Діви Богородиці — пам’ятник дерев’яної архітектури рідкісної художньої краси, зведений у 1600 році. Церква з усіх боків обгороджена водою. У ній закладено дуже велику християнську інформацію. Це п’ятизрубний храм, в основі якого — форма хреста. Два потоки, які протікають біля церкви, мають символічну для християн назву Йордан, а покровителем нашої церкви вважають Івана Хрестителя.

З покоління у покоління пістиньчани передають цікаву легенду. Розповідають, що церкву планували будувати на протилежному березі ріки. Але три ночі підряд невидима сила переносила будівельні матеріали (підготовлений зруб) на інший бік – туди, де її, зрештою, і збудували. Для захисту від знищення і розорення святині навколо церкви звели монастирське укріплення з валами і кам’яними мурами. Завдяки цьому церква збереглася і до наших часів.

Церква є одним із небагатьох п’ятизрубних храмів Гуцульщини, що має в основі план хреста з незначним скороченням бічних рамен та видовженим бабищем. Характерною особливістю є похилий шатровий дах з невисоким восьмириком, який ледь видно між дахів прирубів. До церкви веде перекинута високо над водою висяча на металевих тросах дерев’яна кладка.

Хребет Сокільський і потік Бездзвінний (Яворів)

Хребет Сокільський і потік Бездзвінний (Яворів)На Сокільському є Лесівське або Маришеве каміння, розташоване на висоті 885 м. У цьому напрямку воно замикає скельний ланцюг Сокільського хребта, що далі виходить до Черемошу. Пам’ятка міститься за два кілометри від присілка Прислопа села Великого Рожена Косівського району. Приблизно така ж відстань відділяє Лесівське каміння від села Малий Рожен. За народними переказами, під камінням є глибокі «пивниці».

Легенда також відзначає, що на камінні була сторожова залога опришків, які трембітою подавали сигнал про небезпеку.

Найвищою з трьох скель є Чортів палець, або Бесівський камінь, який піднімається по крутосхилі на висоту близько 30-ти метрів. Як видно, теперішню назву скеля одержала в християнський період. За характером наскельних зображень, структурними особливостями можна дійти висновку про те, що на Лесівському камінні виявлено унікальне святилище, яке має складну структуру.

На східному і західному боках скельного комплексу викуто однопрофільні образи божеств у вигляді птаха і ящера, головних релігійно-міфологічних персонажів світогляду праіндоєвропейських племен епохи неоліту, заснованого на бінарній циклічно-коловоротній системі.

Важливою конструктивною особливістю святилища є його брамоподібна форма, зорієнтована за лінією схід-захід (весняне й осіннє рівнодення). Святилище відзначається також наскельними зображеннями різноманітних, в основному солярних, знаків і символів, а також наявністю жертовного каменя, дерев’яної прибудови і кам’яних валів.

Найкращий спосіб мандрувати до Місць Сили Косівщини – це велосипед! Саме тому всі детальні описи маршрутів до води та gps-треки описані мною на сайті ВелоКосів

Тарас ПАСИМОК

Share