1. Граблі.
Без моцних граблів вали не розібʼєте! Тому елегантсько працюємо і робимо вихиляси як на колись модних касетах «Клаудія Шіфер (ой, Шиффер) і її аеробіка». Раз — розбили, два — розтягли покоси, три — кліпнули на файного парубочка;
2. Напровсьике (на всяк випадок) ґралі.
Ґралі — родичі вил (по зубцях рахуйте). Уявіть, ви наче богиня усеї карпатської трави, матір усіх квітів та істинна ґаздиня цеї царинки, бо таки її приватизували, заходите у ландшафтні покої і… розганяєте вужів, лякаєте половиків із воронами… і внушаєте фист довіру серед инчих громадінників;
3. Хустку/капелюшок.
Щоби соненько не гепнуло вашу макітерку — тягніть щось на неї. А инакше впадете на ті вали і ввижатиметси вам Хіткліф з нової версії «Буремний перевал», ну той, що Яків (Джейкоб) Елорді… ну із Австралії, ейфорійний, під два метри! А нам неоміньки не треба кіна на всю округу;
4. Розвид.
В чєс кішні найбирше пасує усім пити не воду із чуркала, а акурат розвид (згідно моїх літніх досліджень!). Абис-те знали, розвид — це гуслянка розбавлена водою.
Справжня романтика у час сінокосів, коли ви під вечір всьо згребли у копиці… і сіли пити розвид. А потім той розвид тече по його споднях… або ружеве варення із водов по її литках…
Юй, Декамерон, кажу вам, писали з горєчих гуцулів!;
5. Дзиґар.
Дзиґар, дзиґарок — не папіроска, а годинник. Так у горбах дотепер говорять старші люде. Не телефони слід брати, бож перегріються, а саме годинники… щоби знати: чи не перепрацювали й коли пора глипнути до маржинки та й інстаграму. Хоча жилаві гуцули досі всьо визначають по сонечку, яке курить таки дзиґар-папіросу над зелен-осіком;
6. ЧілідинУ.
До кожної кішні пасує глота дівчат-суниць, яка помагає все згромадити /навіть поносити копиці ношілінками до стодоли й розрухати щонайкраще артикуляційний апарат. Одна згадує косаря, що підперезав голе тіло чересом… і той пояс мав стільки пряжок як у самого Довбуша. Дванадцять. Сама рахувала. Сиділа на плоті й дивилася у бінокль.
Друга розказує як гуляла торік файно польку з Ільком, а він побравси з Єленою. І люди си женьи. І їм цесе не переходит!
Третя, як завжди нагнітає й питає, коли сіна си скінчьи вже до дідьчої мами? А четверта мовчить, бо їй не до бесідів; пʼята лиш слухає; шоста — вічно від роботи у виходок тікає.
А сема чілідина — ви. Отаман цеї чєліді, сінокосова мавка, діва трав і квітів, цариця косаревого серця, королева ґрунів й плаїв… і, звісно ж, слічна ґаздиня царини, що проходить ходою гарячої Малени і всі вужі, корці й половики у захваті аж підпалюють сіно.
«Ой, чиє то сіно,
Чиї то покоси,
Чия то дівчина
Розпустила коси?»
Фото: Ольга Гарасим’юк
(с) писала громадінниця у черлених ґумаках (чула, що їх, цих ґумаків, плова боїться, а коли зирить, що хтось у вишитій сорочці коло копиць фотографується, то й не надбігає!) — Уляна, та, що Маляр.
Поради — жартівливі. Беріть, що вам конче й направду треба… і не слухайте чужих людей у інтернеті!
Словничок
- Вали — покоси трав;
- Царинка — поле;
- Половики — яструби;
- Неоміньки — випадково;
- Кішня — час активних сінокосів;
- Фист — дуже;
- Осік — ліс на крутій горі;
- Чуркало — джерело;
- Чєлідь, чілідина — жінки, жіноцтво;
- Ношілінки (ноші) — дві палиці для перенесення копиць;
- Слічна — гарна, симпатична;
- Плова — потужна гроза
