В селі Слобідка на урочищі «Рипа» як спомин тої сивої давнини височить «Турецька могила» — саме звідси починається історія села.

Бо колись на цьому місці біля човново-паромної переправи глибоководного Черемоша, на так званій Царскій дорозі, що вела з Австрії через Буковину, Волохію в турецьку землю, була там «Слобідська Пристань» в яку запливали торгові баржі. Взагалі тут завантажували різні човни, спеціальні плоти, дараби і інші плавучі засоби для комерційного товару.

Перша згадка про «Слобідську Пристань» згадав і описав в енциклопедичному українському віснику «Наша родина» вірний друг Івана Франка Григорій Купчанко — редактор газети «Просвіщеніє» та журналу «Віночок» у Відні 1897 року.

Про те, коли російська цариця Екатерина ІІ в 1768 році виповіла Туреччині війну і в той час післала хоробрі війська під командуванням графа (генерала) П.А. Румʼянцева в Турецькі краї. Російські війська почали штурмом визволяти Бесарабію, Молдавію, Буковину і Волохію, дійшли до Дунаю та причорномор’я. Там війна затягнулась.

В цей час в Оренбурзі, на Дону та Запоріжжі спалахнула хвиля народних заворушень. В той час хитра і підступна цісарева Марія Тереза в 1772 році відвоювала у Польщі Галичину, стягнула війська Буковини і сама поїхала оглядати свої нові володіння. Приїхавши в «Слобідську Пристань» і коли зробила стратегічні оглядини, наказала графові С.Веселовському негайно тут розпочати будівництво фортечного замку для встановлення порядку та збору митного налогу, військових казармів та водяного млина.

Граф визвав до себе інженерно-будівельних майстрів, француза Гавроша та двох угорців Лукинича і Смадича, для скорого будівництва в їх розпорядження в поміч дав їм із числа армії одну тисячу солдатів. Вздовж Черемошу велике і рівне ватричівське поле від Слобідної пристані до рибного рукава перетворилось у великий військово-навчальний полігон. Біля пристані від сходу до заходу сонця гриміло будівництво та многотисячні воєнні навчання.

Успенська церква, збудована у 1988 р.

Успенська церква, збудована у 1988 р.

Як згадувалось вище, Російська цариця Екатерина ІІ щоби придушити народні повстання мусила стягнути війська з фронту і в липня 1774 року заключила з Туреччиного мир, а щоби знову не пустити Туреччину у її давні володіння, то вона своєму малому хрещеннику Йосифу її майбутньому насліднику трону габсбургів, подарувала всю територію Буковини і Волохії.

Австрійська цісарева отримавши від своєї куми Екатерини ІІ таку радісну вістку наказала генералу Габріелю фон Сплені піднімати армію з Слобідної пристані і поспішно окупувати ці землі, в такий спосіб Австроугорська корона заволоділа всіма багатствами Карпатського краю. Повним управителем пристані і околиць став граф С. Веселовський з великим загоном (Смоляків) жандармів.

За сумлінну працю граф розділив своїм майстрам Слобідське поле, яке сягало аж до міста Кутина три присілки, допоміг завести свої оселі. Та хитрий турецький торговий купець Дойда, володар за Черемошних дібров, щоби мати більший доступ у Галичині із одинадцяти своїх синів чотирьох посватав за дочок перших поселенців села і допоміг їм вздовж шляху Кути–Снятин розбудувати свої садиби.

Пізніше з джерел історії дійшла вістка що «замок» із залогою був спалений опришками Олекси Довбуша.

Багато пройшло від тоді часу, та в народі до цих пір живуть назви корінних жителів села та присілкових вулиць: Гавришівка, Лукиничівська, Смадичівська, Девдівська.

Джерело.

На замітку:

Facebook коментарі
Share