Книга-альбом «До 100-річчя Монастирської Церкви Різдва Івана Хрестителя»: Церковне братство та хор

Столітня історія Монастирської церкви є відображенням натхненної праці на славу Божу тисяч парафіян, котрі залишили в ній часточку своєї душі та трудолюбивих рук. Славні її сини та дочки, котрі не лише молитвою, але й турботою про її облаштування, розвиток прихрамового простору, будівництво та відновлення всієї церковної інфраструктури заслуговують на подяку та шану. В усі часи діяльності церкви священики отримували найперше допомогу від церковного братства: дяка, паламаря та членів церковної управи. Активісти, котрі завжди брали на себе всю роботу з організації храмових заходів та проведення богослужінь, виконання всіх будівельних та відновлювальних робіт.

За весь столітній період діяльності Монастирської церкви таких людей було дуже багато, і, на жаль, сьогодні немає повної інформації про кожного з них. Та й не задля слави чи похвали людської працювали, працюють і будуть трудитися церковні брати та сестри, а во славу Божу та задля процвітання рідної церкви. Згадаймо та вшануймо їх.Паламарями служили в Монастирській церкві Різдва Івана Хрестителя Іван Пасимок (помер 1970 р.), Михайло Фокшей (помер 1977 р.), Іван Кошелюк (помер 1965 р.), Дмитро Нагнибидюк (помер 1977 р.), Микола Ференчук – дзвонар (помер 2002 р.).

Тепер з усіма церковними ритуалами справляється паламар Михайло Нагнибидюк.

Старшими братами (головами церковних рад) Монастирської церкви Різдва Івана Хрестителя були протягом багатьох років Михайло Джуранюк, Іван Пасимок, Станіслав Цісак, Василь Горбовий, Володимир Процюк, Іван Кошак, Михайло Колісник, Степан Балагурак, Андрій Тершак, Дмитро Мартинюк.

Процюк Володимир Петрович народився 10 січня 1919 року. 1940 року його забрали до армії і аж 1947 року повернувся додому. Після війни працював у Челябінську на нікелевому заводі, випікав хліб. Пізніше на фабриці «Гуцульщина» був ткачем, бригадиром килимарної бригади.

Головою церковного комітету обраний 1978 року і впродовж 16 років виконував ці обов’язки. За цей період у церкві було зроблено ремонт, оновлено інтер’єр, замальовано ґанки та встановлено двері.

Володимир Петрович активно відстоював територію відкриття нового цвинтаря на вулиці Павлика. Пізніше до нього звернулися люди за допомогою, щоб відкрити цвинтар на Москалівці. Казав, що цвинтар буде не для нього, а для людей. Добивався дозволу на те, щоб дзвонити із дзвіниці. І хоча районна влада була проти, Володимир Петрович з однодумцями добилися свого і на відзначення 1000-ліття хрещення України-Руси дзвони Монастирської церкви Різдва Івана Хрестителя оповіщали парафію про велике свято.

За заслуги перед церквою Процюк Володимир Петрович був нагороджений декількома грамотами від Єпископа. Він відійшов у вічність 31 травня 1994 року.

Мартинюк Дмитро Васильович, народився 25 вересня 1929 року у м. Косові в багатодітній дружній сім’ї. 42 роки працював різьбярем у ВХО «Гуцульщина».

За період, коли Дмитро Мартинюк був старшим братом церкви, було виконано багато будівельних та відновлювальних робіт, зокрема перекрито дах на церкві, побудовано капличку на новому кладовищі на вул. Павлика, обгороджено цвинтар, прокладені доріжки навколо церкви, побудовано дзвіницю та резиденцію.

Коли будували капличку, то, незважаючи на супротив деяких людей, саме Дмитро Мартинюк настояв на тому, щоб стеля була зроблена півкруглою, що значно збільшило місце для встановлення та збереження церковних речей.

Дмитро Васильович у своїх спогадах постійно підкреслює, що до виконання цих робіт долучалося багато людей, і він завдячує меценатам, котрі сприяли церкві. Він пригадує, що коли будували дзвіницю та резиденцію, велику матеріальну допомогу надала виробничо-будівельна фірма «Промінь» під керівництвом директора Богдана Васильовича Юрчишина. Вони забезпечили вапно для побілки резиденції, пісок, цеглу та інші матеріали. Дмитро Мартинюк каже, що ніколи не було відмови про допомогу. Одного разу він чекав Богдана Юрчишина зранку біля фірми, а люди все підходять і підходять, бо у кожного свої проблеми. Тоді Богдан Васильович сам підійшов до нього і сказав, що Дмитро Васильович ніколи так не дочекається, і запитав, яку необхідно надати допомогу церкві. Питання було вирішене. Дерево на дзвіницю та резиденцію порізали задарма. Для церкви на пилорамі всю ніч люди виконували роботи і вранці у неділю прийшли з тартака забруднені. Посідали коло церкви і розповіли про все отцю-декану.

– А ви трохи обтріпайтесь і йдіть до церкви, – каже отець Дмитро.

– Так же люди будуть ззиратися!

– Нехай дивляться. Ви не прийшли з прогулянки, ви тяжко працювали.

Одного разу Дмитро Васильович тяжко захворів, так, що не міг до дверей дійти. Але Бог допоміг. І коли пан Мартинюк повернувся до церкви після річної перерви і переступив рідний поріг, відчув її одухотворений дух, божественну атмосферу, таку дорогу і важливу в його житті.

Мартинюк Дмитро Васильович зробив великий внесок у справу духовного відродженння та розвитку церкви Різдва Івана Хрестителя, за що нагороджений двома грамотами від єпископа Андрія та єпископа Коломийсько-Косівського Іоана.

«Нехай святиться ім’я Твоє…», – з цими словами на устах священика була створена церковна двадцятка, братство і сестринство.

Наведення порядку в церкві стало тим стержнем для о. Ростислава, який несе відповідальність за Божий храм.

У 2005 році отець декан Іван Близнюк порекомендував обрати нову парафіяльну раду: – головою парафіяльної ради – о. Ростислав Близнюк; – заступники голови парафіяльної ради – Радиш В.Г., Шикман І. Я., Шикман П. Я.

Радиш Василь Гаврилович з жовтня 2005 року і по даний час є заступником голови парфіяльної ради. Він пройшов складний життєвий шлях, шанована в районі людина, що довів самовідданою працею на важливих ділянках державної роботи. Василь Гаврилович народився 1939 року в селі Новоселиця Снятинського району. Закінчивши Джурівську середню школу 1957 року, працював на шахті в Луганській області, на Заболотівському райхарчкомбінаті. Після закінчення 1963 року Чернівецького житлово-комунального технікуму старшим інженером Київського проектного інституту «Діпроміст». З січня 1967 року по липень 1979 року – районний архітектор Косівського райвиконкому. В цей час закінчив Львівський сільськогосподарський інститут. З липня 1979 переведений на посаду начальника міжгосподарського відділу Косівського райвиконкому, а з лютого 1996 року на посаду завідуючого відділу будівництва, транспорту і зв’язку. За цей час під його керівництвом побудовано шість церков, десятки шкіл та дитячих садків, громадські будівлі, газифіковано 8 населених пунктів.

З травня 2000 року Василь Гаврилович на заслуженому відпочинку, однак він і далі постійно працює на благо своїх земляків та парафії – обирався депутатом районної Ради другого демократичного скликання (1994 – 1998 рр.),членом виконкому Косівської міської Ради 5 скликання (2006 – 2011 рр.). Василь Гаврилович Радиш докладає чимало зусиль для розбудови та відновлення церкви Різдва Івана Хрестителя.

Головами ревізійної комісії були Володимир Перешлюга (помер 1992 р.), заст. Михайло Генсецький (помер 1993 р.); Микола Майданюк, заст. Микола Стринадюк.

Сьогодні голова ревізійної комісії – Фокшей Ігор Богданович (народився 20 квітня 1949 року у місті Косові).

Навчався в Косівській восьмирічній школі, а 1969 року закінчив Косівський технікум народних художніх промислів і здобув освіту художника. З 1972 р. працював вчителем в селі Брустури, а через 5 років перевівся в Косівську ЗОШ І-ІІІ ст. №2, де працює педагогом до сьогодні. 1989 року закінчив художньо-графічний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту ім. В. Стефаника.

Відмінник освіти України, вчитель-методист, спеціаліст вищої категорії, лауреат премії ім. І. Пелипейка.

Депутат 2-ох скликань Косівської міськради 2004-2010 р.р.

Заступники голови ревізійної комісії – Лаврук Василь Дмитрович, Тершак Федір Андрійович.

З 2005 і донині обов’язки заступника голови ревізійної комісії виконує Лаврук Василь Дмитрович (народився 1 лютого 1958 року в м. Косові). Після закінчення середньої школи 1975 року навчався в

Коломийській школі ДТСААФ. З 1976 р. по 1978 р. проходив армійську службу в Чехословаччині. З 1978 р. по 2002 р. працював майстром по ткацтву на ВХО «Гуцульщина» та у художньо-виробничому комбінаті міста Косова. З 1993 р. займався торгово-посередницькою діяльністю та вів малий бізнес.

У 2005 році на зборах церковної громади був обраний заступником голови ревізійної комісії церкви Різдва Івана Хрестителя в м. Косові.

Тершак Федір Андрійович народився 27 серпня 1959 року в місті Косові Івано-Франківської області.

Після закінчення в 1976 році Косівської середньої школи № 1 вступив на математичний факультет Чернівецького державного університету. У 1981 році закінчив навчальний заклад і одержав диплом із кваліфікацією математика, викладача.

У цьому ж році, прийнятий на роботу в навчальну частину Івано-Франківського інституту нафти і газу.

З грудня 1983 по березень 1989 року працював на інженерних посадах в Косівському районному відділі статистики.

З 1989 року по 2000 р. та з 2005 по 2006 рр. працював інженером- програмістом в Косівській центральній районній лікарні.

З 2006 року і по даний час працює завідувачем комп’ютерної лабораторії Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв.

Одружений. Дружина – Тершак Олена Романівна – працює головним контролером-ревізором в Косівському КРВ.

Скарбником церкви була Ольга Бович – (померла 1997 р.), яка пропрацювала 19 років. Сьогодні скарбником є Павлик Наталія Романівна (працює 1986 року).

Наведенням порядку в церкві та на церковному подвір’ї сумлінно працювали сестриці церкви: Марія Майданюк (померла 1973 р.), Параска Майданюк (померла 1975 р.), Віра Шаповал (померла 1980 р.), Катерина Волощук (померла 1981 р.), Марія Бович (померла 1990 р.), Галина Моканюк (померла 1995 р.), Магдалина Кабин (померла 2001 р.), Катерина Богдан, Анна Шкром’юк, Василина Колісник, Марія Кабин (померла 2005 р.), Ганна Бович, Магдалина Тершак.

Продовжують служити сестрицями в церкві і справляються зі своїми обов’язками в Божому храмі та з наведенням порядку на території церкви Ядвіга Лаврук, Уляна Пивнюк, Марія Удудяк, Марія Григорчук, Ганна Горбова, Анна Павлик, Ірина Довбенчук, Христина Стринадюк, Наталка Павлик, Марія Хімяк.

Дзвонар Цикаляк Петро Сільвестрович народився 8 жовтня 1943 року в м. Косові. Закінчив у 1957 р. Косівську семирічну школу, згодом профтехучилище в м. Угніві Сокальського району Львівської області. В 1970 р. закінчив Косівську вечірню середню школу. Працював в рембуддільниці, ВХО «Гуцульщина», в Косівській пожежній частині. В 1980 році закінчив курси у Вінницькій пожежній школі.
З 1975 року прислуговував у церкві, був членом ревізійної комісії, церковної двадцятки, дзвонар.

Гордістю нашого Божого храму є церковний хор, який у 1958 р. організував отець Леонтій Борса. Репетиції хору відбувались систематично, і це давало чудовий результат. Хор звучав професійно. Отець Леонтій був вимогливим до себе і своїх хористів. Він допомагав регенту Володимиру Михайловичу Галицькому організувати і навчити церковний хор. Це було у післявоєнний період.

До цього регентами були Йосип Тріска, Анна Когут (1899-1989), яка приїхала до Косова у 1935 році, де працювала у спілці «Гуцульське мистецтво». На перших порах вона була учасницею, а пізніше стала організатором і диригентом хору Монастирської церкви. За сім років перебування у Косові керувала жіночим, чоловічим, мішаним і дитячим хорами, репертуар яких був виключно українським. Також хором керували дяк Михайло Каплич з 1940 по 1985 рр., Остап Романів, імость Карпінська, дяк Дмитро Федорчук, який працює по сьогоднішній день.

Протягом 53 років пропрацював дяком Каплич Михайло Михайлович, уродженець міста Косова (народився 10 серпня 1916 року). Він ще змалечку разом з батьком, старшим братом при церкві Св. Трійці, ходив до Монастирської церкви. Тому ще молодим 17-річним хлопцем Михайло загорівся бажанням співати у церковному хорі. Маючи чудовий баритональний голос, читав апостола. Церковні книги були написані старослов’янською мовою, тому він самотужки вивчив її, не маючи музичної грамоти, опанував церковний спів Богослужіння.

1939 року Михайло Михайлович брав участь в польсько-німецькій війні, попав у полон. Дякуючи Богові, що залишився живим, він твердо вирішує стати дяком. Отець Ткачук Йосиф 19 червня 1946 року призначає М.Каплича дяком у церквах Св. Трійці м. Косова, Св. Стефана с. Город і Св. Василія Великого на Москалівці.

Дяк М. Каплич самовіддано працював, незважаючи на важкі сталінські часи, на переслідування влади, він своєї віри не зрікся і не зрадив. Організувавши церковні хори при трьох церквах, навчав дяківства теперішнього дяка Дмитра Федорчука при церкві Різдва Івана Хрестителя та Михайла Баранюка при церкві Св. Василія на Москалівці.

Михайло Михайлович був добрим столяром і садівником. Люди згадують його як розумного та ерудованого в різних сферах життя чоловіка.

Дяк М. Каплич за півстолітній час працював з о. Й. Ткачуком, о. Л. Борсою, о. Є. Карпінським, о. Д. Близнюком у церкві Різдва Івана Хрестителя до 1987 р. З 1990 по 1994 роки дякував з о. Іваном у церкві Св. Василія, відразу коли відкрили церкву та дозволили Богослужіння.

Помер Каплич Михайло Михайлович на 90-му році життя, 9 липня 2006 року і був похований на Москалівському цвинтарі.

Зі слів дочки Марти

Федорчук Дмитро Васильович (1955 року народження) з 1962 по 1972 р. навчався у Пістинській СШ, де закінчив 10 класів. У церкві с. Пістинь почав співати у 1970 році як помічник дяка.
1973-1975 рр. служба в армії. Після армії дякував в с. Пістинь вже самостійно з о. Романом Миронівом, о. Василем Воєводою, о. Василем Романюком, але без реєстрації. Дякував у селах: Брустури, Шепіт, Річка із о. Володимиром Лучком.

У 1981 році повернувся дякувати в с. Пістинь та с. Микитинці із о. Іваном Федораком, о. Михайлом Синежуком до 1987 року.

За клопотанням о. Дмитра Близнюка був зареєстрований при церкві Різдва Іван Хрестителя у місті Косові.

Одночасно дякував у селах Соколівка, Город, Ст. Косів, с. Вербовець. У церкві Богородиці с. Ст. Косів організував діючий церковний хор.

У даний час Дмитро Федорчук дякує з о. Ростиславом Близнюком при церкві Різдва Івана Хрестителя в м. Косові та церкві св. первм. Стефана в с. Городі.

При о. Д. Близнюкові довгий час керувала хором Я. М. Сорохан. За час її керування хор збагатився різноманітними класичними творами К. Стеценка, Людкевича, Д. Бортнянського. Ярославою Михайлівною був проведений ювілейний вечір, присвячений І. І. Огієнку. Вечір проходив на високому професійному рівні. В ньому брали участь церковний хор, читці, інструментальний квартет та діти школи мистецтв.

Більше 30 років активними учасниками церковного хору були Процюк Д., Перкатюк А., Майданюк Г., Лаврук С., Боєчко І., Довбенчук М., Кабин І., Юсипчук М., Гондурак М., Бончук Г., Матійчак Ю. та інші.

На даний час склад хору поновився. Керує ним Романів З. К.. Хор неодноразово брав участь у районній розколяді, також у святах духовної музики. Був відзначений багатьма грамотами та подяками, зокрема

Грамотою з благословення Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета до 2000-ліття Різдва Христового. В репертуарі хору твори духовної музики композиторів М. Вербицького, К. Стиценка, Д. Бортнянського, М. Лисенка, А. Веделя. Багато зусиль для доброго звучання хору докладає дяк Дмитро. Його добрий музичний та гармонічний слух – то велика підмога для хору. Активними учасниками хору є Довбенчук М., Кабин І., Сорохан Я., Камінський Я., Воронкова Я., Дубровська X., Граблюк Г., Атаманюк О., а також багато учасників ансамблю «Осіннє золото».

Також читайте:

Приватний музей гуцульського мистецтва родини Корнелюків Книга-альбом «До 100-річчя Монастирської Церкви Різдва Івана Хрестителя»: Важливі події в історії Книга-альбом «До 100-річчя Монастирської Церкви Різдва Івана Хрестителя»: Священичий рід Близнюків Юліан Матвіїв – повстанський командир «Недобитий»