Вже більше року на Косівщині живе і працює Біл Блітц, волонтер Корпусу миру — незалежного федерального агентства уряду США.

Ми попросили пана Блітца розповісти про свою діяльність і поділитись враженнями про Гуцульщину та Україну, куди його привів несподіваний жереб долі.

— Сформулюйте (коротко) головну місію, яку реалізує Корпус миру в Україні.

— Організація, у якій я працюю, діє у трьох основних напрямах. Перший — це допомога країнам у задоволенні їхніх потреб у кваліфікованих фахівцях. Два наступних напрями взаємопов’язані — така співпраця допомагає громадянам інших держав ліпше зрозуміти американців, а громадянам США — ближче познайомитись із способом життя і проблемами багатьох народів світу.

— Що спонукало Вас вступити в цю організацію і поїхати на тривалий час в іншу країну?

—  Корпус миру створив президент Джон Кеннеді у 1961 році і сформулював його головну мету — сприяння миру в усьому світі і налагодження дружби між народами. На початку 1960-х років я навчався у школі. Виступи президента з приводу заснування і діяльності цієї організації дуже схвилювали мене, надовго запам’ятались. Я отримав вищу юридичну освіту, тривалий час працював у юридичному бізнесі в трьох штатах — Огайо, Вашингтон і Орегон. Після завершення юридичної практики кілька років був волонтером різних організацій у штаті Орегон. Тоді й пригадав початок шістдесятих років, промову Джона Кеннеді, яка мене так надихнула, і вирішив теж долучитись до діяльності Корпусу миру.

Якщо хтось вступає у лави цієї організації, то зобов’язується 27 місяців працювати в іншій країні. Мене дуже цікавила Східна Європа, але ніколи не був тут раніше. Тому виявив бажання поїхати сюди і так потрапив в Україну.

— У чому полягає Ваша безпосередня діяльність на Косівщині і чи задоволені Ви її результатами?

— Я дію у рамках програми муніципального розвитку і приїхав у Косів на запрошення Центру громадських Ініціатив. Співпрацюю з місцевою громадою та інститутом прикладного і декоративного мистецтва.

Біл Блітц (крайній справа) приймає присягу волонтера Корпусу миру.

Біл Блітц (крайній справа) приймає присягу волонтера Корпусу миру.

Веду заняття у так званих англійських клубах (в КІПДМ, у місцевій бібліотеці і в ЦП) два і більше рази на тиждень. Їхня мета — допомогти слухачам розуміти та вдосконалювати англійську мову. Ми не навчаємо у традиційному розумінні цього слова, а даємо можливість чути мову з уст її носія, спілкуватись нею, розширювати словниковий запас, дізнатися значення багатьох незрозумілих слів і усталених виразів.

Почав працювати у червні 2012 року і залишатимусь тут до червня 2014 р. Після цього повернуся додому, у свій рідний штат. Я сподіваюся, що моя діяльність у Косові та проекти, над якими працюю, будуть корисними для міста і жителів району. А наскільки вона буде успішною — покаже час.

— Якими були Ваші перші позитивні і негативні враження, коли побачили Косів?

— Місто здалося мені досить оригінальним і візуально привабливим. Тут я побачив те, до чого звик. Карпатські гори схожі на наші. У моєму рідному штаті Орегон також є гори і ліси, доступні для людей, у нас теж свіже повітря. За той рік, що живу тут, я мав змогу побачити і оцінити мистецтво, культуру і звичаї Косівщини, гуцульські традиції, насолодитися музикою, їжею і милуватись вашим барвистим національним одягом.

Але я побачив, що в Косові, як і в інших містах України, у яких побував, бракує якісних послуг для жителів. Наприклад, таких, що полегшують життя людей з,обмеженими фізичними можливостями, зокрема, їх пересування і безперешкодний доступ у приміщення, автобуси і поїзди. Поганий стан доріг — очевидна проблема, яка потребує вирішення, щоб поїздки в регіоні і загалом у країні приносили задоволення.

— Вас не гнітить самотність? Адже живете в чужій країні, серед людей з незрозумілою мовою і ментальністю. Чи маєте тут друзів?

— Почуття самотності періодично відчуває більшість волонтерів Корпусу миру. Перебувати далеко від того, до чого ми звикли, далеко від сім’ї і друзів — це складно. Ми, американці, звикли мати постійний доступ до Інтернету і користуватись ним, передусім електронною поштою або Sкуре. Це закономірно, бо для пересилання листа в або із США може зайняти 3-4 тижні. Отже, компенсуємо брак спілкування із співвітчизниками за допомогою всесвітньої мережі. Окрім того, волонтери періодично зустрічаються у Києві або в інших містах, це також допомагає боротися з відчуттям ізоляції.

Тут я знайшов кількох друзів, із задоволенням спілкуюсь із ними, а вони мені розповідають багато цікавого про українську культуру, звичаї і звички. Завдяки їх поясненням мені набагато легше зрозуміти, чому щось робиться певним чином або чому люди реагують саме так.

— Чого суто американського Вам дуже не вистачає в Україні?

— Є багато речей, які недоступні тут, і до яких я звик, проживаючи в США. В основному це те, що стосується питань особистої зручності.

Наприклад, щоб потрапити в будівлю, необхідно «зробити багато кроків», дуже бракує ліфтів. Немає якісних доріг. Не можу зрозуміти, чому так дорого треба платити за тепло в будинку і.,, папір для копіювальної техніки? Чому поїздки в інший населений пункт чи місто відбуваються у переповнених автобусах або потягах? Мені дивно, що банки, поштові відділення та урядові організації так часто використовують паперові документи і штампи, а не комп’ютери для ведення документообігу і доступу до інформації.

Я також здивований тим, що після снігопаду ні жителі, ні місцева влада здебільшого не чистять тротуари та вулиці, щоб зробити рух безпечнішим. А проблеми з водопостачанням, доступом до гарячої води і душу часто стають темою для розмов більшості волонтерів Корпусу миру.

— Чи є, на Ваш погляд, певна риса українського національного характеру, місцева традиція чи, може, якась типова деталь з повсякденного життя, яку, на Вашу думку, варто було б перенести на американську землю? І, навпаки, яку американську рису характеру, традицію, побутову звичку Ви могли б порекомендувати перейняти українцям?

— Мені сподобалась така риса української національної культури, як визнання важливої ролі релігії у житті суспільства і відкрита демонстрація своїх релігійних почуттів. У США є багато релігій і віруючих людей, але і вони і, особливо, представники влади не демонструють це так само відкрито, як тут, в Україні. А Українській державі я порекомендував би стимулювати у своїх громадян розвиток індивідуальності та бажання домогтися особистого успіху.

Розмову вела Аліса Мудрицька.
«Гуцульський край», №40, 2013 рік

Facebook коментарі
Share