Декілька днів тому я поширив фотознімок з 1960-х років. Паротяг коломийської вузькоколійної залізниці сфотографований на тлі декоративного панно, яким прикрашено будинок на вулиці Гетьмана Мазепи в Коломиї. Саме це панно відкрилося тоді, як прибрали незаконну рекламу на фасаді одного з будинків. Цей пост сподобався і його поширювали й поширюють.
А мене зацікавили автори цієї роботи – Олександр Миханько й Адам Варадовський. Олександр Миханько – художний й архітектор, причетний до створення цілої низки знаних об’єктів у Коломиї. У проєкті зі створення панно він мав свою ділянку роботи.
Мені ж хотілося дізнатися більше про художника, прізвища якого я до цього не чув. Матеріалами про нього поділилася донька – Лариса Варадовська.
Адам Юрійович Варадовський (1939–2004) був родом з Косова. Виходець з родини гончарів і киламарів.
-
- Адам Варадовський
-
- Диплом по спеціальності художньої кераміки
-
- Адам Варадовський. Автопортрет на тридцятиріччя. Пастель. 1969 р.
Упродовж 1961-66 років вивчав творчість і ремесло у Косівському училищі прикладного мистецтва. Отримав фах художника-кераміка. Вчився добре і був небайдужим студентом. Про нього навіть написала великий матеріал місцева газета. Серед іншого, він розробив проєкт і працював над створенням сучасного варіанту традиційної гуцульської печі.
Жив між Косовом і Коломиєю. Одружився у Коломиї 1962 року. З дружиною Іриною виховали двох доньок – Ларису та Уляну.
Життя його було наповнене творчою роботою. Збереглися в родині твори, виконані в різних техніках і стилях. Портрети, на яких мовою кольорів і відтінків (а інколи просто графічними лініями) передано вдачу і настрій людей. Вироби з кераміки, де помітні авторська воля до творення нової реальності у, здавалося б, традиційній техніці й матеріалі. Дещо просто залишилося у формі ескізів. Тут є й декілька робіт, схожих за стилістикою до декоративного панно на вулиці Гетьмана Мазепи в Коломиї.
-
- Адам Варадовський. Портрет доньки Лариси
-
- Адам Варадовський. Портрет дружини. Пастель.
У драмтеатрі в Коломиї Адам Варадовський працював до 1968 року. Тоді його реформували, доки врешті не закрили. Та художник не полишив співпраці з театром. Любителі сцени гуртувалися при міському будинку культури, де Адам Варадовський працював як сумісник. Зокрема, у травні 1975 року відбулася прем’єра вистави за п’єсою Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля». У газетній рецензії про нього написано як про художника-декоратора.
У наступні роки, після театру, Адам Варадовський займався своїм родинним творчим ремеслом. Працював художником-кераміком у Заводоуправлінні будівельних матеріалів у Коломиї. Там 1968 року створили цех художньої кераміки. Керувати ним запросили Олександра Фекете з Хуста. У пізніші роки, як каже Лариса Варадовська, батько її став членом Спілки художників, працював у Коломиї у виробничих майстернях Художнього фонду.
Як згадує донька, майже всі автобусні зупинки від Коломиї у бік Косова (як їхати через Яблунів) викладав мозаїкою її батько. Приміщення Заводоуправління будматеріалів він також оздоблював мозаїкою.
Про нього як про майстра-кераміка, який відроджує сюжетне мистецтво розпису кахлів, ще 1966 року писав у всеукраїнській газеті «Молодь України» майбутній знаний письменник Роман Федорів. Та й науковці Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського добре знають це ім’я. Його не раз згадують у наукових стаття, присвячених розвиткові кераміки в Коломиї.
Так я на карті Коломиї відкрив нове для себе ім’я.
Здається мені, що творчість Адама Варадовського, зокрема й згадане панно на фасаді будинку, це таке собі коломийське мистецьке шістдесятництво. На щастя, не розпізнане в ті часи, завдяки чому воно дійшло до нас.
