Дуже часто ввечері, в горах біля багаття, друзі просять розказати мої легендарні “історії”. Кажуть, що пора писати книгу. Отож за багаточисленними проханнями, я публікую серії цих історій в трьох підбірках: смішні і веселі, містичні та небезпечні історії Карпат. Вйо читати і сміятись! :)

1.”Еротична” дримба

Якось я поїхав на черговий фестиваль в Карпатах — “БерезівБандерФест”. Все було як завжди, класна атмосфера і музика, ніщо не віщувало “біди”. Там, до речі, я вперше почув гурт “ГОА”, який буде представляти нашу країну на Євробаченні, а тоді про них ще ніхто не чув. Проте, я зміг побачити в них потенціал, про що і написав в статті ще в далекому 2016 році.Еротична дримба

Отож вечором, після концерту останнього дня всі фестивальники зібрались біля нашого багаття в центрі поляни, і ми почали свій імпровізований акустичний концерт — “афтер-паті”. Хтось приніс гітару та барабани і ми кілька годин співали українських пісень. За деякий час втомились і багаття майже погасло, тому всі вляглись на землю, щоб трошки відпочити. І тут я згадую, що взяв “варган-дримбу” на фестиваль спеціально для таких випадків.

Я починаю грати, все ніби як завжди. І тут раптово дівчата, які мирно лежали біля багаття, починають повільно повзти до мене, ніби я їх зачаклував сопілкою, як індієць змій-кобр. Я не зупинявся, думав може це якийсь жарт чи флешмоб. Та скоро стало не до сміху, бо дівчата мене оточили і я подумав, що помер і попав в рай. Вже не взмозі грати далі від цієї містичної жіночої енергії — все що мені залишилось, це по черзі з ними цілуватись. Моє життя назавжди розділилось на до і після, — після процедури всі щасливо розповзлись по своїх місцях і палатках, а я ще довго сидів і не міг зрозуміти, що це було.)

2.”Критичні” коні

Коники. Фото: Юрова Наталія

Коники. Фото: Юрова Наталія

Для когось перший похід в гори це радість, а для когось психологічна травма на все життя. Так сталось і з моєю подругою, яка і в 16 років захотіла вперше в житті піти на Писаний камінь. Ніщо не віщувало біди, як завжди. Я в ролі гіда, подруга та друг з Косівського інституту. З дівчини за екскурсію була гарна їжа, адже вона смачно готувала. Отож теплого сонячного літнього дня йшли з Буковецького перевалу за звичним маршрутом. Десь на середині шляху ми почали помічати, що за нами слідують коні.

Спочатку ми сміялись, не парились цим. Через кілька кілометрів коні стали аргесивніші і нам вже стало не до сміху. Ми вирішили від них відірватись і почали швидко йти — не допомогло, почали бігти — не допомогло, почали закривати деревяні перелази на дорозі — не допомогло. Отож ми зрозуміли, що потрапили в халепу. Через деякий час виявилось, що на нас чоловіків коні не реагували взагалі, а лише на дівчину. Також зясувалось, що то не коні, а чотири кобили. Дівчина почала плакати, в неї почалась істерика. І тут ми дізнаємось, що в неї “ці дні” — критичні.

Вся ситуація стає все “критичнішою”, кобили ломляться прямо на дівчину, а ми її обороняємо, як воїни світла палками для трекінгу. В результаті, я придумую план порятунку. Забираю в них рюкзаки і йду дорогою, для відволікання, а друг з подругою ідуть лісом, роблячи півкілометровий круг, адже коні дівчину з лісу не випускали взагалі. На щастя, за півгодини вони втратили запах “конкурентки” і преспокійно почали жувати траву ніби нічого і не сталось. А ми, врятовані, щасливо добрались на вершину. Правда з того часу дівчина на Писаний більше ніколи не ходила, вже 6 років, і я її розумію.

3.”КороваВірус” атакує!

В 2019 році я пройшов свій найважчий похід в житті — на Сивулі (40 км за 10 годин). Цілий похід я мріяв, що я прийду до палатки і з’їм своє смачне сало з чорним хлібом, чомусь забув його взяти із собою. Але поки я розводив вогонь, корова, яка паслась поруч занюхала сальце і поки я повернувся до вогню залізла в палатку і з’їла моє сало разом з целофановим кульком – отакі в Гуті “корови-салоїди”!!!

КороваВірус

Прийшла власниця корови і довго сміялась, а от мені було вже не смішно їсти «пісну» мівіну. Заснути звісно не вдалось, пасли коні навколо палатки і дзвонили в дзвіночки на шиї безперестанку та і втома давалась взнаки – ноги просто не розгинались десь два дні).

4.”Собака шпіон і Лопата”

Це був похід на одну з вершин Сколівських Бескидів із оригінальною назвою Лопата у Львівській області. Похід був зі стрімким підйомом і спуском та значним перепадом висот — це була досить важка фізична вправа. Гора Лопата має видатне історичне минуле: там досі збереглися окопи І світової війни, а під час ІІ світової війни вона була місцем переможних боїв УПА з німецько-угорськими загонами. У маршруті є дві цікаві гідрологічні пам’ятки Львівщини: водоспад Кам’янка і Мертве озеро з сірководневою водою, через що там не водиться риба.

Собака шпіон

Отож повернувшись із друзями пізно вечором із цього непростого походу, ми вирішили, як завжди, поласувати жареним салом — елітною їжею Карпат. Частину відклали “на завтра”, щоб вранці вже не розводити багаття і швидко повернутись у Стрий. Я, як гід із досвідом, сховав сало в тамбур палатки та накрив двома металічними тарілками. Проте вранці нам посмакувати салом не вдалось, адже собака-барабака-поцупака знаючи, що до сала не добереться через тарілки, вкрав з палатки його разом з посудою.

Цілий ранок ми шукали посуду в радіусі 100 квадратних метрів, але так і не знайшли. Я вже почав думати, що друзі поснідали без мене, а вони, в свою чергу думали про мене те саме. Закінчилось все хеппі-ендом — в Стрию, я вперше в житті скуштував їхні фірмові вареники з перемеленою на фарш квасолею і з того часу це мої улюблені вареники із сметаною та шкварками!

5. Гуцульське “ноу-хау”

Ротило — найвища вершина (1483 м) Покутсько-Буковинських Карпат, входить до маловідомих Запрутських Горган. Після відпочинку на вершині повертаємось назад у Волову, через полонини Ротило (є джерело) та Ротундул (є хати та колиби). Загалом це гарний похід вихідного дня, середньої складності, з чудовими краєвидами та особливою атмосферою, якої ви ніколи не відчуєте на Говерлі). Гора Ротило назавжди залишиться у вашому серці. Це непопулярна гора, тому там ви рідко зустрінете навіть грибарів та лісорубів. Енергія гори дуже сильна і чиста, ліси древні і вкриті мохом. Одним словом це Горгани, у всій своїй первозданній красі. А цікавинкою маршруту є Гуцульське “ноу-хау”

Гуцульське ноу-хау, або нашо кігнути слупи, як можна провести світло по смереци — цей пост з моєї мандрівки поширили багато інформаційних сайтів Закарпаття і Прикарпаття).

Гуцули в Карпатах тягнуть електрокабелі по смереках. Таке “гуцульське” нововведення є с. Волова Верховиньского району, де кабелі проходять по стовбурах лісових смерек.

6. Поворот “нє туда”

Була ще одна смішна історія під час походу на Синяк. Останній автобус з Буковелю на Косів відправився о 17-00, на Коломию о 18-00, але я на них не встиг, адже похід видався важким і тривалим. Я йшов перший раз і цього не врахував. На Франківськ були в 19-00 та 20-00, але вони їдуть через Надвірну і в Коломию не заїжджають.

Тому все що мені залишалось, це їхати до повороту на Ворохту франківським бусом, а далі автостопити Верховини і Косова.

З Буковелю є два майже ідентичні повороти на відстані 4 км один від одного, перший на Яблунецький перевал і Закарпаття, а інший, наступний до Ворохти і Верховини — не переплутайте, як я). Бо якби мене добрі люди не перепитали куди я їду, то ночував би не в Косові, а десь в Ясінях чи Мукачевому). Отож стомлений і невиспаний, я помилково автостопив на Закарпаття і люди мене три рази висаджували з машин, бо їхали не у Верховину. Я їм не вірив, думав видно якісь туристи, нічого не розуміють в Карпатах і все одно наполегливо годину там стояв.

Нарешті люди, які “стопили” поряд зі мною таки підтвердили, що я їду не туди і я майже вночі поїхав в іншу сторону. Потім почався дощ і я вже планував ночувати в лісі “під смерекою”. Проте, світ не без добрих людей. Доїхав я на фурі до мого повороту і на “правильному” повороті сів в автобус “Івано-Франківськ-Верховина”, а звідти “стопив” до кільця в Ясенові з верховинської обїзної, а з кільця вже в Косів. Будьмо уважні!)

7. “ВелоКорови”

Одного разу під час веломандрівки мене оточили корови, які дуже агресивно поводилися, так, що довелося тікати вверх по схилу до їхнього власника. Я питаю, що там внизу за злі бики, а він каже – так то ж корови, що ти паришся, вони нікого не чіпають. Отож, я вернувся назад і таки почав прориватись нижньою трасою. Починаю я перелізати, а корови не вірять, що я таки вернувся і насмілився лізти – дві менші і дві більші. Малі мене бояться, а великі оточили мене і побігли, коли я повернувся до них спиною. Я не міг втекти, бо ровер не кину і газдів не було на подвір’ї, щоб сховатись. Тож я не міг тікати вперед, а назад дорога вже була відрізана.

Оцінивши свої шанси на виживання, як такі, що близькі до нуля, я побіг не від корів, а на них. Такий оригінальний хід поставив їх відверто в ступор і вони почали розбігатись. Ну і для підсилення ефекту, я також почав кричати і стукати велосипедом. На певний час це їх зупинило і дозволило мені дістатися до протилежного паркана, але я ще разів десять змушений був бігти на них, бо лише я обертався і вони одразу нападали. Я почував себе ковбоєм, але, на щастя, зміг перелізти. Але корови були так знервовані моїми психологічними маніпуляціями, які дозволили втекти, що почали валити паркан і мене врятував лише колючий дріт, який трохи заспокоїв нападників. Але в мене чесно було враження, що вони той дріт перекусять і з’їдять мене.

8. “ВелоСбу”

Або ж іншого разу, коли я був в Усть-Путилі, під час розвідки місцевих скель. Люди в селі дуже привітні, всі розпитували звідки я є, і чому приїхав. Один місцевий хлопець вирішив навіть пригостити мене пивом, я не відмовився, але даремно… Бо це був хитрий продуманий план, виявилось, що він влаштував мені допит чи я не російський журналіст та «шпигун». На жаль, в мене при собі не було документів (тепер я їх завжди беру в усі веломандрівки).

Фото: Роман Печижак

Фото: Роман Печижак

Це був день якраз перед виборами (субота), всі ходили і переживали за кого голосувати. Нарешті, насилу я відбився від цього «патріота», який мене «перевіряв», кажучи, що він працює в СБУ і що зараз він зателефонує хлопцям, які мене десь відвезуть в гори на допит та більше мене ніхто не побачить. Така от, карпатська “екзотика”.

Косів-Усть-Путила (через Верхній Ясенів)
Косів – Усть-Путила (до Кам’яної Багачки)
Косів-Усть-Путила (через Верхній Ясенів): gps-трек
Косів – Усть-Путила (до Кам’яної Багачки): gps-трек

Проте саме такі моменти при виході із зони комфорту і роблять наше життя яскравим і насиченим. Особливо чітко це відчувається, коли рік сидиш на карантині!

Щастя є і Вйо до Карпат!

Відкрити Косівщину

Гід та журналіст — Тарас ПАСИМОК

Share