Літо. Бо вишня скупана навіть не борониться від ласих шпаків. А небо зливає з цебра так фист – одна злива поза другу.
А я бігаю у дзеленій спідничині польовою дорогою, а відтак з розгону паду на пласт складеної трави і роззираю небо. Глибоке яке.. Хмарка біжить – ніби дівчинка..
Я би, певно, так до ночі зазирала на хмари, якби не вчула кінець города бабчине: «Дівко, де ти є.. Ану д’хаті!»
Я забігаю і не пізнаю подвірє. Фіртка, ворота, хатні двері – всі умаєні кленовими гілками, а в хатах поверез верітки настелено любистку і м’ятки.
— Свєто прийшло д’нам, видиш? – бабка пече завúванец. Трави дихають на хату і здається я знаю, чим пахне рай. М’яткою, любистком і бабиним завиванцем.
— А для чого на брамі галузи?
— Аби злі сили не надлетіли. Бо то Дзелені свєта..
— А їх богато?
— Є, Івасю, богато, і на цім,і на тім світі…
— А чо я їх ніколи не виділа?
— Бо їх понагонила твоя баба. Отака мала та згорблена, а понагонила, – сміється до мене.
Трохи з недовірою заглядаю на фіртку. А може ті сили злі всі поза брамов?
Але їх не видко. Лиш моя діточа уява малює русалок і щезників, які поставали коло брами і зазирают. Але боютси мої баби Маріки.
— Ба, а які на вигляд злі сили?
— Деколи дуже навіть файні. Але би ти знала: не все страшне і невидиме – зле.
Бабка розказує чимраз – тихіше. Вколисує.. Очі самі закриваються, і мені видиться сумна русалка. На голові у неї – зелені лілії з переблиском, сукенка прозора переблискує так само, а русалка пливе споришами нашого двору і чогось смутна..
А відтак видиться дівчинка в льолі білій. Кругленька на лице така дівчинка. Нечутно і вона пропливає над нашим двором і лиш довшають тіні. А відтак сниться, ніби любисток з підлоги оживає і стає зеленим коридором, і я лечу ним, і влітаю в ліс якийсь і…пробудилася.
… Рано бабка мені розказала, що кругленька смутна дівчинка – то могла би бути її сестричка Олюся. Лиш Олюся – не русалка, бо вона хрещена. Хоч і відлетіла з цего світу гет чисто дитиною..
.. Сиджу на канапі перед хатою, плету віночок і думаю. «Не все невидиме – зле». Так казала бабка. І чим більше мине з тої днини років, тим більше за цими словами відкриється.
