Це коли ви спочатку почуваєтеся себе чужинцем, але через два дні ви вже знаєте всіх, і всі знають вас…
Це коли черешні та вишні ростуть просто дороги, і ви не можете їх наїстися, не зважаючи на всі застороги, що «то на вулиці і пороху повно»…
Це коли ви не встигаєте хреститися коло кожної церкви, бо капличок більше, ніж церков…
Це теж наші хлопці коло мерії, яким «завжди 20» і молода вдова коло свого чоловіка — де всі наші хлопці… в портретах та в пам’яті… і вона торкається його фотографії і не може відступити, відійти… бо цей жаль та смуток, він назавжди, навічно…
Косів — це скрізь колодязі з прозорою крижаною, що щелепи зводить джерельною водою та 32-ма сортами винограду на одній лише ділянці доброго ґазди…
Це коли на водоспаді просиш хлопців ще раз стрибнути до води для фото, і вони щасливі це роблять для вас кільканадцять разів… лише тому, що ви їх попросили… тому що ви просто є…
Це коли тобі кажуть, що пес-алабай тебе розірве на шматки, а він тобі лиже руки вже через паркан і не знає, як виказати свою любов та дружбу.
Косів — це «далекі гори та високі полонини», де ти назавжди втратив своє серце, і щоби його повернути, ти обов’язково туди приїдеш ще…
Це сніданок в готелю альтанки, де нікого немає, тільки тиша і ти… і ти сам на сам з твоїми думками… а господарка пані Діана хоче конче знати, що ви бажаєте на сніданок — омлет чи сирники…
Це також Ісус на Хресній дорозі — перед супермаркетом… це теж тільки Косів…
І коли ти прокинаєшся від співу пташок о четвертій ранку і згадуєш Шевченка «світає, край неба палає, соловейко в темнім гаї сонце зустрічає», то розумієш, що Тарас Григорович теж колись був в Косові, інакше він би цих рядків не написав…
Хто раз там був, назавжди втратив там своє серце, і щоби його повернути, треба ще раз приїхати… хоча би подумки, бо все наше життя відклалося до «після Перемоги»…
Косів — то любов, яку можна передати далі, треба нею ділитися з усіма, інакше розірветься серце і не витримає душа…
P.S. …ну і де ще перевізників колишуть на гойдалці клієнти… тільки в Косові…
Коментарів: 1
Лідія Закалюжна, 06.07.2024 о 13:01
Моє знайомство з Косівом почалось у вересні 2013 року, коли гуляла по Київу і на Контрактовій площі почула спів гуцула на відкритті ярмарку. А потім він спитав у глядачів – чи знаємо ми столицю Гуцульщини. Косів. А взимку побачила розсилку турагенції , дє пропонували відпочинок у Косові. Встигла тільки три рази відвідати це чарівне місто. Була на День міста 7 липня , це незабутні дні. І мрію після деокупації Бердянська обов’язково завітати в Косів !!!!!!!!!