Надійшла осінь, гуцули розбрились по лісах — на роботу, працюючи гірко на дармоїдів.

За тяжку роботу кривдить гуцула-робітника кождий. Кривдить єго т. зв. завідця, бо замовлюючи гуцула в роботу, бере з него кілька днів робучих, мусить такому завідцеви робітник кілька днів косити, молотити, сапати, а зглядно який будь дарунок дати, бо інакше не прийме до роботи.

Колиж уже прийшов до роботи, то такий завідця перебирає вироблене кождої штуки дерева по 80 сот., а робітникам платить уже лише 72 а найбільше 78 сот.

Друга кривда гуцула-робітника — то платня за так зв. колибу. Колиба є то рід шопи, де дилини пристають так щільно до себе, що куди вітер забіжить, туди і вилетить, покрита лубом з смерік, а дуже рідко драницями, котрі долюзом наметані, камінем навалюються, щоби їх вітер не розніс.

— Поставлене такої колиби коштує 8-10 кор. найбільше, бо властитель дає даром материял на сю колибу. За «вигоду» в такій колибі, хотьби за один день замешканя платить гуцул-робітник від 2-4 кор., а що через зиму зажиє з ріжних причин такої «вигоди» до 260 робітників, тож дохід за таку колибу винесе що найменьше 400 кор.

На середині такої колиби горить ватра (огонь), при котрій робітники готовлять собі їду, звичайно кулешу, а в ночи «до сну» заколисуються в той спосіб, що коли ватра в плечі припікає, то з переду на робітникови «лудинє» (одіж) замерзає…

Я звертав уже прилюдно увагу промислового інспектора на ті «вигоди» по колибах, та не винувачу єго, що доси ще не придививсь тим вигодам зблизька, бо годі одному чоловікови, хотьби і так щирому, як п. Навратіл, одоліти таку тяжку задачу. Добре ще, коли може виказати «гаразди» робітників по ріжних фабриках, а не то ще по лісових заводах.

Сьміло можна твердити, що у таких колибах ширяться в Косівщині головно заразливі слабости, особливо тиф. Се не трудно би доказати при дрібці правдомовності та прихильности для того гуцула.

Від падолиста до цьвітня не переводять ся майже по гуцульских селах заразливі слабости, особливо тиф під всякими проявами, а початок більшої половини тих слабостий лежить в тім, що «знесли сего або того з роботи хорого». Всі ті слабости субсумуються під назву «горянка».

Про епідемічне ширенеся тої «горянки» рідко коли повідомлюйсь пласти, бо в такім разі мають писарі громадскі досить роботи.

Коли я, якос повідомив староство в Косові про застрашаюче ширене ся тифу, то треба було аж довгих справоздань через жандармерию — доти, доки тиф сам з себе не вигас! Не пригадую собі докладно, який процент смертельности виказаний за косівский повіт, але судячи по моїм приході, котрий належить до найтверезійших і найзаможнійших в Косівщині, припускаю, що повивен бути, коли не 50 то принайменьше 40%.

Се страшно високий процент, коли зважится, що гуцул відживлявсь далеко лучше як кожний другий мужик в Галичині і має найчистійший, доси ще не оподаткований «люхт».

Трету кривду наносить гуцулови-робітникови т. зв. маґазин. Такий маґазин має заспокоювати всі потреби робітника, то значить, достатчувати єму всяких знарядів до роботи, коли єго знарядя понищаться, постолів і др. річий до убраня — припасів до їди.

Потреби свої, котрі робітник в такім маґазині заспокоювати мусить, оплачує він 1,5-2 рази висше понад найвисшу жидівску ціну мійску…

Як такі маґазини нищать гуцулів-робітників, покажу лише на двох случаях: «Голодранець С. з Я.», як мовлять гуцули, був наставником над ними, маючи 8 зл. місячної платні на своїм харчи, тож «просив у нас нераз печеної барабульки і дуже смаковав її хоть несолену», а коли перебрав на себе маґазин, зробив 600.000 кор. маєтку і подякував за службу; другий знову Є. з Д. «є до сегодня чинний» і числять єго поверх 600.000 кор.

Не знати, чи інспектори податкові докучають їм так за фассію, як деяким руским попам? Ледви.

До часу закони про обезпеченє робітників побирали від гуцулів-робітників довільний процент на т. зв. «кранкасу» навіть 25% від зарібку! Та «кранкаса» мала до того служити, щоби гуцул-робітник, коли він заслаб на роботі, або коли єго дерево побило, міг лічитись у себе дома (на се діставав він аж 2 зл. тижнево!), або ішов до шпиталю товариства.

Робітник волів дома лікуватись, бо «ту було бодай кому лижочку студеної водиці подати», ніж піддатися в «шпитали» під опіку такого лікаря, хірурґа-жида, котрий раз, а в найлучшім случаю два рази на тиждень заглянув до того шпиталя.

Притім в «шпитали» була аптичка, в котрій «фірман приспособляв ліки для хорих після рецепта того хірурґа». Яке то приготовлене мусіло бути, доказую сим, що сам я був сьвідком, коли повітовий лікар (др. Тарнавский поручив тому хірурґови якесь мікстур зробити, то він навіть не мав понятя, як до тої роботи забиратись, — а щож доперва сказати о препарованю лікарств таким фірманом!! Кількож варта житє такого гуцула-робітника?

Повітовий лікар доніс о тих «порядках» в шпитали висинім властям і ті укарали аж 25 зл. — міліонове товариство! Від того часу перенесено той шпиталь на буковиньский бік під зарядом того самого хірурґа, де знову панує такий «Оrdnung», що безроги людскі гинуть «без чєсу» — покоштовавши лікарств на подвірю в тім шпитали!

Не всі експльоататори гуцульских лісів обезпечують своїх робітників на случай каліцтва. Се обезпеченє повинно бути загальним обовязком, але на жаль не є, та і тим, котрі обезпечені, не так то «з маслом іде».

Докази:

  1. Онуфрий Михайлюк, робітник з Білоберезки, вдовець, отець 5 дрібних дітий, зломав перед 2 роками на «прускій» дарабі ногу, котру єму опісля ампутовали, а доси не побирає жадного удержаня, хоть в косівскім старостві був вже за сим 11 разів;
  2. Василь Попюк з Стебного Довгополе, окалічівший в літі 1899 рівнож на «прускій» дарабі, мимо того, що предложив вже доси аж три метрики хресту, «не має доси ні сякої ні такої резолюциї».

Чисто косівский поспіх! — Давнійш були такі справи в рефераті п. комісара Станіславского (тепер він комісарем при старостві в Камінці струміловій), тож не диво, що неполагоджені за єго побуту в Косові, бо той панок займався іньшими справами, але тепер відай перейшли ті справи в руки якогось другого референта, тож надіймось, що каліки бодай перед смертию дійдуть свого права…

З газети «Руслан», 1900 рік.

Підготував Богдан Павлюк.

Share