За адмiнiстративним подiлом, проведеним 1782 року, територiя Гуцульщини входила в Станiславський округ (циркул, дистрикт), яким заправляв начальник з чотирма комiсарами.
Згiдно нового адмiнiстративного подiлу 1867 року попереднi 17 округiв i 176 повiтiв були лiквiдованi i замiсть них утворено 74 повiтових староств. Внаслiдок адмiнiстративних змiн 1867 року населенi пункти Галицької Гуцульщини увiйшли в 5 новоутворених повiтiв Богородчанський, Коломийський, Косiвський, Надвiрнянський i Снятинський.
Вся адмiнiстративно-полiтична влада в повiтах була передана старостинському управлiнню, яке було виконавчою iнстанцiєю всiх державних установ. Повiтовi старости перейняли компетенцiї колишнiх повiтiв i округiв.
Старостинське управлiння пiдпорядковувалось безпосередньо Галицькому намiсництву з центром у Львовi. Воно було створене як орган, надiлений сильною владою, завданням якого стало придушення найменшого руху, спрямованого проти австрiйської монархiї i панування помiщикiв i капiталiстiв.
При проведеннi цiєї адмiнiстративної реформи судочинство було повнiстю вiддiлене вiд адмiнiстрацiї, в кожному староствi створювались два-три повiтовi суди. На Галицькiй Гуцульщинi такi суди були в Косовi, Кутах, Надвiрнiй, Коломиї, Делятинi i Богородчанах.
Повiти були великими, до них входило багато сiл i мiст. Якщо взяти населенi пункти Галицької Гуцульщини по повiтах, то їх число буде рiзним. До Надвiрнянського повiту входили мiста Надвiрна i Делятин, села Бiлi Ослави, Чорнi Ослави, Дора, Зарiччя, Зелена, Микуличин, Пасiчна, Пнiв, Стримба, Татарiв, Чорний Потiк, Ямна, Яремча; до Коломийського повiту Баня-Березiв, Березiв Нижнiй, Березiв Вижнiй, Березiв Середнiй, Люча, Лючки, Маркiвка, Молодятин, Печенiжин, Рунгури, Слобода Рунгурська, Яблунiв; до Богородчанського повiту мiсто Богородчани, Биткiв. Найбiльшим за кiлькiстю населених пунктiв галицької Гуцульщини був Косiвський повiт, куди входили мiста Косiв i Кути та села Акрешори, Бабин, Барвiнкiв, Бiлоберiзка, Брустурiв, Великий Рожин, Ворохта, Город, Гринява, Довгопiлля, Жаб’є, Iльцi, Слупейка, Голови, Кобаки, Космач, Краснопiлля, Великий Рожин, Микитинцi, Монастириське, Москалiвка, Перехресне, Пiстинь, Прокурава, Рибне, Рiчка, Рожнiв, Розтоки, Смодна, Соколiвка, Старий Костiв, Старi Кути, Стебне, Тюдiв, Устерiки, Химчин, Ферескуля, Уторопи, Хороцева, Черганiвка, Яблуниця, Яворiв, Горiшнiй Ясенiв, Шешори.
Світлина Косівського суду (нині ліцей імені І.А. Пелипейка)
Частини вулиці з ліхтарями (сучасна Т.Г. Шевченка) та бізівно косівські обивателі.
1901 рік.
Прислав Богдан Павлюк
В Австрії, європейській державі, дуже поважали право, тому й будівлі юридичного призначення зводили такими, щоб вони викликали пошану до права і утверджували його непорушність. Інша річ, що не завжди зовнішня імпозантність зумовлювала торжество справедливості. Австрійська монархія дуже дбала про видиму велич і навіть величавість своєї держави. Все, що будувалося державою, будувалося міцно, добротно, на віки. Століття стоїть у Косові будинок лікарні, де тепер терапевтичне відділення. На початку XX століття споруджено й будинок повітового суду. За часів Польщі (1919-1939) тут також розміщався суд. 1919-1939 рр. В Яблунові був повітовий суд, а до послуг населення було 5 адвокатів.
3 1918 по 1936 рік суддею тут працював Володимир Лаврівський. Він не обмежувався службовими обов’язками, а й брав участь у громадській праці, був одним із засновників української спілки “Гуцульське мистецтво” та “Народної каси”, столярської школи гір “Народний дім”, викладати в якій був запрошений з Коломиї майстер високого класу – Михайло Фединський.
Сьогодні юристів, які б обтяжували себе громадськими клопотами, не знайдеш удень зі свічкою. А тоді Петро Рондяк, який певний час був суддею, а згодом адвокатом у Косові, очолював повітову “Просвіту”, ініціював спорудження пам’ятника Т.Шевченкові, а згодом керував будівництвом за народні внески “Народного дому” в Косові (спалений у 1939 p.).
Українськими діячами-патріотами були і судді Богдан Левицький та Ромуальд Сельський, адвокати Остап Копцюх та Іван Библюк. Тож цей будинок нагадує й про цих людей, які заслужили на добру пам’ять про себе.
Місто Косів. Катівня НКВД. 1945 рік. «Так не знущався з трупів ще ніхто в світі»
Зі встановленням “влади рад” цей будинок став наводити страх на косів’ян. Тут розмістилося НКВД, а в повоєнний час – НКГБ, МГБ, тобто каральні органи “диктатури пролетаріату”. Тут тримали у т.зв. КПЗ (“камєра прєдварітєльного заключєнія”) ув’язнених перед тим, як відправити їх до Коломиї чи Станіслава. Це були вороги комуністичного режиму, насамперед “українські буржуазні націоналісти”, а говорячи нормальною мовою – українські патріоти. Тут вони проходили перші допити і тортури. Будинок на подвір’ї ніколи не стояв порожнім. Ув’язнених тримали навіть у підземеллі. Сюди звозили убитих “бандитів”, тобто бійців УПА, тут і не одного вбили, що підтверджено розкопками 1992 року, коли на невеликій глибині знайдено 19 останків, у т.ч. однієї жінки.
Кажуть, є підвали і під самим будинком суду, тільки входи до них замуровано. У тих підвалах страчували людей і за “перших”, і за “других совітів”. Покійний Роман Тріска розповідав, що він сам бував у тих підвалах. Під час німецької окупації він деякий час працював учнем у друкарні. Його й інших посилали у підземелля суду по старі, ще австрійські та польські бланки, які, за браком паперу, використовували для друкування на звороті нових форм бланків. За його словами, в тих підвалах була величезна кількість судових справ. Але ж не їх ховали від людських очей енкаведисти, замуровуючи входи в підземелля, а сліди власних злочинів. Тож ще не всі таємниці цього будинку розкриті.
У 1957 році, під час “хрущовської відлиги”, приміщення колишнього суду, а згодом енкаведистської катівні, передано для відкриття школи-інтернату. У колишній КПЗ обладнано учнівську їдальню. З 1993 року на базі школи-інтернату створено гімназію-інтернат. Отака незвична історія будинку Косівського повітового суду.
В 1952 році на території Косівського району Івано-Франківської області функціонували:
Косівський народний суд Станіславської області, працювали судді та народні засідателі, які виконували обов’язки судді:
Штепа (1947-1948), Сорохан (1947), Радіонова В.С. (1949-1959), Глазков, Дударенко (1952), Козловська (1950, 1953), Гаврич (1950), Дутковський (1957, 1958, 1961), Кащенко (1959-1960), Гіндей (1960), Нижащий (1960-1978), Бойко (1960, 1964-1982), Романчич (1961), Зозулін (1963), Бордук (1963-1965), Кочмар (1964), Пожидаєв (1964), Волощин (1964-1966).
Яблунівський народний суд Станіславської області: Романчич (1950-1962), Гела (1952,1953), Січкар (1953), Каратник (1953-1954), Біланицька (1954), Пученкова (1956), Стародубцева (1960), Санагурський (1961)
Кутський народний суд Станіславської області: Латишева (1949-1956), Дутковський (1950, 1952, 1954, 1955), Левко (1951), Кузьміна, Глазков (1949,1951), Григорович Л.Д. (1956), Савюк (1953).
Народний суд Жаб’ївського району Станіславської області – суддя Недільчєнко (1961).
В 1963 році було об’єднано Яблунівський народний суд Станіславської області, Кутський народний суд Станіславської області, Верховинський народний суд Станіславської області і Косівський народний суд Станіславської області з постійною сесією в Косівському народному суді Станіславської області.
Згідно Конституції СРСР, прийнятої 7 жовтня 1977р., народні суди в районах були перейменовані в районні народні суди. Народний суд Косівського району став назватися Косівським районним народним судом.
Відповідно до положень Закону України “Про внесення змін та доповнень до Закону України ” Про судоустрій ” від 24 лютого 1994р. Косівський районний народний суд став назватися Косівським районним судом.
3 4 травня 2007 року приміщення Косівського районного суду після проведеного капітального ремонту перенесено в приміщення колишнього банку «Україна» за адресою вулиця Незалежності, 50 місто Косів Івано-Франківської області.
Джерело: https://ks.if.court.gov.ua/sud0910/pro_sud/history_court/
