Хрест як розмова з Богом

Для всіх, хто народився в християнській родині, символом віри є хрест. Він супроводжує людину все життя, починаючи з натільного при хрещенні і закінчуючи могильним у кінці життєвого шляху.

Хрест випікають на пасочці, вимальовують на писанці, хрестом знаменують себе при молитві та хліб, коли нарізають до столу, хрестом завершують дах криниці.

Подорожуючи, ми бачимо придорожні хрести. Чимало з них люди встановлюють у місці автомобільної аварії чи там, де сталась біда і загинули люди. Але є інші хрести. Українці не тільки просили Бога помочі і захисту, але вміли бути вдячними Йому. Хрест може означати дуже багато – це і пам’ять, і прохання про захист, і молитва, і вдячність.

Розкажу про такі хрести, історію яких дослідила особисто.

Гірське життя – важке життя. І сьогодні в горах можна зустріти придорожні хрести з простенькою лавичкою біля них. Сільська управа, крамниці, церква – всі ці важливі споруди знаходились в центрі села. Горяни же селились широко по горах, тому дійти до центру села – дорога неблизька. Тому такі хрести посеред пагорбів – саме для того, аби вклякнути і помолитися біля них, якщо церква дуже далеко, а молитва – необхідна саме тепер. Йому, Хресту, горяни звіряли свої біди, молитви, почасти навіть.

Високо горами, куди не дібралась радянська влада, такі хрести збереглись. Багато хрестів сьогодні відновлюють, і стараються за спогадами і розповідями старожилів встановити на тім самім місці. Так, до прикладу в центрі смт. Верховина Івано-Франківської області на роздоріжжі стоїть яскравий приклад придорожнього хреста. Він був у 2017 р.відновлений громадою міста.1 (фото №1)

У селі Рожнів Косівського району Івано-Франківської області на Хімчинській дорозі, на роздоріжжі вулиць Небесної Сотні та патріарха Володимира встановлено подорожній хрест на честь патріарха української церкви Володимира, цей хрест вказує напрям до його хати-музею в с.Хімчин. Як і колись, так і тепер, біля хреста на лавичці спиняються відпочити подорожні, а також тут зупиняються рейсові автобуси і таксі. (фото №2)

Всі ми знаємо, що Західна Україна до певного часу знаходилась під владою Австро-Угорської імперії з її законами і порядками. Понад три століття жителі галицьких сіл мали панську повинність і певні обов’язки. У 1848 р. цісарським указом в селах Галичини було скасовано панщину. На цю подію в селі Рожнів (тепер Косівського району Івано-Франківської обл.) на чотирьох пагорбах села було встановлено Хрести на знак скасування панщини. Так звані «панщинні» хрести. Лихоліття війни та радянська влада знищили їх, але один – справжній — зберігся. Він височіє на пагорбі рожнівського присілка Дубники, ніби охоплюючи поглядом села на всі сторони: Рожнів, Вербовець, Кобаки, Рибно, Новоселицю, Джурів, Тростянець, Ілінці і так далі по обрію — Галичина і Буковина. (фото №3)

У підніжжі хреста викарбувані лілії – символ Діви Марії. Поміж люди він носить назву «Білий хрест», бо він завжди був білим. Зроблений зі світлого каменю, і його постійно підтримували, підбілювали. Горда і впевнена постава цього хреста є символом вольності, життєвої стійкості, сили і віри.

Окрім хрестів на горах, такі старі «панщинні» хрести ставили на роздоріжжях села. На превеликий жаль, у часи радянської влади їх знищено, вціліли одиниці. Зараз стараються відновити. До прикладу, в с. Рожнів по вулиці Патріарха Володимира у 1990 р. громадою села хрест відновлено. Робили пам’ятник Микола Баб’юк та Юрій Шведюк. (фото №4)

Цікаву історію має «панщинний» хрест по вулиці Петра Дорошенка. Встановлений він був на толóці (сільському пасовищі). Моя мама – Марія Петрівна Проскуріна (в дівоцтві Сахро) 1948 р.н. — зі своїми однолітками, дітьми прикрашали цей хрест вінками на Св. Іллі. На толоці давно вже ніхто не пастушить. Але «панщинний» хрест, уже металевий, стоїть і сьогодні. Ним опікується Магнич Василь Дмитрович, на межі подвір’я якого стоїть цей хрест.

Подібні хрести були встановлені і у селах Старий Косів та Вербовець.

Як їхати гостинцем Косів – Заболотів, на краю села Старий Косів стоїть пам’ятний хрест на згадку про закінчення І світової війни, або, як кажуть у селі, австрійської війни. (фото №6).

Цей хрест також зазнав гонінь за совітів, має рани, які хрестові залишили, коли його корчували партійні активісти. Доглядає за хрестом жителька с. Вербовець Волощук Орися Іванівна, 1945 р.н. Опіку за хрестом вона отримала від своєї свекрухи Волощук Броніслави Петрівни, яка вберегла його у «часи безбожжя».
Тримаючи обіцянку перед свекрухою, Богом і людьми, пані Орися прикрашає його рушниками, засіває чорнобривці та підбілює підніжжя, щоб, як вона каже: «Усміхався до людей».

Встановлюють і сьогодні пам’ятні хрести-подяки. Так, в с.Рожнів, по вулиці Небесної Сотні у 1991 р. жителями парафії Підгора встановлено дерев’яний пам’ятний хрест на славу Незалежності України, а у 1994 — теперішній вигляд хреста. (фото №7)

Подорожні хрести чи каплиці на Славу Божу встановлювали і окремі сім’ї та родини. Є хрест-подяка від господаря, що благополучно повернувся з далекої Канади на початку ХХст. Є каплиця, встановлена родиною на Славу божу за те, що хлопці мирно відслужили у радянській армії. Навіть в той атеїстичний час, були люди, що зуміли протистояти безбожникам. З етичних причин та на їх прохання не робила фото їх пам’яток.

Подорожні хрести, окрім подяки та хвали Богу, несуть інформаційну місію. Чи «панщинний» хрест, чи хрест на закінчення війни – це предметне підтвердження події. Більшість люду були неписьменні (якщо говоримо про ХІХ століття), і не дуже вірили словам, а хрест, який твердо стоїть на землі, якого обійшов зі святими молитвами панотець, ксьондз чи парох, перемагав природню обачливість та недовіру гуцула, покутянина.

У селі Рожнів, по вулиці Петра Дорошенка, біля Стебліцкої церки на роздоріжжі стоїть пам’ятний хрест загиблим шахтарям. Так, за розповідями Марії Юріївни Соломійчук (в дівоцтві Никифоряк (1920–1993)), саме шахтарям. (фото №8) Тепер тільки спеціалісти знають, що 1900-х роках розвивався вугільний промисел у напрямку сіл Дубники, Рожнів, Джурів, Мишин і Ковалівка. Цей хрест несе про промисловий розвиток краю.

Сьогодні подорожні хрести продовжують нести інформаційну, просвітницьку, роз’яснювальну місію. Так, усіх наших учасників фестивалів, конкурсів радо ведемо на екскурсію до каплички у с. Виженка, розказуємо про «панщинні» хрести, каплички. Як сказала одна гостя з Сумщини: «Тепер я розумію, чого ви, західняки, так за Європу. Бо ви там уже були…». Ці слова багато чого пояснюють.

Анна ВАТАМАНЮК –
методистка Вижницького РБНТД,
уродженка села Рожнів Косівського району

Проект «Спадщина»

Література

1. Людмила Зузяк «Хрест повернувся» — журнал «Гуцульський калєндар — 2018» № 23, с.46-47.
2. Микола Гушул. Рожнів і Покуття. Минуле й сучасне, духовне і матеріальне. – Київ: Світ успіху, — 2013. — сс..23, 28-29.
3. Рожнів: нариси історії села. Упорядник проф. В. Погребенник. – Львів: СПОЛОМ. – с.46-47
4. «Вербовець і Старий Косів у літописі та світлинах». Упорядник Гавронський Микола Йосипович. м.Косів. «Писаний камінь», — 2019.
5. «Стежками «Відважного» і його побратимів». – м.Львів: видавництво Тараса Сороки, — 2019.
6. Рожнів: нариси історії села. Упорядник проф. В. Погребенник. – Львів: СПОЛОМ. – с.16-17

Також читайте:

Церкви та дзвіниці на території Косівщини (реєстр) День Героїв: всенародна пам’ять чи традиція небагатьох? Різдвяна виставка в музеї Три криївки, Манявський скит та водоспад: одноденна поїздка Прикарпаттям