Один вихідний, компанія друзів та бажання отримати враження, — все, що потрібно для цієї поїздки. На вас чекають і неймовірні історії підпільників, і краса гір, і шум одного з найвищих в наших краях водоспаду та навіть відвідини монастиря, яким опікувався сам гетьман Виговський.

Криївка Михайла Дяченка “Марка Боєслава”

Надвірнянщина та Богородчанщина зберігають чимало пам’яток про буремні часи української визвольної боротьби. У 1950-х Микола Твердохліб “Грім” та Михайло Дяченко “Марко Боєслав” були тими командирами підпілля, на яких на тих теренах спрямовувало основні сили НКВД.

Михайло Дяченко — член УГВР, референт пропаганди Карпатського краю, поет, редактор повстанських підпільних часописів. Саме йому належить авторство відомої пісні “Рости, рости, черемшино”, яку присвятив своїй друкарці Свідрук Марті (одне із псевд дівчини — “Черемшина”).

Народився повстанець у селі Боднарів на Калущині, а загинув у криївці поблизу села Дзвиняч, Богородчанського району.

Дорогою туди мандрівників чекають неймовірні гірські краєвиди. Поворот до криївки показує вказівник на трасі. Далі потрібно проїхати село та звернути ліворуч до лісу. А вже перед ставами зайти просікою у сам ліс. Із криївки відновлений тільки невеликий вхід.

Цікаво, що Михайло Дяченко вів щоденник. У одному з останніх записів від 23 січня 1952 року він розповідає, що бункер підтоплює вода, через що доводиться підніматися догори. Можливо саме така прикра річ і стала причиною загибелі криївки.

За офіційною версією на бункер натрапили енкаведисти, а повстанці помітили їх запізно. Кинули гранати, відстрілювались та полягли у нерівному бою. Однак у документах зустрічається і інформація про те, що енкаведисти активно пропрацьовували план знищення “Марка Боєслава” та мали інформацію про знаходження бункера в урочищі Хубена (саме так називається місце, де перебуває криївка).

У 50-х багато людей вже втратили віру в успіх підпільної боротьби. По селах, які були основною підтримкою для УПА, з’являлося все більше зрадників, що йшли на співпрацю з чекістами. Не виключено, що хтось із них і повідомив про місцезнаходження криївки, бо мало віриться, що досвідчені повстанці могли не помітити групу чекістів, що тихим зимовим лісом прочісувала місцевість…

Разом з Дяченком у бункері загинули: керівник Солотвинського районового проводу ОУН Онуфряк Онуфрій Васильович — “Орест” (“Деркач”), Янишевський Михайло Іванович — “Вихор” (“Яструб”, “Мисько”), Дрогомерецький Михайло Федорович — “Захар”, Фесюк Михайло Петрович — “Чумак”, Свідрук Марта Іванівна — “Марійка” (“Черемшина”), «Сміливий» (Ім’я невідоме)

Зверху над бункером знаходиться капличка та хрест, біля яких молитовно вшановують Героїв. А ще там часто звучить пісня “Рости, рости, черемшино”, яку знає мабуть кожен.

Водоспад в оточенні скель

За переказами вода із Манявського водоспаду здатна омолодити того, хто наважиться під нею скупатися, адже там знаходився язичницький храм богів-покровителів молодості.

Із Дзвиняча вирушаємо до Маняви. Там поміж 20-ти метрових скель на мандрівників чекає неймовірної краси водоспад.

Дістатися із центру села туди можна пішки або на позашляховику (орендувати такий можна на місці, вони постійно чергують в очікуванні туристів). Дорога до водоспаду надзвичайно мальовнича.

Монастир та могила гетьмана

Неподалік водоспаду знаходиться і відома святиня — Манявський скит. Монастир у Маняві постав ще у ХVII столітті. У ті часи він був не лише духовним, але й великим культурним центром. Там діяли школи співу та малярства. Про майстерність тамтешніх митців свідчить збережений до наших днів іконостас.

Зайшовши на територію монастиря, зліва побачите пам’ятник гетьману Івану Виговському. А за кілька метрів праворуч вхід в усипальницю. В першій кімнаті усипальниці є могила одного з молдавських князів, який був покровителем монастиря. А у другій — могила гетьмана Івана Виговського.

Суперечки щодо того, чи дійсно гетьман похований там, ведуться досі. Однак вчені сходяться на думці, що саме Манявський скит, за заповітом самого Виговського, став місцем його останнього спочинку.

Храмові споруди скита вражають красою та майстерністю виконання. В монастирі зберігається чудотворна ікона “Ізбавительниця”, написана 1788 року на горі Афон. Скит щодня відвідують сотні прочан, які протягом століть складають молитви, роблячи його місцем спокою та сили.

Відновлений бункер у Рунґурах

Село Рунґури, Печеніжинської ОТГ має давню історію. Відоме своїми соляними джерелами, воно було одним із ключових на Покутті. Та і сама назва села має багато трактувань: від пов’язувань із словом “руни” до прив’язки до гір і рівнин, що притаманні місцевості.

Сьогодні сюди приїжджають з усіх куточків України та з-за кордону, щоб побачити легендарний відновлений бункер.

Якщо вам пощастить домовитись про зустріч із жителем села Миколою Волощуком та його онуком Андрійком, то ви отримаєте найкращих провідників до бункера. Доки Андрійко з автоматом стане на вході криївки, його дід розповість про повстанців, що поклали там своє життя.

 

При вході до криївки малий Андрійко Волощук очікує від відвідувачів повстанського паролю. Хлопчина вже багато знає про боротьбу за Україну, бо чекав тата із фронту сучасної російсько-української війни. Після слів “Слава Україні” від пропускає візитера на круті сходинки.

У криївці на стінах висять світлини, стоїть грубий дерев’яний стіл, зроблені нари та складені побутові речі. З першої кімнати бункера ще одні сходи ведуть до другої.

Щоправда криївка зараз переживає не найкращі свої часи. Микола Волощук розповідає, що місцева влада не виявляє бажання вкладатись у її підтримку. Сьогодні заходити у нижню кімнату бункера вже дуже небезпечно — вона може просто обвалитись. Від згадки про це у чоловіка на очах виступають сльози. Каже, що криївку відвідували стільки відомих людей, багато сил коштів та часу було вкладено у її відбудову і втрата такої пам’ятки буде дуже ганебною та важкою.

Криївка “Сірого”, “Яра” та “Мухи” у Великому Ключеві

Із Печеніжинаа через Малий Ключів можна переїхати до Великого. Однак йти на цей маршрут варто лише тоді, коли у вас добра машина, а погода суха. В іншому випадку до Великого Ключева краще поїхати через Вербіж.

Там на кутку “Царина” відновлена ще одна криївка. Я вже описувала нещодавно про її знакову історію, головним аспектом якої є звісно ж постать “Сірого” — радянського офіцера, що перейшов на бік повстанців та став їй провідником.

У криївці є багато унікальних речей, знайдених під час розкопок. А ще 2 жовтня минає рівно 70 років від дня загибелі повстанців Івана Кулика, Юрія та Анни Дронюків у цьому бункері.

Тут часто можна зустріти родину “Яра” та “Мухи”, непересічних мистців, громадських діячів та гостей, що приїжджають з усієї України віддати шану повстанцям. У такі моменти з пня-димаря над криївкою куриться димок, а поруч на узліссі ініціатор та організатор її відновлення Геннадій Романюк варить банош. Присутні співають повстанські пісні.

Автор тексту та фото Ольга Баранецька

Також читаємо:

Share