Ці назви не повинні вводити в блуд нас, теперішніх українців. Усі вони мають право на існування і належать нам, українцям.

«Русь — стара назва України» — зазначено у 7 томі «Енциклопедії українознавства» (Львів, 1998р.). Спочатку ця назва стосувалася племені полян, а пізніше поширилася на всю Київську державу — Київську Русь. Про Московію тоді й мови не могло бути, бо й самої Москви не було. Там тоді проживали напів дикі племена-язичники. Розвиток та авторитет самої Київської Русі був високий.

988 р. Русь стала християнською державою і зрівнялася, а то й перевершила у своєму розвитку деякі європейські держави. Згадаймо хоча б періоди найбільшого розвитку Русі за часів Володимира Великого — Ярослава Мудрого — Володимира Мономаха — Данила Галицького.

«Україна», як назва, в літописах та історичних пам’ятках 12–15 століть означала межу, кордони, пограниччя, прикордонну країну. Вперше назва «Україна» була зафіксована в Іпатіївському літописі 1187р., де оповідалось про смерть переяславського князя Володимира Глібовича, за яким «Україна много постона» (плакала). У цьому ж літописі вживались слова «Вкраїна», «Україна Галицька». Слова «Україна подільська», «Україна брацлавська» вживалися у 14–16 століттях. Назва «Україна» широко вживалась у 17 ст. у документах київського католицького єпископа Й.Верещинського, літописах — діаріушах С.Бєльського й Ш.Окольського, гетьманами П.Сагайдачним, Б.Хмельницьким та ін.

Після поділу України між Московським царством і Польщею на Лівобережжі вживались назви «Козаччина», «Гетьманщина», пізніше — «Малоросія». Згодом, на початку 18 ст. московський цар Петро І украв і привласнив назву «Русь» і назвав Московію «Росією». Цим він хотів підкреслити, що Росія є спадкоємицею Київської Русі, а він, цар Петро І, є спадкоємцем династії київських князів. Відтоді московити вперто намагаються переконати, що давні українці — руси, русичі, роси, русини — це росіяни, тільки «малі», «малороси». Як відомо, згодом російська цариця Катерина II зруйнувала Запорізьку Січ і ліквідувала залишки автономії — Гетьманщину.

Натомість на Правобережжі й у Галичині утвердилася назва — русини, якою називали себе православні та греко-католики. Ця назва була досить поширеною у народі та офіційних документах. В латинській транскрипції — «Rutenia», «ruteny» («Рутенія», «рутени»). Ще не так давно наші діди й прадіди називали себе русинами, щоб підкреслити, що вони не росіяни й москалі. Згадаймо слова священника й поета Маркіяна Шашкевича:

Руська мати нас родила, Руська мати нас повила, Руська мати нас любила: Чому ж мова єй немила? Чом ся нев встидати маєм? Чом чужую полюбляєм? Це був протест М.Шашкевича проти діяльності московських пропагандистів та агітаторів-москвофілів, які намагалися нав’язати ідею русинам-українцям, що вони, мовляв, також «русские».

Варто відзначити, що процес повернення до назви «Україна», «українці», «український» або «українізації» розпочався саме в Східній Україні й поступово просувався на Захід — Галичину, Буковину, Закарпаття і завершився у першій половині 20 ст. Важливим етапом у цьому процесі було утворення українських держав
— УНР та ЗУНР у 1917–1920 рр. Навіть комуністи змушені були проводити у 20-х рр. минулого століття «українізацію». Цьому процесу сприяла активна участь інтелігенції і вчених ще у 19 ст. — І.Котляревського, Т.Шевченка, П.Куліша, І.Франка, Л.Українки, Ю.Федьковича та багатьох інших подвижників української справи.

У 90-х роках 19 століття вийшла друком капітальна праця видатного українського вченого-історика М.Грушевського під назвою «Історія України-Руси». Чому вчений вжив назву «Україна-Русь»? На це є дві основні причини:

  1. Тяглість історичного процесу. Українці визнають давню Русь своєю державою, яку творили й захищали наші давні пращури. Відмовлятися від цієї спадщини — означає зрадити своїх предків та їхні надбання у господарстві, культурі, історії і державотворенні.
  2. Спростувати московську фальшиву теорію, про що вже йшла мова. Московське царство творилося на зовсім інших засадах, засвоєних і запозичених від Золотої Орди, серед іншої людності, без демократичних засад (віче), без врахування інтересів пригноблених і підкорених народів. Із самого початку й до сьогоднішнього дня в основі політики московитів — загарбницькі війни та русифікація підкорених народів.

Із самого початку у духовному гімні «Боже великий, єдиний» у першому рядку звучало: «Боже великий, єдиний, Русь-Україну храни». Це відповідає істині.1 сьогодні також, бо Русь — це не Росія, бо Русь — це Україна.

О. Німець,
житель селища Кутів, історик, краєзнавець, автор понад 20-ти книг з історії і краєзнавства, зокрема: «Геть від Москви», «Від русина до українця».

«Гуцульський край» , №51, 20.12.2019 року

Share