Роздуми до етнопроєкту «Буковинське Різдво. Запис п’ятнадцятий».

Гонор і відповідальність — це про обрядову роль калфи (берези), тобто лідера колядницького чи маланкарського гурту.

Саме слово «калфа» дослідники виводять від тюркського «Kalfa» — старший, головний.

Назву «береза» (у значенні колядницький керівник або старший парубок на вечорницях) пояснюють двояко: як питомо українське, успадковане з праслов’янської мови і як запозичення від румунського «брезай». Лексему «береза» на позначення старшого колядника, лідера парубоцького гурту фіксує мовознавець П. Чучка.

Береза (калфа) не просто організовує колядників, збирає їх на репетиції, він же упродовж зимових свят кілька разів їх запрошує до себе на гостину, а якщо у колективі якійсь непорозуміння — то вирішуються вони на розсуд берези. Березу (калфу) слухаються беззастережно.

Обирають калфу ще у грудні. Якщо це колядники — то калфа підбирає репертуар на основі колядницьких зошитів (які передаються з покоління в покоління). Якщо ж гурт маланкарський — то займаються ремонтом або виготовленням костюмів, виготовленням реквізиту. Хоча основні костюми виготовляються у піст, а напередодні лише звіряється готовність.

У роки між світовими війнами калфа (береза) брав на себе ще й політичну відповідальність. Зокрема, це згадується у новелі Марка Черемшини «Коляда» — там береза вибирає дозвіл від уряду і в разі арешту саме йому належиться найсуворіша кара (адже він поручився за свій колектив). Г.Кожолянко зазначає: «У перші повоєнні роки в селах Бояни, Драниця, Припруття, Маршинці “калфа” отримував офіційний дозвіл на проведення новорічно-різдвяних обрядів, письмово обіцяючи дотримуватись відповідних правил. У випадку будь-яких безпорядків з боку ряджених він брав половину на себе».

Як же обирають калфу? В окремих населених пунктах цей процес настільки серйозний, що може нагадувати навіть вибори. Але тут варто розрізняти, про якого саме калфу йдеться: якщо йдеться про гуцульську коляду, в якій участь беруть як правило газди, юнаки допускаються менше), то за березу обирають, як правило, чоловіка середнього або старшого віку, який користується шаною, знає всі коляди і ні з ким на куті не перебуває у невипрощеному гніву (бо інакше коляда буде нещирою). Перевага надається ще й тим чоловікам, батько чи дід яких березував.

Якщо ж обирають керівника маланкарського гурту, критерії геть інші, бо в маланки, переважно, йде молодь і подекуди участь одружених чоловіків взагалі не допускається. В такому випадку за калфу обирають парубка, який відслужив у війську і має добру репутацію.

Той парубок, який взимку калфує, вважається лідером упродовж року — він починає забаву на танцях і кожна дівчина має честь з ним піти в данець. Так само береза колядницького гурту користується шаною громади цілий рік, а не лише тоді, коли він здійснює свою обрядову роль.

Бо добра слава, як відомо, подібна коневі: біля неї треба важко попрацювати, але далі вона нестиме, як на крилах.

Іванна СТЕФ’ЮК (ОЛЕЩУК) — кандидатка філологічних наук, кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» БЦКМ, письменниця

Ілюстрація до матеріалу: Руслан Трач

Share