Арніка (гуцули називають цю рослину «арнітка») перекладається з грецької як «сонячна квітка». В Україні вона росте виключно в Карпатах і представлена одним-єдиним видом: Агпіса топіапа, тобто «Арніка гірська».

Донедавна перебувала під охороною як зникаючий вид (була внесена в Червону книгу), але рік чи два тому її звідти виключили — порахували, мабуть, що зникнення їй не загрожує. Відразу ж «ділові люди» взялися її заготовляти у промислових масштабах — про це в кількох номерах повідомляв навіть «Гуцульський край».

Арніка гірськаВідразу наголошу: газета тут ні при чому; аналогічні оголошення розклеєні практично на всіх автобусних зупинках від Косова до Верховини, а також придорожніх парканах і стовпах — особливо тих, котрі вкопані впритул до шосе. Що дивного, запитаєте? Та в принципі нічого. На тлі фактичного оголення карпатських верхів внаслідок масової вирубки лісів якась там арніка — то дрібничка, яка, можливо, й не вартує уваги. Але є ще здоровий глузд, до якого варто апелювати, — а раптом хтось прислухається?!

Спробую зробити акцент на двох моментах. Арніка, по-перше, хоча й вилучена з останньої редакції Червоної книги України, залишається рослиною рідкісною. В моєму Яворові, наприклад, я не знаю осіб, котрі її заготовляють, але чимало місць, де арніка проростала, трансформувались (незрозуміло з яких причин) у абсолютно від неї вільні. У червні цього року я пройшов, мабуть, декілька кілометрів, аж поки натрапив на кілька місць під хребтом Сокільським, де вона квітувала — здебільшого в поодиноких екземплярах. І лише раз на моєму шляху трапилося гарне скупчення цих рослин.

Не думаю, що в інших ареалах ситуація принципово відрізняється. Виходить, що для заготівлі одного кілограма сирих стебел арніки потрібно зрізати (чи вирвати) щонайменше 50 екземплярів рослини і, за моїми прикидками, в Яворові для цього потрібно сколесувати, мабуть, не менше трьох кілометрів просік і галявин, знищивши все, що трапиться на вашому шляху. В оголошенні про закупівлю не вказали ціну, яку вам заплатять за 1 кг свіжовирваної арніки, але одне можна гарантувати напевно: наступного року для відповідного заробітку вам доведеться пройти вдвічі довше, причому — вже іншими теренами. На площі, де зрізано все, арніка з’явиться (та й то не гарантовано) не раніше, як через 3–4 роки…

По-друге, і це важливо знати, арніка не належить до лікарських трав офіцинального списку — тобто не використовується науковою медициною, а лише суто народною.

Півстоліття тому (і раніше) препарати арніки лікарі застовували офіційно — головним чином як кровоспинне при маткових кровотечах та в деяких інших випадках. З переліку офіцинальних її виключили, очевидно, через загрозу зникнення або з якихось інших (невідомих мені) причин. З якою метою її закуповує компанія Фітофарм-трейд — невідомо, але діють заготівельники вкрай некоректно. Справа в тому, що найбільша концентрація діючих речовин арніки зосереджена в бутонах квіток, котрі ось-ось мають розпускатись, тоді як у стеблах, листках і повністю розквітлих бутонах лікувальних середників вкрай мало.

Саме тому раціональній заготівлі підлягають названі вище бутончики квіток, а не вся рослина, та ще й вирвана з корінням. Переважна більшість стебел арніки мають центральну квітку і 2–4 бокових бутони. Ці останні починають квітувати вже після того, коли повністю розкриється центральний, тож його обривати в жодному випадку не потрібно — він вже знизив у 3–5 разів вміст лікувальних сполук і формує насіння, котре згодом буде рознесене вітром приблизно таким же чином, як це спостерігається у кульбаби. Бокові ж бутони рідко утворюють достатню кількість якісного насіння, тому без шкоди для відтворення їх можна акуратно відрізати та використати в лікувальних цілях. Само собою зрозуміло, що заготовити один кг бутонів — навіть у сирому вигляді — справа малореальна, а вже висушених — то й поготів…

Для чого ж все-таки можна використовувати арніку?

Літописна легенда твердить, що нею вилікували князя Данила Галицького, але від якої саме недуги — невідомо. Дослідження останніх десятиліть показали: сама по собі арніка не особливо ефективна, але будучи доданою у невеликих кількостях до зборів трав, суттєво підвищує лікувальну дію останніх (так звана аддитивна дія). З цієї самої причини доцільно додавати в кількості 5–10% спиртової (70°) настойки бутонів арніки до різноманітних серцевих крапель — валеріани, конвалії, собачої кропиви, глоду, перцевої м’яти чи комбінованих — наприклад, крапель Зеленіна. Лікувальна дія суміші буде суттєво вищою. З такою самою метою, за моїми власними спостереженнями, можна додавати певну дещицю висушених бутонів до різноманітних трав’яних зборів — відхаркувальних, жовчогінних, тих, які поліпшують травлення тощо.

Офіційна медицина до такого застосування арніки ще «не дозріла», але якщо хтось повірить моєму повідомленню, нічого поганого не буде. Повірте: користі отримаєте більше, ніж від продажу вирваних стебел рідкісної рослини кому б це не було і водночас посприяєте збереженню ареалу проростання «сонячної квітки»!

На цьому місці я готувався завершити свій опус, але по дорозі з Косова трапилася оказія, яку доцільно розповісти. На підході до автостанції чоловік продавав зірвану арніку. Я відрекомендувався йому приїжджим зі Сходу України і запитав, що це за рослина і чому він її продає. Наш діалог конспективно був таким:

— То є арнітка, рослина від усіх хворіб!
— Та невже? Хіба таке буває?
— Аєже, всі гуцули нею лікуються!
— Цікаво, я не бачив і не чув. А де вона росте?
— Високо в горах, на полонинах. Я із Замаґури. 40 кілометрів звідси.
— А сфотографувати можна?
— Купіть і фотографуйте собі на здов’є. Коштує 20 рублів!
— Ой, та це ж дорого — одне стебло 5 гривень?
— А ви шо гадали? Я цілий день ходив за нев, а ще й до Косова віз…

Що і як робити з придбаним, я не став питати — було важко витримувати східняцький акцент, а відкритись хто я і що — не хотілось.

Можливо, продавець арніки (малоймовірно, що він був з Верховинщини — надто далеко везти) прочитає цей матеріал і зробить відповідні висновки.

Доброго вам здоров’я!

Василь Гуменюк,
кандидат біологічних наук, член правління Косівського РО «Просвіта».

«Гуцульський край», №26, 28.06.2019 року

Share