Вже багато років на Зелені свята небайдужі до історії рідного краю жителі Шешорів і сусідніх сіл здійснюють похід до місць повстанських криївок, у яких переховувалися у другій половині 40-х — на початку 50-х років ХХ-го століття відважні воїни УПА, котрим судилося полягти в нерівному герці з окупантами заради осягнення Україною віками омріяної свободи й незалежності.

Таких точок на даний час у селі чотири (хоча, зрозуміло, їх є значно більше, і пошуки тривають). Наш маршрут розпочинається з молитви біля могили полеглим за волю України, після чого першою зупинкою є місце криївки Михайла Ткачука-«Лебедя» (практично в центрі села, а потім йдемо послідовно до урочища Петричила, на гору Стілець і завершуємо свій похід у Верхньому Брусному (під Млаками).

ОниськівОсобливістю цьогорічного вшанування пам’яті нескорених стане дійство саме в урочищі Петричила. Рівно 20 років тому на місці криївки, де свій останній бій вів повстанець Петро Ониськів-«Струг», його молодший брат Микола разом з багатьма однодумцями-односельчанами встановили пам’ятний хрест і меморіальну табличку, на якій було написано, що тут 1948-го року загинув брат М.Ониськіва і «багато невідомих бійців ОУН-УПА».

Недавно віднайдені в ГДА СБУ документи-доповідні чекістів дозволили деталізувати, що і як сталося на цьому місці майже 69 років тому, бо це відбулося не 1948-го, а 1 грудня 1950 року.

Як зазначено в першій доповідній, місце розташування криївки повстанців стало відоме «за агентурними даними», але коли і хто зрадив наших борців, документ не повідомляє. Побутує думка, що це скоїли або Роман Тучак-«Кіров», або Петро Кузьменюк-«Кордуб» (одіозні агенти-зрадники, котрі фактично спричинилися до ліквідації збройного підпілля в 1952–53 рр.), але це не відповідає реаліям: як «Кіров», так і «Кордуб» стануть на шлях зради влітку 1951-го, отож, є підстави думати — інформацію ворогові надав хтось із довірених — харчовий, зв’язковий чи той, хто, можливо, брав участь у спорудженні підземного пристанища.

Велика група військових оточила бункер і, як звичайно, запропонувала здатися — «з гарантією збереження життя», на що повстанці відповіли вогнем.

Юрій Паєвський-«Жук» (його група знаходилася в іншій криївці за 800 метрів від оточеної) згадував, що стрілянина тривала декілька годин. Вистрілявши всі патрони й залишивши по останньому для себе, підпільники віддали перевагу відходу у вирій замість знущань, тюрем і таборів — чи, ймовірніше, розстрілів у катівнях МДБ…

З німого бункера чекісти витяти чотири тіла. Лише через три доби серед полеглих опізнано Костянтина Геника-«Крука», Антона Арсенича-«Голуба», Петра Ониськіва-«Струга» (перших двоє — з Нижнього Березова, третій — зі Шешорів), а четвертого ідентифікувати так і не вдалось. За інформацією пошуковців з «Меморіалу», ним був підпільник на псевдо «Карпо», але хто він насправді й звідки родом, не встановлено — пошуки тривають.

За традицією радянських спецслужб тіла полеглих закопано десь у невідомих місцях, отож, пам’ятний хрест з оновленою меморіальною табличкою, доповненою банером зі світпинами полеглих першого грудня 1950-го в урочищі Петричила, стане символічною могилою чотирьом відважним повстанцям, на вшанування світлої пам’яті яких ми запрошуємо всіх небайдужих, зокрема односельців і родичів «Крука» та «Голуба» з Нижнього Березова. Початок заходів — о 9:00 17 червня (понеділок, свято Пресвятої Тройці) в с.Шешорах, біля могили полеглим за волю України. Захід відбудеться за участі громадських організацій «Косівський Майдан», РО «Просвіта», представництва політичних партій патріотичного спрямування, Братства ветеранів УПА та інших.

Докладну інформацію про трьох встановлених загиблих буде повідомлено згодом, але нарис про Костянтина Геника під назвою «Я «Крук», чорний сотник УПА…» наша газета вже друкувала (див. «Гуцульський край», № 30 (1541), 28 липня 2017, стор. 5).

Петро Фелещук, Тарас Соколюк, Василь Гуменюк.
«Гуцульський край», №24, 14.06.2019 року

Share