Повертаючи з Жаб’я поспішив я на коротенький час і до нашої гуцульської столиці Косова. Місто зовсім не змінилося відколи я останній раз в ньому був яких надцять літ тому назад. Той сам брудний ринок з сотками пейсатих жидів, пестро вбраними гуцулами і “холєрниками” з купелевого закладу д-ра Тарнавського. Над тим всім видніють наші прегарні гори Карпати зі своїми запашними смерековими лісами.
«Може ми пішлиб відвідати нашу захоронку?» — запропонувала нам гостинна хазяйка голова косівського відділу «Союза Українок» пані Григорцева. Я на цю пропозицію дуже охотно згодився бо рад був побачити як та захоронка виглядає. До нас прилучилося ще кілька осіб та пішли тінистими доріжками в сторону Старого Косова над річку Рибницю.
На соняшному зарінкові здалека видніє в гарному стилю — на взір літинскових віль поставлена будівля. — «От це наша захоронка!». З яким великим трудом і зусиллями вона поставлена, скільки концертів збірок, датків, прохань і терпеливості треба було щоб її започаткувати. «Нам кілька разів забороняло староство будувати захоронку», — оповідали мені — «але ми таки вперлися поміж заборони працювали».
Світлина «Дитячий будинок на вул Тихій», ймовірно міжвоєнні роки. Прислав Володимир Меленчук.
— Сотні разів нас кликали до староства і жадали щоби ми припинили будову, а ми таки її вели далі. Грозили, але ми видержали. Будівля ще недокінчена, бо тільки долішні кімнати можна було спорядити. На горішні ще не маємо гроша. Ще тяжить на будинкові довг поверх $600, але це їх не відстрашує. Каже, можна було зібрати три тисячі то збереться і решту. «Коби тільки наші косівяни в Канаді й Америці бачили що ми зробили то і б нам помогли!» — свято переконана опікунка захоронки.
Я певен того що помогли б якби побачили тих 28 сиріток маленьких веселих яких “з попід плотів ми повизбирували” (як казала моя інформаторка). Ми увійшли на обширне подвіря. Зі всіх сторін визирали до нас веселі личка дітвори яка нас привітно вітала. З камянистого зарінку чиясь витривала рука зробила прегарний городець з гарними рядками ярини. Перед хатою гарний квітник і рядки щеплених яблунь.
На сонячному ґанкові стрінула нас управителька захоронки пані Лепехова запрохала нас в середину щоби ми оглянули її царство. В двох великих кімнатах уставлені густі рядки маленьких ліжечок застелені біленькими простиральцями. На столиках невибагливі забавки.
Ми увійшли до чистенької гостинної кімнати, а хазяйка захисту звернулася до цікавої дітвори — «Ану Калинко скажи нам щось!». Приступила дрібонька дівчинка яка почала декламувати. Попідходили й іншії діти і одно по другому хвалилося своїм знанням.
Дійсно зворушуюча була хвилина, коли діти зібравшися гуртом почали співати про материнську любов, про матір яка дитину приголубить, поцілує. А все це сирітки які матері своєї ледви чи памятають. Для цих сиріток повинні ми хоч довг їхньої домівки сплатити.
В. Ю. Кисілевський. Надруковано в канадській газеті «Українські вісті», серпень 1930 року.
Прислав Павлюк Богдан з Балагурак (Братівник) Емілія.
