Гуцули уживають переважно богато прикрашеної збруї, як: стрільб, пистолєтів, ножів, топорцїв; прикрашують також всі знаряди, доповняючі їх узброєнє, як: порошниці, торби, пояси і т. і. Від других верховинців Гуцули ріжняться замилованєм до прикрас металевих, що їх самі вироблюють.
Мосяж, приближений своєю барвою до золота, найбільше їм подобаєся, не дивно отже, що вони високо цінять промисл мосяжників.
Сучасний гуцульський черес . Пряжки срібло «Мосяжна майстерня» (лиття).
Авторська робота Юрія Пороха. Виготовлено на замовлення. Липень 2025 р.
Гуцул мосяжник отже питаєся немало своєю вправностию в промислі мосяжничім. До сьвяточного строю Гуцула необхідною є дзьобенка, — то є торба, ткана взористо, вишивана Гальонами, кутими металевими ґузиками і порошниця зроблена або з дерева або з рогу, богато прикрашена дротом або бляхою мосяжною.
Гуцульська сім’я з Брустур. Світлина В. Шухевича, до 1904 року
Дзьобенка і порошниця перевішені навхрест на груди: порошниця висить на ременю, набиванім густо цьвяшками, а дзьобенка на широкій вовняній взористій тасьмі. Цьвяшки, котрими набивають ремені, бувають з відворотної сторони нїтовані циною або оловом, а щоби сорочка не поплямилася, підшивають з під споду ірхою.
Крім дзьобенки і порошниці належить до сьвяточного строю ташка, — то є шкіряна торба, покрита мосяжною бляхою, або набивана мосяжними цьвяшками і иншими такими оздобами. Она служить до переховуваня гроший або також за сховок на люльку мосяжну, кремінь і кресило.
Бартка.
Майстер: Марко Луканюк.
За поясом носять Гуцули острий ніж в прикрашеній похві: часто також і пистолєт. Люфка і окова пистолєту суть мосяжні, окладини замку томбакові, оправа деревляна, багато оздоблена і набивана мосяжними дротиками і цьвяшками. Звичайні пистолєти мають люфка зелїзні, оправу деревляну, окрашену мосяжем.
Гуцул в сьвяточнім строю має в руках топорець мосяжний. Деревце єго деревляне обложене ціле або що найменше в горішній части бляхою мосяжною, або гладкою або вибиваною взористо: часто буває деревце прикрашене вбитими покрученими і сплощеними дротиками мосяжними. Переважну часть того всего виробляють Гуцули самі.
Головними огнищами гуцульских виробів є: Жабє над Черемошом Чорним, Брустури коло Космача, Яворів і Соколівка. Також і в Ямнї над Прутом і в Ворохтї виробляють мосяжні предмети, хоч на менші розміри.
Гуцульське мосяжне писанє…
Прислав Тарас Григорчук.
Спосіб відливаня і вироблюваня тих предметів і прикрашень є простий. Модель з металю або також і з дерева, обліплюєся глиною, змішаною з товченим вугльом. Форму тоту глиняну розтинаєся відтак на менші або більші кусні (після предмету, який маєся виробити), сушиться або випалює на вільнім огнї, дома або в полі, найчастїйше на полонині, де Гуцули випасають худобі.
По випаленю складаються поодинокі части форми в одно, обліплюють з верха верствою глини, і те все випалюєся по раз другий. Тепер вливають у форму через отвір, нароком зіставлений, розтоплений мосяж: потому розбивають форму, і горячий відлив кидають у воду для гартованя. Потому очищують і обпиловують відлитий предмет, вибивають на нїм кільця, лінії, зиґзаки, викручують всілякі отвори і заглубини — і предмет готовий.
З газети «Руслан», 1905 рік.
Підготував Богдан Павлюк.
Також цікаво:
На все горло і на всі гори. Як я маланкував малим і май більшим
