В газеті «Нова Буковина» надруковано цікаву статтю під заголовком «Болюче питання», в котрій дописувач з Гуцульщини оповідає про сумне становище наших братів, що живуть у Карпатах.

«Два роки грошової скрути» — читаємо там — «та стихійних нещастів вивели в наших горах на світло дня безліч лихварських вчинків, багато господарств продано за борги. Наше гірське населення таке вже знищене, що сотні людей, які для рятування своїх родин од нужди хотіли б заробити трохи грошей в Канаді чи де инде, не можуть рушити з села, бо нема грошей на дорогу.

Занепад Гуцульщини

Сорок літ тому почалася експлоатація гір у великих розмірах. До того часу жив гуцул своїм патріархальним життям: плекав маржину, виробляв бриндзу, був тим добрим, чесним гуцулом, якого змалював так вірно Федькович. Але прийшли «культуртрегери» — перше всього купці — і принесли капітали для вирубування лісів. З ними прийшли їх довірники, дозорці, шафарі, бухгалтери і принесли горілку — в найдальші гірські закутки. То був самий початок тої «культурної» місії.

Гуцул, котрий не знав, що з лісом робити, продавав його по такій ціні, яка нікому на світі й не снилася, приміром: три брати Матіоси продали на 85-літний вируб 800 моргів правічного ліса за 800 гульденів — себто 1 десятину за 1,5 рублів! Коли приняти на десятину тільки 300 пнів, то виходить дві товстих деревини на одну копійку!

Таке було по усіх горах. Від того часу то й почалася доба «вищої культури». Дрібнота, що прийшла за капиталистами, осілася в горах на завше: шинків намножилося тьма тьменна: гуцул забавлявся, продавав маєток. Як відбувалося те хитре, диявольське замотування наївного гуцула в сітку, цього до дна не збагне найліпший слідчий.

Та на самій матеріальній руїні не скінчилося: колишнього доброго, чесного, того Федьковичівського гуцула тепер вже нема. Тепер він такий, яким його зробили безконечні шахрайства, горілка і нужда. Фальшиве банкроцтво, фальшива присяга, фальшива позичка чи продаж —це сьогодня в гуцула на деннім порядку.

Самі гуцули, котрі свідоміші, дивляться з якимсь жахом на такі прояви. В розмові з інтелігентами вони говорять з найбільшим натиском про цей бік справи, і це зрозуміло: вони діти природи, більше душею відчувають, що затрата духовних скарбів у народа рівняється його загибелі. Але є надія, що з поширенням економичних і просвітних організацій, які почали там закладатись, горді сини Карпатських гір заживуть також культурним життям.»

З газети «Рада», падолист 1913 року.
Прислав Павлюк Богдан

Share