Косів — мальовниче містечко у Карпатах, відоме на увесь світ завдяки талантам місцевих гуцульських майстрів.

Зазвичай, туристи розпочинають мандрівку краєм з відвідування Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини (далі — Косівський музей Гуцульщини). Заклад є однією з філій Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й.Кобринського і має найбільшу у районі збірку виробів гуцульського народного декоративно-ужиткового мистецтва. У листопаді цього року Косівський музей Гуцульщини відзначатиме півстолітній ювілей від дня його створення.

Косів, Рабинів мур, 90-ті рр. Прислав Роман Хромейчук

Косів, Рабинів мур, 90-ті рр. Прислав Роман Хромейчук

Музей розташований у центрі міста, на майдані Незалежності. Будівлю закладу місцеві мешканці називають «Рабинів мур». До Другої світової війни вона належала єврейській громаді та слугувала резиденцією для рабина. Споруда привертає увагу класичними архітектурними формами та є пам’яткою культурної спадщини кінця XIX століття.

Візит до музею починається з огляду виставкових залів, де щомісяця змінюються виставки сучасного мистецтва. Тут презентують свої твори живописці, графіки, скульптори, фотографи, дизайнери, колекціонери та майстри декоративного мистецтва з різних куточків України. Наприклад, у 2016 році у музеї експонувалась виставка скульптури народного художника України, професора Володимира Одрехівського (м.Львів).

У постійній експозиції Косівського музею Гуцульщини для огляду відвідувачів виставлено понад 700 унікальних експонатів. Розміщені вони у чотирьох просторих залах за тематичним принципом: «Гуцульське вбрання та побут», «Кераміка», «Художня обробка дерева» та «Текстиль». Більшість експонатів датовані XIX — першою половиною XX століття. Перлинами збірки є вироби корифеїв народного мистецтва Гуцульщини — Олекси Бахматюка, Юрія Шкрібляка, Василя Девдюка та багатьох інших.

Знайомство з музейними артефактами розкриває історичну цінність та безперервність традицій народних гуцульських ремесел, що існують у Косівському районі дотепер. Побачивши майстерно оздоблений одяг, вишукані ужиткові речі та інші цінні експонати минулих століть, гості міста із захопленням сприймають той факт, що саме на Косівщині вони можуть зустрітися з митцями ремесел, назви яких стали у сучасному світі архаїзмами.

Це єдина місцевість в Україні, де представлено таку велику кількість народних майстрів: різьбярі, керамісти, ткачі, писанкарі, виробники іграшок з сиру, майстри вишивки, обробки шкіри та металу. На території району мешкають майже 1200 народних майстрів, діють приблизно 300 майстерень, де виготовляють сувеніри, предмети малосерійного виробництва та унікальні художні вироби.

Підтвердженням культурно-історичного потенціалу краю є внесення у 2019 році традиції косівської мальованої кераміки до списку об’єктів нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. У районі працюють приблизно 80 майстрів кераміки. Сьогодні Косівщина є відомим центром етнографічного туризму.

Саме у Косівському музеї Гуцульщини туристи найчастіше вперше дізнаються про такі забуті професії як «лимар», «кушнір» та «мосяжник». Співпраця з народними майстрами, дослідження і популяризація гуцульського мистецтва були одним з найважливіших напрямів роботи музею протягом усього часу його існування. Це сотні експедицій, наукові дослідження та облік носіїв ремесел, публікації про гуцульські таланти у пресі та інтерв’ю для телебачення, поповнення музейних фондів цінними виробами декоративно-ужиткового мистецтва.

Сьогодні Косівський музей Гуцульщини є одним із найпопулярніших у районі центрів культурного дозвілля: музейники постійно організовують виставки, мистецькі акції, майстер-класи, інтерактивні дитячі заняття та квести.

З ініціативи музею було організовано низку методичних освітніх розробок у галузі популяризації історико-культурної спадщини серед школярів та молоді. Зокрема, з 2016 року музей пропонує для згаданої аудиторії інтерактивні освітні програми: «Fashion від прабабусі», «Народження нитки — колись і тепер» та ін. Цього року також були розроблені екскурсійні етнографічні тури «Гуцульська мода» та «Знайомтесь — косівська кераміка» (на базі Косівського районного туристично-інформаційного центру) для сайту «Івано-Франківщина туристична». Під час дії карантинних обмежень косівські музейники активно залучали аудиторію через Інтернет, створюючи віртуальні виставки, вікторини та науково-популярні публікації на тему етнографії Карпат.

Важливою складовою Косівського музею Гуцульщини є проектна діяльність. Третій рік поспіль заклад бере участь у грантових проектах, які отримували перемогу у щорічному конкурсі ініціатив карпатських громад Асоціації органів місцевого самоврядування «Єврорегіон Карпати — Україна». Як результат — у 2018 р. на базі музею було створено першу в Україні частково адаптовану для незрячих виставку народного одягу. Експозицію презентували у Косові, Коломиї, Вижниці, Львові, Харкові, Чернігові та Краматорську.

Восени цього року музей Гуцульщини спільно з Косівською міською радою розпочав роботу над новим проектом «Інтерактивний музей», який також отримав фінансування як переможець у згаданому конкурсі. Частину діючої експозиції музею планується трансформувати у сучасний інтерактивний простір для ефективної популяризації традиції косівської кераміки як важливої історико-культурної спадщини Гуцульщини.

Такі важливі досягнення стали можливими завдяки співпраці музею з багатьма культурними та освітніми інституціями міста Косова і району, зокрема — з інститутом прикладного і декоративного мистецтва, районним центром дитячої творчості, дитячою школою мистецтв, НПП «Гуцульщина» та ін. Участь у грантових проектах здійснювалась завдяки підтримці та співфінан-суванню органів місцевого самоврядування: Косівської міської та районної рад.

Колектив музею докладає багато зусиль для дослідження та популяризації гуцульської традиційної культури та мистецтва. Музейна робота — багатогранна і вимагає постійного саморозвитку, щоб заклад відповідав сучасним вимогам. Це і оцифрування колекції, і польові дослідження, і нові напрями взаємодії з відвідувачами, зокрема, адміністрування сторінок у соціальних мережах, співпраця з журналістами та регіональними ЗМІ.

П’ятдесят років поспіль Косівський музей Гуцульщини згуртовує навколо себе майстрів народного мистецтва, ентузіастів-етнографів і поціновувачів гуцульської історії та культури. Старші працівники закладу Юрій Джуранюк та Лариса Березка пам’ятають, як у далекому 1970-му році створювали музей.

Основою збірки стала широко відома свого часу колекція гуцульських художніх виробів сім’ї Євгена і Зої Сагайдачних. Євген Якович — український художник, театральний декоратор, скульптор, педагог, етнограф і колекціонер. Сагайдачні оселилися у Косові після Другої світової війни. «Вони збирали гуцульські старожитності протягом 14 років, — згадує завідувач сектору обліку музею Юрій Джуранюк. — Іноді відмовляли собі в найнеобхіднішому».

Сагайдачні надбали унікальну збірку, в якій рахунок експонатів йшов на тисячі, а їх мистецька вартість не піддавалася обчисленню. Про «Музей Сагайдачних» знаходимо численні публікації в республіканській та закордонній пресі, кінематографісти відзняли два документальні фільми, а Чернівецька студія телебачення — програму із серії «Скарби музеїв України».

Вдова о. Генріха Гелена-Ірина з донькою Єлизаветою біля церкви на Москалівці. Прислав Олег Наворенський

Вдова о. Генріха Гелена-Ірина з донькою Єлизаветою біля церкви на Москалівці. Прислав Олег Наворенський

Після смерті подружжя значну частину колекції було втрачено. На основі збережених експонатів косівська влада вирішила створити музей гуцульського мистецтва. Експозицію розмістили у Москалівській церкві — старовинному дерев’яному храмі Святого Василія Великого, який на той час був недіючим, адже радянська ідеологія забороняла релігію. Через деякий час новостворена експозиція отримала офіційний статус музею як відділ Коломийського державного музею народного мистецтва Гуцульщини.

Юрій Джуранюк згадує: «Саме з цього часу почала налагоджуватися фахова музейна робота, навчання працівників. Для відвідувачів проводили екскурсії, відкривали виставки косівських майстрів, влаштовували зустрічі з митцями, юнацтву читали лекції. Музей включили у планові туристичні маршрути. У 1976 році музейні фонди поповнили понад 400 експонатів з раніше ліквідованого Етнографічного музею під відкритим небом в урочищі Три Сосни».

Косівські музейники не могли не перейматися проблемами збереження старовинної гуцульської церкви, у приміщенні якої була розміщена експозиція. Зведена у 1896 році споруда на час створення в ній музею мала деякі пошкодження. За підтримки дирекції Коломийського музею приміщення церкви відремонтували, замінили електромережу, на вікнах встановили решітки, пофарбували дах. На прилеглій території посадили декоративні рослини. У дзвіниці облаштували кімнату для працівників музею, провели опалення. Для фондів та персоналу запроектували збудувати два фінські будиночки.

«У храмі був чудовий дерев’яний іконостас, — розповідає наукова співробітниця музею Лариса Березка. — Підчас відкриття музею тодішня влада намагалася закрити зображення святих дерев’яними щитами, але мистецтвознавці О. Соломченко, Г. Кива за підтримки київських митців довели цінність іконостасу як гарного взірця сакрального мистецтва. Спочатку всю частину іконостасу закрили сірим полотном, а через деякий час відкрили для огляду та описали як частину експозиції для екскурсії».

Косівський музей Гуцульщини відвідували туристи з турбаз Яремчі, Ворохти, Путили, Чернівців, Львова, Івано-Франківська та Коломиї. Кількість відвідувачів постійно зростала: від 5 тисяч в 1971 році до 35 тисяч в 1985. За спогадами Лариси Березки, були такі дні, коли неподалік музею у черзі чекали по 12 великих автобусів з туристами, щоб послухати про народне мистецтво та помилуватися іконостасом. «Екскурсії проводили наукові працівники. Бувало, що захрипали, тому що приміщення зовсім не опалювалося», — згадує Лариса Володимирівна.

Поки у приміщенні церкви діяв музей, віряни шукали можливість повернути храм, зверталися у різні інстанції. Проте тільки після послаблення радянської атеїстичної пропаганди, наприкінці 1990 року, чиновники прийняли рішення передати церкву Св. Василія Великого парафіянам греко-католицької конфесії та дозволили відновити в ній богослужіння. Музей мали перемістити до іншої будівлі. «Раптове рішення влади про звільнення приміщення церкви не захопило музейників зненацька, — згадує Юрій Йосипович Джуранюк. — Попередньо вже було підготовлено 94 одиниці пакування з точним описом вмісту. Завдяки завчасному способу пакування, жоден експонат під час переїзду не був пошкоджений».

Для музею призначили частину будівлі колишнього Косівського училища прикладного мистецтва. За допомогою ентузіастів з церковної громади всі музейні експонати, а також шафи, сейфи, інвентар, документацію протягом двох-трьох останніх днів грудня перевезли до нового приміщення. Експозиційні вітрини та стелажі тимчасово прихистив художньо-виробничий комбінат. У церкві Святого Василія Великого 13 січня 1991 року вже відбулася перша свята Літургія, а у Косівського музею почалася нова сторінка життя».

Під час переїзду музейники за актом передали церковній громаді іконостас з усіма іконами, престол і кивот, намісні образи, патериці та хрести. «На першій службі у церкві Святого Василія молилися за здоров’я музейних працівників, за те, що зберегли церкву та іконостас», — розповідає Лариса Березка.

Минув деякий час, перш ніж Косівський музей Гуцульщини зміг приймати відвідувачів. «Яким було наше здивування, коли ми побачили приміщення, у яке перевезли наш музей… Вікна, двері, печі, підлога — все було розібрано, — згадує пані Лариса, яка тоді була завідувачкою музею. — Почався капітальний ремонт. Кошти на нього вдалося залучити завдяки зусиллям новопризначеної на той час директорки Коломийського музею Ярослави Юріївни Ткачук. Ми замінили вікна, двері, підлогу покрили кольоровим паркетом, провели опалення, виготовили вертикальні і горизонтальні вітрини та грати на вікна, провели сигналізацію».

У просторих залах, під високими стелями Рабинового муру «оселилися» найкращі взірці музейної збірки. Науковці музею з ентузіазмом поринули в роботу: організовували конференції, виставки, лекції, виїжджали в села для етнографічних досліджень, фіксували діяльність народних майстрів у районі.

«У 90-х роках на Косівщині працювала телестудія «Косів». Кореспонденти постійно були присутні на урочистих відкриттях виставок та ювілеїв майстрів», — розповідає Лариса Березка. — 1998 рік запам’ятався приїздом до Косова Миколи Домашевського — редактора журналу «Гуцулія», що видавало гуцульське товариство «Чорногора» у Чикаго. Пан Микола подарував музейній бібліотеці 400 примірників українських книг, виданих у США».

Косівські музейники приділяли велику увагу популяризації творчості майстрів народного мистецтва. Доброю традицією стала організація урочистостей і наукових конференцій на честь відзначення ювілеїв гуцульських митців. Багато праці для розвитку Косівського музею доклала його колишня завідувачка Любов Ілюк, яка працювала тут з часу відкриття закладу і очолювала музей з 2001 до 2015 років.

2009 рік приніс непоправну втрату для косівської громади — пожежа ущент знищила Москалівську церкву, у якій колись розміщувалась музейна експозиція. Церковна громада відбудувала храм, але вже сучасної архітектури. Первинний вигляд церкви Святого Василія залишився тільки на старих світлинах та у пам’яті старожилів…

Сьогодні Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини є одним з провідних музейних закладів Карпатського регіону.

Наш колектив завжди відкритий до співпраці та слідкує за інноваціями у своїй галузі. Вже третє покоління музейників докладає максимум зусиль для того, щоб науково-дослідна, культурно-мистецька та просвітницька діяльності музею залишались на високому рівні, закладеному старшими колегами.

Вікторія Яремин,
завідувачка Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини — філії Національного музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Й.Кобринського.

«Гуцульський край», №47, 20.11.2020 року

На замітку

Facebook коментарі
Share