Згадались початок 90-х в Косові — ціла купа знахарів, а тож таке було і в 30-х рр.

Знахорство, так зване «курпфушерство», — це і поплатне заняття. Люди плекають домашню медицину і воно не зле. Лихо починається аж тоді, як хтось починає курпфушерувати. Чим менше поняття має курпфушер про хвороби і медицину, тим менше здає собі справу з небезпеки своїх ліків, тим фантастичніше і оригінальніше «курує» і своєю примітивною оригінальністю зєднує собі «кліентелю».

Пошесть знахорстваВ очах хворих виростає на всезнайка, якому непотрібна вся наука, бо він обдарений ласками вже від природи. Чим нижчий культурний рівень даного народу, тим більше в нього знахорства, тим більша його смертність. Кожний хорий бажає якнайскоріше стати здоровим і йде до того, хто йому це запоручигь без сумніву. Невиліковний хворий вірить, що прецінь є хтось у світі, хто йому поможе, розколисує хоробливу уяву і жене до… знахора.

Про одного з таких знахорів варта розповісти. В селі Кобаках, косівського повіту, живе 30-літній побережник Василь С..к Іванця знахор. Служив у польській армії і приніс домів кілька лікарських інструментів, а решта 7 придбав у Кобаках. Нині орудує він кліщами до зубів, ріжними слухавками, шпривцками і гінекольогічним знаряддям.

Це вже не звичайний знахор, а на велику мірку дурисвіт і обманець. Раз удає спеціаліста внутрішніх хоріб, то знов спеціально цікавиться жіночими хоробами. По 3 роках народньої школи живе прегарно. Від нього не вийшла ні одна жінка, якаб не мала рака, боляка або хоч би прища на своїх геніталіях. Очєвидно страшить, шоби нібито за коротке вилічення в його «санаторії» 4 цих недуг, видурити якнайбільше гроша. «Візита» без зілля — 15–20 зол., з зіллям чи його ліками — кілька разів стільки.

Звуть його «кобацьким доктором», а сам себе реклямує «берлінським доктором», бо ніби-то два роки практикував у Берліні. Це йому легко йде, бо з Кобак дійсно вийшло двох лікарів. З кобачан, ніхто його не відвідує, бо задобре його знають. Сусіди йому не шкодять, бо користають з хворих, які тижнями і місяцями кватирують в їх хатах, а його «санаторіях» і «куруються». Їдуть сюди переважно тяжко хорі нераз милями, як на прощу. Найбільше зі Снятина.

Щоби хворим у «санаторії» не нудилося, справив їм 4-лямпове радіо. Хвалиться, що денний зарібок менший як 200 зол. — це тільки «на кулешу». Користає з нього і ціла сітка посередників-наганячів, яких нібито тільки він потрафив вилічити і пхають йому хорих. Якось автом спроваджено його на Балки і за два дні взяв, кажуть, 700 зол. За оглядини невилічно хорої заплачено лікареві в Снятині 5 зол., йому за ґваранцію життя і зілля 54 зол., але хора не «хотіла» жити. 33-літній Е. Ґ., хорий на запалення ниркових наднирчок, полокав цілими тижнями сечевий міхур, доки хора не дістала ропне запалення мочевих доріг і обох нирок і очевидно не було рятунку. Померла на зараження.

Подібні випадки повторились з 36-літною В. С., що померла від знахорського полокання, далі з одною хорою з Тучап, яка вмерла після дводенного курування, з Е. С. з Підвисокої, хорою на рака, яку обіцяв вилікувати за 400 зол., що теж померла.

Очевидячки про гигіену, антисептику й балачки нема. Приготовлені собою або куплені, в аптиках ліки продає за великі гроші. Якаж солідність цих аптик у Кутах чи Косові, що стоять настіж перед таким ворожбитом?

Уся околиця знає про його ошуканчу практику, а проте ні кобацька поліція, ні косівська влада його не тикає. А такий страшний стан тягнеться вже майже 10 літ! І таких знахарів є щораз більше: від звичайних курпфушерів до гомеопатів включно, в роді п. М. Костієва.

Коли вільно розлєклямованому авторов «Джінгісхан гряде» під плащиком відчитів про Китай полювати саме на безнадійно хорих і делікатно кажучи натягати їх на сотки, то чому не вільно обманювати нетямущих і простому знахареві? Пощо було витягати 270 зол. від темного на обоє очей каліки за «чудотворний» аконіт, знаючи, що йому лише Бог поможе?

З газети «Діло», 25 жовтня 1933 рік
Прислав Павлюк Богдан

Share