Придивляючися тому відмінному чим наш сьвітови, ми минули Яворів, минули Соколівку, минули відтак Город та приближалися поволи, але поспішно до Косова.

З поміж будинків найориґінальнійші є церкви в Яворові і Соколівці, побудовані в чистім гуцульскім стилю, з дуже гарними хрестами на копулах. Жалую незвичайно, що западаючий вже вечірний сумерк не дозволив нам на відфотографованє хотяй одної з них.

До Косова ми вїхали вже по заході сонця. Зараз на вступі осьвітленє міста неприємно вразило наш льокальний, львівський патриотизм. Цілий Косів є іменно много лучше осьвітлений чим Львів. По цілім місті стоять високі електричні лямпи такі самі як у Львові доперва тепер уставили на Марийскій площи. Ті лямпи — хоч нігде правди діти — не всі сьвітилися ясним білим сьвітлом осьвітлюючи нам гостинець ясними білими смугами сягаючими також далеко в бічні вулиці.

Косів, початок ХХ ст.

Косів, початок ХХ ст.

В ринку ми вступили до «Народної Торговлі», закусили щось на вечеру, а при тім побачивши стоячий на столику грамофон, пустили єго в рух. Оба Гуцули, що нам товаришили, а то як Тонюк, що відвів аж до Вижниці, так і леґінь, син властителя коний, зараз при перших тонах розглянули ся доокола, хто се грає. Не побачивши нікого, звернули питаючі очи на нас. Потім зміркувавши, відки голос йде, не могли досить начудуватися і надивитися тому „вигадкови мудрих голов“.

Рідкісна світлина 1909 року лічниці А.Тарнавського

Рідкісна світлина 1909 року лічниці А.Тарнавського

Не було як довше сидіти, тож ми заплатили рахунок, посідали на візок і дрібненьким трухтом виїхали з Косова, минули поволи лічниче заведенє д-ра Тарнавского, а дальше виїхали на поле. Тут вже гір нема. Всюда рівнина, лиш далеко десь на право видно ще добре рештки гір, яким ми завдячуємо тринайцять днів пережитих з безпосередній стичности з природою.

Хоч нам прикро нераз приходило поборювати трудности терену, хоч нераз треба було і змерзнути і змокнути, хоч часто ми і недоїли і недоспали, то однак сума приємностий гірскої двотижневої прогульки була так велика, що коли кіньскі копита затупотіли по вижницікім мості на Черемоши під Кутами, стало нам маркотно, що вже дни свободи скінчилися і що тепер вже щоденне, сіре буденне житє бере нас на ново в свої обійми аж до найблизшої, дай Боже, як найскоршої прогульки в гори.

Закінчення розповіді Альфреда Будзиновського «З прогульки в гори» з газети «Руслан», 1909 рік.
Підготував Богдан Павлюк.

Share