За тисячолітній плин віків бурхливий і грізний Черемош пробив собі шлях до моря через Сокільський хребет на Галичині і гору Німчич на Буковині, де на крутому заломі нагромадив кам’яні брили, звідки з гурткотом спадає вода і утворює численні крутежі. Над ними стрімко звисає з Косівської сторони дуже мальовниче кам’яне урвище, що має абсолютну висоту над рівнем моря біля підніжжя 440 метрів, а на її вершині 530. Відслонення кам’яного громаддя над Черемошом простягнулося більш ніж на 250 метрів. Це уславлена Сокільська скеля, котра на весь світ «сіяє, як з золота кутий шелом».

Улітку 1899 року тут побував Богдан Лепкий, який у нарисі «На Сокільськім» залишив нам такий опис цього унікального пам’ятника Кобзареві: «А з-поміж тих безобразних, рукою природи тесаних брил, біліє одна висока і тонка, як стовп. То фігура пана старости.

Скала є крайнім завершенням Сокільського хребта, який на своїх обширних схилах у буково-ялицево-смерекових пралісах і на розлогих пасовиськах-царинках прошиває голубе дно небес ще більше ніж двадцятьма вичурними скелями, що рвуться ввись на 25-45 метрів. Своїми химерними чубами вони навівають згадки про церковні шпилі, фортечні вежі, силуети звірів і різних таємничих істот. Є у них чимало загадкових отворів і печер. Місцеві люди здавна знали про ті комори. Та що з того, коли до них тяжко добутися, бо і скала дуже стрімка, і нечиста сила не допускає: як хто туди зближається, то каміння мече. Тому з покоління в покоління розказують, що якби хто зумів потрапити до них, то багато би там побачив: є там і пістолі мудрі-премудрі, і гроші. Пістолі стоять у оливі, а гроші — у бербеницях, самі сороківці та червоні, і підлога у покоях вистелена грішми. Та до тих покоїв такі двері, що ніхто би не отворив, бо вони з плити такої, що навіть не знати, що то двері.

Можна там відшукати і сліди прадавніх молюсків, морських хвиль. Наприкінці минулого століття юні геологи і краєзнавці Вербовецької восьмирічки при сприянні колег з Малорожинської школи виявили в долині ріки Мала Роженка два бивні мамонта.

Саме сюди народна уява поселила у Лади-Дажбога світлицю древньоруських богів Білобога і Чорнобога, під світлим омофором котрих звідси горами керують і споконвіку оберігають рідний край Гуцульський Князь (цар Гуцул) і Сокільська Княгиня. Саме тут тривалий час провів наодинці з природою і богом відомий схимник, великий віщун єврейського народу, засновник і учитель поширеної та впливової у сучасному світовому юдаїзмі течії хасидів Ізраель бен Елізер, який навіть був подружився із ватагом опришків Олексею Довбушем. Відтоді вночі чути як на скалі душі опришків виграють на флоярці та сопілці так, аж сум пробирає. Не одному подорожньому душа тікає від того в п’ятки.

І ось на цьому містично загадковому місці у 1862 році — в річницю смерті Великого Кобзаря прогресивні місцеві гуцули-каменярі витесали з гірського каменя перший не лише на Гуцульщині, а й в Україні публічний пам’ятник славному синові України Тарасові Шевченку. За місцем розташування нема йому рівних у світі і піднімається він на один рівень хіба що з тим, що височіє на Чернечій горі на берегах Дніпра-Славутича біля Канева.

Шестиметровий Сокільський пірамідальний обеліск був дуже подібний до теперішніх високих чотиригранників на братських могилах загиблих воїнів у роки Другої світової війни.

Тепер з високої Сокільської скелі бронзовий Тарас мудрим зором оглядає захмарне високогір’я, бистроплинний Черемош, галицький і буковинський краї. Біля його підніжжя б’є джерельний потік Сикавка, який утворює неповторний водоспад. І знову біля Кобзаря збираються сини України, які в конкретних справах здійснюють заповіт Тараса про побудову вільної, незалежної України.

У 2001 році біля пам’ятника Кобзарю на Сокільській скелі розпочався Міжнародний Шевченківський фестиваль, присвячений 140-річчю пам’яті Шевченка. Свято було урочисте й величне. Виступав хор с. Тюдова «Сокільський передзвін», хор з міста Косова. Артисти театру імені Івана Франка поставили виставу про Шевченка.

Біля пам’ятника завжди живі квіти. Щороку у березні (до дня народження Великого Поета) та у травні (у день його перезахоронення) відбуваються Шевченківські свята. На екскурсію до пам’ятника приїжджають з різних куточків України, а також з-за кордону.

Пам’ять про Шевченка єднає українців і всіх добрих людей.

Facebook коментарі
Share