Покажу вам, йкий мій дідо був парубком…

Отой другий зліва, упершім ряду стоїчи, в котрого чупер так файно зачесаний — то мій дід Митро. Ця знимка — з хору. Він дуже любив співати і насвистувати, пройшов відбір навіть у київське училище Глієра, але з дому Митра ніхто в науку не пустив — бо дєді ти й нені траба була поміч.

Дід ціле житє співав. У хорі — співав, у таборі — співав, сади в колгоспі садив — співав, дарабу приборкував — співав, мене бавив — насвистував..

Село Рожнів, куток «Варшава»

Дід мій був з Рознова, куток Варшава. А бабка моя — з Кобак, куток Клими. Це сусідні села, їх переділює ріка Рибниця. Здибалиси на данцях — казала моя бабка Маріка, шо носив нев у данци, ніби вітер. І на Митра Маріка лиш добре глипнула — і він її повів почерез ліс додому, проводити. І йго першого Маріка не нагнала гет.

До слюбу не йшла, а бігла — єк лиш скінчиласи війна і її Митра вернули від німців, то вони зі здибанки побігли зразу брати слюб. Була Маріка трохи в невістках — може з пару тижнів. Але не дуже си любили вони з чоловічов ненев. Обі мали тверду натуру.

То Митро пішов за Маріков в зєті, а відтак, коли їх влада виселила, то сам звів господарку. Митро так само мав тверду вдачу — тих, котрі си лишили живі в полоні, а ше були у бавора, не дуже любили. Особливо ідейні, партійні.

Але він себе так поклав у селі, шо Митра Теклюсиного уважєли. Я вже застала ті роки, коли до него йшли порадитиси єк його верства, так молоді хлопці, котрим по 20–30.

В’ни си дуже любили — Маріка і Митро. Але не словами. Вміли так заговорити, так подивитиси. Одне одного поберечи.

Бабка моя по натурі була той ше горішок. Але Митра слухала — йго одного певно. Куда нитка — туда гла. Єк ішли на вісілє — дід наперед, бабка крок за ним. На город таке саме.

І вони ніколи одно другим не командували — але обоє слухали. Може й того змогли зберегти себе у таркатім століттю: чули лиш одне одного. Стоєли найбірше лиш одне за одним. І не слухали за непевні чіси ти й всіляких людий — знали своє…

…Колис малов я цю знимку пообзирала і у творі про ідеал артиста написала приблизно таке: най сховаютси всі артисти, найфайніший мій дід — Стеф’юк Дмитро Юрович. І не втуманила.