Те, що сказано в заголовку – знають усі. Але я поведу мову не про нашу наймальовничішу гору, а про одноіменне друковане видання – альманах «Ґрегіт», спарений номер якого (16-17 за 2016-й) щойно вийшов друком у Львові. Дякувати Богу, останніми роками (і це попри фінансову скруту!) публікуються як численні періодичні видання (в першу чергу «Гуцули і Гуцульщина», «Гуцульський календар», «Гуцульщина»), так і багато книг, зокрема у видавництві «Писаний камінь». У порівнянні з тим, який «інформаційний голод» на подібні матеріали мав місце до 1991-го року, теперішній стан у царині друкованого слова може здатися «перенасиченим інформацією», але не слід забувати «золотого правила» нинішньої епохи – зайвої інформації не буває!
На Косівщині, вочевидь, про такий альманах знають, позаяк левову пайку членів товариства «Гуцульщина» у Львові складають саме вихідці з нашого району, тож інформація, що відбувається в «гуцульській діаспорі на теренах міста лева» відома багатьом. Але не всім. Тому осмілююсь коротко окреслити основні віхи, які характеризують «Ґрегіт» − офіційно «Історико-краєзнавчо-туристичний часопис регіонального об’єднання дослідників Гуцульщини у Львові та Всеукраїнського товариства «Гуцульщина» (а на форзаці до цього розлогого анонсу додано «…і всіх свободолюбивих з Краю»).
Найновіший номер альманаху «Ґрегіт» (число 16-17 за 2016-й рік)
Згідно переліку членів редколегії часопису (мені чомусь більше імпонує узагальнююча назва «альманах» − дослівно також «часпис», запозичений з арабської мови термін міцно увійшов до нашого лексикону), в її склад входять 30 авторитетних осіб, зокрема Петро Арсенич, Петро Сіреджук, Нестор Библюк, Дмитро Пожоджук (гадаю, додатково представляти їх потреби нема). Та коли покласти руку на серце, переважну більшість праці, пов’язаної з формуванням, друком і розповсюдженням «Ґреготу» здійснює одна людина – Олег Семенишин. Ба більше: у пошуках цікавих і важливих сюжетів, пан Олег колесує Гуцульщиною всіма видами попутного транспорту, а найчастіше – пішки. Пару днів тому його бачили, як ішов із Зеленого до Верховини…
Головний редактор «Ґрегота» Олег Семенишин у гостях
легендарного сотенного УПА Мирослава Симчича-«Кривоноса»
Що ж цікавого можна довідатися з анонсованого номера? Хоча пан головний редактор сам родом з Надвірнянщини, жодних «преференцій» у плані переважного друкування матеріалів саме зі своєї «малої батьківщини» ви не виявите ні в одному випускові: «географія» матеріалів включає всі закутки Гуцульщини – від Говерли до Коломиї й від Путили до Рахова.
А як Косівщина? Скажу так: ви не знайдете ЖОДНОГО номера, де б не були представлені матеріали з нашого краю, й той, про який іде мова – не виняток. Важливо й таке: публікуються ексклюзивні розвідки й дослідження, і лише дуже рідко – передруки з інших видань, які на думку редколегії конче потребують поширення. Таке кредо пана Олега Семенишина – дипломованого журналіста, залюбленого у свою справу фахівця.
Думаю, що ті, хто перегорне сторінки цього номера з цікавістю прочитають розвідку Петра Григорчука «Норберт Околовіч – приятель Гуцульщини» − про відставного польського полковника, родом із Варшави, котрий придбав собі обійстя в с.Річка і оселився тут з дружиною та дітьми назавжди. Безумовний польський патріот тим не менше полюбив наш край, фактично «погуцулився» та приклав дуже багато зусиль для популяризації гуцульської культури серед своїх одноплемінників, переважно відомо як налаштованих до українського населення.
Чи не перша розлога публікація в журнальному варіанті присвячена віднайденому в Пістині архіву документів УПА: розповідається про облаштування тут «Криївки-музею» та аналізується знаковий масив опрацьованих документів підпілля початку 50-х років, котрі засвідчують – була УПА своєрідною «армією інтелектуалів».
…Влітку 2015-го головний редактор «Ґрегота» зустрівся в Карпатах із запоріжанкою Оленою Козловою. Сталося це випадково, але як кажуть філософи – аби сталася одна випадковість, потрібно дві закономірності. Напівпрофесійна співачка, нині офіцер Національної гвардії, Олена розповіла про те, як за сценарієм захоплення Криму, планували «відкраяти» від України ще й південно-східні області, створивши так звану «Новороссію». Хто-зна, як би розвивалися події (адже станом на весну 2014-го в Україні регулярної армії фактично не було), та на захист рідної землі стали добровольці, самоорганізувавшись у легендарний батальйон «Донбас». Взявши до рук підручну зброю, одівши саморобні однострої чорного кольору, вони авангардом стали на заваді «зеленим чоловічкам» − професійним диверсантам Московії, як це робили колись вояки УПА. Одним із перших в сутичці з окупантами загинув Оленин батько – позивний «Матвій», у попередньому житті – майор погранвійськ СССР (!!), етнічний росіянин Микола Козлов. На честь загиблих побратимів була складена пісня «Марш батальйону «Донбас», яку виконує Олена Козлова і є там такі слова:
Ми є Україна −
Велика родина,
Карпати, і Крим, і Донбас.
Від Сяну до Дону
Залізним кордоном
Завжди захищаємо вас.За честь і за волю,
За кращую долю,
Покликала рідна земля.
Хай краще загину
За неньку-Вкраїну,
Ніж буду рабом москаля.
Думаю, що послухати цей бойовий марш буде цікаво кожному, хто ознайомиться з анонсованим числом «Ґрегота», що є доказом широкої тематики публікацій у альманахові, адже Гуцульщина – це Україна, а Україна у нас одна!
Дуже цікаво (і важливо!) прочитати також аналітичну розвідку Василя Глинчака (хоча автор не з Косівщини, а з Надвірнянщини) «То яка ж Україна за князем тужила?», у якій обґрунтовано спростовується великодержавна імперська «гіпотеза», мовляв назва «Україна» − це ніщо інше, як «окраїна» ЧОГОСЬ (зрозуміло чого – Московії!). Тим часом, як арґументовано доводить В.Глинчак, вперше наведена в Літопису назва «Україна» датована 1187-м роком, коли Московії як держави взагалі не існувало, а сама Москва якщо й була (що вельми сумнівно), то хіба що маленьким поселенням серед боліт і лісів й більш-менш достовірна інформація про яку з’явиться вже після монгольської навали, тобто майже через СТО років!
Марш батальйону «Донбас» і фото виконавиці на сторінках «Ґрегота»
Матеріал, який Ви прочитали – не реклама видання, а інформація про нього. Думаю, що коли Ви візьмете до рук друкований примірник – розчарованими не будете. А коли маєте цікавий матеріал з історії чи побуту Гуцульщини, можете надіслати його на електронну адресу видання: gregit@ukr.net Контактний телефон головного редактора – 095-552-96-46.
Василь ГУМЕНЮК (huwaswas@i.ua)
